Куди йти у піші походи, що потрібно знати туристові-початківцю і де відпочити від міської буденності на Кіровоградщині? Досвідчений турист з Кропивницького відкрив секрет успішного походу горами, дав декілька порад та розповів про свій туристичний проект. А ще про те, як зустрічали в Карпатах з горілкою і салом, незапланований візит до Румунії та багато іншого.
Про це та багато іншого Анатолій Кумпан розповів Першій електронній газеті.
Анатолій Кумпан у 2014 році закінчив ЦДПУ ім. В. Винниченка за фахом вчитель географії та економіки. Наразі працює в Кіровоградському обласному центрі туризму, екскурсії учнівської молоді та активно займається різноплановим туризмом – спортивним, водним, пішохідним та різними його напрямками. До того ж має багато інших хобі, але туризм – основне. Оскільки Анатолій має великий досвід у подорожей горами, то 3-5 походів на рік – норма для нього.
«Особисто мене гори “купляють” тим, що можна втекти від цивілізації. Звісно, телефони залишаються, можна увімкнути навігатори, але нам цікавіше самим прокладати шлях і шукати дорогу. Мені, як керівнику, потрібно тримати зв’язок на випадок чого. Хоча доки не траплялося користуватися послугами рятівників, на щастя».
Після навчання у сільській школі, майбутній турист переїхав до Кропивницького. Хоча секцію спортивного туризму Анатолій відвідав всього двічі, уже навесні 2011 року він вирушив у перший свій похід – Кримськими горами. Подорож у 160 кілометрів виявилась складною, але його це не налякало, а навпаки, як він сам говорить, “втягнуло в цю тему”. Зараз Анатолій має досвід складних карпатських походів.
«Уже в 2013 році я почав самостійно водити групи. Спробував один раз в Крим, потім в Карпати. Оскільки, Крим став для мене недоступним, зараз я повністю зациклений на Карпатах, як на активному регіоні. Я не можу сказати, що відвідав усю Україну. Наприклад, східними регіонами не подорожував. А от якщо взяти карпатські гори, то практично скрізь був. У планах на найближче літо – похід закордон».
Найтяжче – встати з дивану і пережити перші два дні
За словами Анатолія, найважче в процесах походів – встати з дивану, аби рушити в гори, та пережити перші два дні, а далі організм звикає, з’являється друге дихання.
«Перший день важко, бо вдома там на дивані валявся, дивився телевізор, грався смартфоном, а тут на тобі – тяжкий наплічник. У середньому, якщо похід 7-10 днів, то рюкзак в дівчат важить по 13 кг, а у хлопців – 18 кг. Тобто навантаження доволі велике. Перший день перетерпів, другий день кріпатура, а третій день організм вже йде “на автоматі”. Плюс всі оці пейзажі та фото надихають та нівелюють навантаження на плечі».
У тривалому поході існують днювання, коли група відпочиває, приводить себе до порядку та, при необхідності, запасається харчами.
«Мій найдовший похід був 15 днів. Якщо похід тривалий, то обов’язково є днювання – це той день, коли група нікуди не йде. Здебільшого він припадає на якийсь населений пункт, поруч з яким можна зупинитись, піти в магазин, покупатися чи в душ сходити: у людей, заплативши кошти, або в річці. Покупатися, попратися, привести себе в нормальний вигляд і просто фізично відпочити. Адже десь на шостий день організм починає виснажуватися, от тоді йому треба дати день перерви».
Як показує практика, в похід ідуть не тільки чоловіки, але й жінки – переважно молоді дівчата. Іноді, стійкість дівчат у подорожуванні горами просто вражає.
«Дівчата здебільшого складають меншість, але от восени мені трапилися доволі такі активні жіночки. Вони попросили побути їхнім гідом на 4-денний трек Карпатами. У мене була група з чотирнадцяти осіб, де тільки три чоловіка, враховуючи мене. Хоча здебільшого співвідношення хлопців і дівчат – 70 на 30. Бо дівчата бояться складнощів, не знають, як там помити голову чи що інше. Це суто гігієнічні моменти. Та іноді я вражений стійкістю дівчат – буває ніколи не пожаліється, що їй важко, вперто може йти до своєї цілі, хоча похід доволі складний. Буває, хлопці жаліються більше, ніж дівчата».
У поході в кожного також є обов’язки. Хто відповідає за час, хто за харчування, а хто за все це разом.
«Найбільш “недостойна” роль – еколог, який дивиться, щоб не було сміття. Побути екологом – це як школа молодого бійця. Є хронометрист, який дивиться час, є люди, які відповідають за харчування, за спорядження. Якщо це походи, де люди вперше туди йдуть, то всі ці обов’язки виконую я».
Куди вирушити у похід?
Спортивні походи мають різні рівні складності, але в Україні можна пройти максимум третю категорію. Якщо ж хочеться більшого навантаження, потрібно йти закордон, наприклад, до Румунії.
«Є шість рівнів складності спортивних походів, бо моє хобі є саме спортивні походи. А друзів я воджу в такі, більш відпочинкові, скажімо, версії. У нас, в Україні, максимально можна пройти третю категорію складності. Я вже три рази ходив – з часом стає трохи не цікаво. То ми з друзями плануємо в липні піти в Румунію на хребет Фегераш – це четверта категорія складності. Там уже потрібні елементи альпіністської підготовки».
Аби відпочити від міста та сходити в похід, не обов’язково їхати в Карпати. Здійснювани пробні походи можна в межах Кіровоградської області. Тут вам, наприклад, і Чорний ліс, і Каскади.
«У нас в області є купа таких місць. Це Чорний ліс – у рамках своєї роботи я воджу туди дітей. Також, Каскади, долина Південного Бугу, річка Інгул. Можна просто виїхати на вихідні, поставити намет, купатися в річці, стрибати зі скель. У нас на Каскаді це класно – там скелі по 12 метрів. Можна з них стрибати, теж екстрим який-не-який. Але у нас в місті все завмерле в плані туризму – розвивається лише дитячий. Бо люди звикли, що слово “туризм” асоціювати з пляжем. Багато хто й в Карпати йде суто за фоточками».
Щодо туристичних походів закордон, то, за словами Анатолія, місць для подорожей поза межами України багато, і потрібно лише бажання.
«За кордон реально поїхати за 200 євро – в Ісландію чи Норвегію. Пройти семиденний трек, подивитися на природу в Скандинавії та Новій Зеландії – дуже хочеться. Також гарні регіони в Словаччині, це те, що ближче до нас. Можна здійснювати походи з дешевим перельотом, наприклад, у Скандинавії, Туреччини, Грузії».
Мандрівні курйози
Походами до Карпат трапляються смішні ситуації, пов’язані з колоритом місцевого населення. Головне -ніколи не розмовляти з місцевими російською мовою, запевняє Анатолій.
«Цікавинки здебільшого пов’язані з місцевим населенням, а воно дуже колоритне в Карпатах. Наприклад, коли мій друг був ще першокурсником, я повів його в гори. Ми стояли в, можна сказати «богом забутому», карпатському селі і йому захотілося в магазин, він вирішив запитати у хлопчика років семи «мальчик, а где здесь магазин?». Не передати словами, які очі були у малого, коли той почув російську мову».
Карпатське населення дуже гостинне та привітливе – про це Анатолій із захопленням може розповідати годинами. Особливо про жителя, який пустив групу ночувати, та ще й пригощав салом і самогоном.
«Два роки тому я вів групу, і ми потрапили під страшний дощ. Цілий день ішли під дощем мокрі. Потім ми спустилися в село, і я спитав у місцевого жителя (щоправда, він був напідпитку), де можна в них у селі поставити намети. Ми шукали рівнину й щоб водичка поряд була. Він порадив, ми подякували, пішли трохи далі, і я почув, що мене хтось гукає. Через декілька хвилин дивлюся, а дід нас наздоганяє, каже: «Ходімо, я дам вам хліба, молока». Ми зайшли до нього на подвір’я, він бабці своїй сказав, вона принесла нам молока. Сам дідусь виніс трилітровий бутель сала, і виніс горілки в черпаку. Ну, вони дуже гостинні, врешті-решт, ми залишилися ночувати в його хаті».
Що тільки не трапляється, коли йдеш незнайомими стежками та ще й з великою групою людей. Можна і загубити когось, і в Румунію заблукати.
«Зазвичай, в кінці групи йде досвідчена людина, а попереду найслабший в групі – він задає темп, щоб група не розтягувалася. І ми якось так ішли, що я в кінці поставив свого колегу, він в тій частині Карпатщини не був, а це на кордоні з України і Румунії. І от мій товариш зі ще одним чоловіком повернули на ту стежку, що веде в Румунію. А кордон – це просто стовпчики, і там немає прикордонників. Ми пішли по українському кордону, я зупинився, і дивлюся, що їх немає. І вже чекаємо хвилин так 30-40 – а їх немає. Я назад лізу, шукаю, і тут вони мені на зустріч йдуть. Тепер кажуть: “Ми були в Євросоюзі”. І коли запитують: «Ти був за кордоном?», кажу: «Так, в Румунію в туалет ходив».
Туристичний старт-ап
Якісне спорядження коштує не дешево, та для новачків, які не планують займатися туризмом професійно, купити необхідні речі не по кишені. Анатолій з другом займаються наданням спорядження в оренду, а також організацією походів. Тому спробувати та сходити в один-два походи може кожен.
«Дуже велика проблема в тому, людина хоче піти в гори, але нічого не має зі спорядження, адже купувати дорого. Тому хто хоче один-два рази за сезон сходити в гори, то це для нього відносно дорого. Ми з другом плануємо займатися активним туризмом в плані бізнесу. Ми, щоб зробити собі старт-ап, поїхали в Польщу, працювали півроку в Польщі. Після повернення в Україну ми закупили спорядження. Тож зараз можемо збирати групу з 15 осіб, і надавати своє спорядження – від намету до туристичного килимка. Єдине, що не можна видати – це взуття».
Відтепер, аби сходити в похід потрібне лише бажання і певна кількість грошей. За вас все організують та про все домовляться, залишається тільки насолоджуватися відпочинком.
«Ми беремо на себе організацію транспорту, в основному – це потяг. Це організація трансферу, повністю ми беремо на себе організацію харчування. Тобто я закупляю продукти, складаю меню, але в горах мені допомагають готувати. Нормальний турист – це ситий турист. Якщо в когось день народження в поході, то я це запам’ятовую, беру кілограм згущеного молока, печива і ягоди – щось на кшталт торта».
Особливо користуються попитом зимові походи. Це відпочинкові подорожі, коли в гори ходиш на декілька днів, а весь інший час живеш в садибі з усіма зручностями.
«Взимку є тури для ледачих, я їх так називаю. Тобто ми приїжджаємо, живемо в садибі, паримося в чанах, куштуємо гуцульську кухню, ходимо в гори на два дні і повертаємося назад. По суті, спорядження з собою не носиш, сидиш на одному місці і п’єш чай та їси шашлик».
Що потрібно знати туристові-початківцю?
Тим, хто тільки планує подорож, потрібно знати декілька порад та корисних лайфхаків для походів. Все, що вимагається від початківця – це переступити через свій поріг і піти з дому в гори. Знайти хорошу команду, ознайомитися з порадами Інтернету або ж звернутися до досвідченого туриста.
«Раджу, по-перше, не йти самостійно, бо якщо ти початківець, то в горах важко самому. Краще знайти групу, навіть таких самих початківців, як і ти. Все одно, одна голова – добре, дві – краще, а три – ще краще. Ще можу порадити мати одного досвідченого туриста: він допоможе розвести багаття в сиру погоду, хоча зараз наш прогрес дозволяє взяти з собою газовий пальник. По-друге, почитати декілька сайтів, перед тим, як іти в гори. Дізнатися, що робити в екстремальних ситуаціях, коли падає туман, падає хмара, видимість буквально метр-два перед тобою. Що в таких ситуаціях робити? Сідати й нікуди не йти. Бо можна збитися з дороги, урвище, і тому подібні речі. По-третє, раджу вибирати класний сезон (зимовий сезон для мене табу, це небезпечно), хорошу компанію, залишати весь негатив, вимикати телефон і вмикати його раз у два дні, щоб подзвонити додому, сказати, що в тебе все добре».
Намет, спальний мішок, килимок та ще декілька обов’язкових елементів – те, без чого не обійтися в горах. Велику роль відіграє взуття. Якщо людина не вгадає зі взуттям, похід може перетворитись на жах.
«Якщо іти в гори на декілька днів потрібно мати спорядження. Має бути намет, який захищає не тільки від негоди, а й несподіванок з боку місцевої фауни – щоб ніяка змія не заповзала, бо були такі моменти. Також спальний мішок, бо це комфорт і тепло. Туристичний килимок – той, що для фітнесу. Він не пропускає вологу і добре тримає тепло. Рюкзак, якщо два-три дні в горах, то достатньо й невеличкого туристичного рюкзака на 50 літрів. Якщо тривалий похід, то вже рюкзаки від 70 літрів і вище. Взуття має бути розношене, комфортне і з доволі товстою підошвою, бо гори є гори, десь трапляється каміння, наступиш і тоді стопа болить».
