Кропивницький – обласний центр з населенням у 240 тисяч людей. Як живе місто в центральній Україні за майже 600 кілометрів від Рівного? Чи подібне воно на наш обласний центр? Про схожість та відмінність між Рівним та Кропивницьким, а також про інше – у матеріалі кореспондента ERVE.UA.
Потягів – мало, і без квитка – нікуди
Із залізничного вокзалу Кропивницького курсує трохи більше десятка потягів. Я нарахувала 11 приміських та міжрегіональних рейсів. Аби купити квиток потрібно почекати, поки прийде касир. Адже біля каси немає оголошення про технічну перерву. Натомість, у довідковому бюро вам приємно все розкажуть та побажають щасливої дороги. Прямого сполучення із Рівним немає.
В такому напрямку без пересадки можна проїхатися лише зі Знам’янки – районного центру на Кіровоградщині. Туди з обласного центру їхати до години часу. Я у зворотньому напрямку (Знам`янка – Кропивницький) їхала двохповерховим автобусом. Квиток, звичайно, купувала у касі. Він мені вартував 30 гривень. Без квитка ви у автобус не потрапите.
Перед відправленням на вході у транспорт стоїть контролер та перевіряє наявність права на проїзд. Що цікаво, у касі також продають і стоячі місця в автобусі.
Їхня вартість, звичайно, дешевша. На превеликий жаль, як відомо, у Рівному квитки на автобус купують не всі. Людям вигідніше заплатити водію автобуса чи маршрутки і проїхатися без квитка.
Тролейбусами у колишньому Кіровограді теж їздять
У них так само, як і в нас курсує «10-й» тролейбус, «44-та і 55-та» маршрутки. Вартість проїзду в тролейбусі – 2,50 гривні. Знижки по студентському квитку немає.
Хоча студентам можна придбати проїзний квиток на місяць, який вартує 100 гривень. Для підприємств та організацій проїзний документ обійдеться у 250 гривень, а для пересічних жителів Кропивницького – 200 гривень. Проїзні документи відрізняються лише кольоровою гаммою.
Протягом кількаденного перебування у Кропивницькому я помітила лише нові тролейбуси із низькою підлогою.
Чимось нагадують нашу «родзинку» громадського транспорту – дуобус.
Місцеві кажуть, що тогоріч у кількості 10 штук їх закупила міська влада. Мені, як і трьом десяткам людей, що сіли на зупинці «Автостанція», пощастило проїхатися «рогатим». Так само як і в Рівному, для кондуктора у тролейбусі є спеціально відведене місце. Що не виконується у нашому місті – виконується у Кропивницькому: не приведи Боже відповідне крісло займе хтось інший.
Зупинки у тролейбусі теж оголошуються через радіоприймач. Місцевим жителям зручно, оскільки вони знають, що і де розміщується. Мені, як туристці, трішки незрозуміло, що означала та чи інша назва. До прикладу, мікрорайон «П’ять-п’ять». Спитавши людей на зупинці, що це значить, я дізналася, що там розташований медичний коледж. Ну і більше нічого, що пов’язувало б район з такими цифрами. Тому для мене це досі загадка.
.jpg)
Проїзд у маршрутці у них вартує 4,50 гривні. Зазвичай вулицями курсують маршрутні автобуси типу « ». У Кропивницькому теж зросла вартість проїзду. До цього люди їздили у маршрутках по 3,50 гривні. Після того ціну хотіли збільшити до 5 гривень, але громадськість виступила проти. Бо в нову ціну «не вкладали» ні сервісу, ні оновлення машин.
Зелене господарство теж «ріже»
У колишньому Кіровограді як і в Рівному теж існує проблема з топінгом дерев. Кропивчани після декількох разів невдалих спроб їхнім місцевим зеленим господарством обрізати дерева взялися рятувати місто.
Для цього активісти неправильно обрізані дерева пообтягували яскравою тканиною та наклеїли оголошення: «Цей клен всох після обрізки. Може, досить уже різати дерева?».
Таким чином вони хотіли привернути увагу комунальників до існуючої проблеми всихання дерев.
Дуже шанують покійного мера
Пашутіна Олександра Миколайовича поважають чи не усі кропивчани. Це міський голова ще тодішнього
Єлисаветграда. Він на громадських засадах займав свою посаду з 1878 до 1905 року – до самої смерті.
Пашутін є автором унікальної міської хроніки. Крім того, за його головування місто почало розвиватися та йти вперед. Пам`ятник відомому кропивчанину розташований біля Кропивницької міської ради. Зауважимо, що на честь Пашутіна названа одна із вулиць міста.
Бродячі пси без «сережок»
Проблема з бродячими псами у Кропивницькому теж існує. Принаймні, я це могла спостерігати на вулицях міста. Що привернуло увагу – у собак на вухах немає спеціального чіпа. Можливо, вони не стерилізовані. У нас, в порівнянні, стерилізованим собак чіпляють таку собі «сережку» на вухо, що значить, собака потомства не матиме.
З синагоги – спортзал
У колишньому Кіровограді, як і в більшості міст України, проживала єврейська громада. Вони у своїх «володіннях» мали синагоги, лікарні, навчальні заклади. Під час війни велика частина євреїв Кропивниччини була розстріляною. А їхні будівлі перейшли в державну власність. От і під час правління «совєтів» одну із синагог тодішнього Кіровограда переобладнали у … спортзал.
Шестикутні зірки з внутрішньої сторони приміщення замінили п`ятикутними – радянськими. Вікна замурували цеглою. І добудували частину спортзалу. Зазначимо, що колишню синагогу в Рівному теж зробили спортзалом. Мова йде про будівлю на вулиці Замкова, 20.
Центр міста
Центральною площею Кропивницького є 170-річна площа Героїв Майдану. Вона розташована між вулицями Дворцовою, Віктора Чміленка, Великою Перспективною та В’ячеслава Чорновола. Раніше площа була названа в честь Сергія Кірова.
.jpg)
Там і стояв постамент вищезгаданого. У 2014 пам’ятник демонтували. Нині ж там розташована стела з загиблими на Майдані. Також там є фонтани, які милують око не лише містян, а й гостей Кропивницького.
Так само як майдан Незалежності у Рівному, у колишньому Кропивницькому площа слугує майданчиком для різноманітних масових подій, акцій та заходів. У центральній будівлі на площі розташовані ОДА, облрада та обласна телерадіокомпанія.
Реставрували театр
У Кропивницькому театр існує з XIX cтоліття. Нещодавно у Мельпомені зробили капітальний ремонт.
Обновили глядацьку залу, коридори, вбиральні. Навіть, облаштували буфет. Вийшло «з шиком» і «по-багатому».
А ще минулого тижня у Кропивницькому обласному театрі відбулася прем`єра вистави «Позичений чоловік». Глядацька зала була заповнена вщент. Це нагадало і прем’єри вистав у Рівненському облмуздрамтеатрі.
Мова – не перешкода
.jpg)
У Кропивницькому зустріла багато людей. Звертаючись до когось українською, в більшості чула відповідь такою ж мовою. Російськомовним це не створювало перешкод спілкуватися зі мною. Відкриті, щирі, приємні кропивчани і не менш гостинне місто центральної України залишило про себе лише хороші спогади і в дечому нагадало рідне Рівне.