У 24 роки він уже має ряд титулів, серед яких – віце-чемпіон світу з бойового багатоборства. Він щодня багато тренується. “Треба бути готовим до змагань не лише фізично, а й морально”, – девіз спортсмена з Кіровоградщини Володимира Чобу. І найважливіше – не зламатися…
Про свої перші кроки в спортивній кар’єрі, переломні моменти життя та найбільші перемоги Першій електронній розповів Володимир Чобу.
Володимир Чобу народився в селі Червоновершка, Компаніївського району Кіровоградської області. Ще в 2010 році він закінчив місцеву школу, де зробив свої перші кроки в такому виді спорту як самбо. Після закінчення 11-го класу вступив до університету імені Володимира Винниченка на факультет фізичного виховання. Будучи студентом Володимир почав займатися панкратіоном та бойовим багатоборством.
За 6 років занять багатоборствами і панкратіоном Володимир здобув чимало перемог і титулів. Зараз, у 24 роки, він має титул віце-чемпіона світу з бойового багатоборства, є чемпіоном України з рукопашного бою. Окрім того, неодноразово перемагав на обласних чемпіонатах із цих видів спорту. Він має чорний пояс перший дан, є кандидатом в майстри спорту з панкратіону та бойового багатоборства. Аби досягати таких успіхів, Володимир тренується по декілька годин щодня – додає до свого розпорядку не лише рукопашний бій, а й змішану боротьбу.
У Володимира був переломний момент у житті – коли чоловік зневірився в собі і вирішив покинути боротьбу. Проте згодом знайшов у собі сили повернутися у професійний спорт.
Головне – це не зупинятися
– Як ви прийшли в цей спорт?
– Я завжди вважав, що людина повинна чимось займатися, тож ще в шкільні роки я почав ходити в гурток самбо, який базувався на території нашої школи. Моїм тренером став Олександр Гусак, який і допомагав мені робити перші кроки в спорті та виховував мене сильною особистістю.
– Чи одразу вам все вдавалося ?
– Загалом я займаюсь уже 6 років. Зараз я показую хороші результати, але так було не одразу. Спочатку ти приходиш новачком і майже нічого не вмієш. Проходить час, ти набираєшся досвіду та набиваєш перші синці. Спершу було дуже важко, тому що доводилось себе “ламати” й пересилювати, аби продовжувати тренування й наближатися до поставленої мети.
– Наскільки небезпечно займатися таким видом спорту?
– Так, це дуже травматичний вид спорту. Найчастіше травмують суглоби, коліна й дуже часто приймають удари в голову. Звичайно, на тілі багато синців, тому що це, дійсно, жорстокий вид спорту. Тому важливим фактором є й психологічна підготовка. Іноді трапляється, що ти ламаєшся морально, коли тебе переміг сильніший партнер або в тебе щось не одразу виходить. Саме через це ти можеш втратити віру в себе не тільки у спорті, але й в житті. Часто бувало так, що на перше тренування приходило близько тридцяти новачків. Після першого складного тренування, на наступне приходили – лише п’ять. Було настільки складно, що вони ламались морально й не могли виконати завдання фізично.
-Чи впливає такий, досить жорстокий, вид спорту на ваш характер?
-Можна сказати, що ні. Я дуже спокійна і скромна людина, а ось на змаганнях – я зовсім інший. У житті я врівноважений, а під час змагань – доводиться бути жорстоким, аби здолати свого партнера. Загалом у буденному житті я намагаюсь підходити до будь-якої ситуації раціонально – з “холодною” головою. Якщо ж мова йде про певні конфлікти, то я завжди намагаюся владнати все словами, якщо ж це не допомагає, тоді вже можу застосувати силу.
Психологія у спорті– це одна з найважливіших складових
-На вашому рахунку вже багато змагань і здобутків. Особисто для вас, яка перемога є найвагомішою?
-Напевно, це перемога над собою. У моєму житті був період, коли не хотів займатися спортом. Під час одного зі змагань мені зустрівся сильний суперник, у бою з яким я отримав серйозну травму – він зламав мені ніс. Після цього я зовсім не хотів продовжувати займатися спортом. Але завдяки своєму тренеру, який направив мене на правильний шлях, я повернувся у спорт. Він допоміг мені не лише фізично, а й морально. Найважчим моментом стала ця боротьба з собою – я мав бажання все покинути, але не хотів підставити тренера. Мабуть, це і є найбільша перемога життя – перебороти себе.
Якщо ж казати про спорт, то найвагоміша перемога – це чемпіонат світу, який проходив 2016 року. Я з упевненістю можу сказати, що це моя найбільша перемога в спортивному плані, тому що стати віце-чемпіоном – це доволі гарне досягнення, як на мене.
-З якими труднощами ви стикались під час змагань?
-У першу чергу – це хвилювання. Перед кожними змаганнями мене огортав шалений страх, із яким мені було досить важко боротися. Мій тренер мені завжди говорив, що мало тренуватися тіло, треба займатися й моральним розвитком. Психологія у спорті – це одна з найважливіших складових на змаганнях і взагалі в житті. Ти можеш бути добре підготовленим, але якщо ти не можеш знайти спільної мови з самим собою, то тобі буде важко здолати суперника.
-Скажіть, що, на вашу думку, потрібно, щоб отримати перемогу?
-По-перше, звісно ж, це віра в себе. По-друге, це тренування. Для того, щоб досягати перемоги, треба багато й наполегливо тренуватися. Ніколи нічого не вдається з першого разу. Це довгий і складний шлях, який ти повинен здолати, якщо хочеш досягти успіху.
-Які ви маєте спортивні плани на майбутнє?
-Поки що я лише кандидат у майстри спорту з воєнно-спортивної боротьби й панкратіону. У майбутньому я вже хочу виступити на світових змаганнях і завоювати звання «Майстер спорту міжнародного класу». Зупинятися на досягнутому я не збираюсь і планую тільки розвиватися в спортивному плані.
Якщо ти чогось сильно хочеш, ти можеш цього досягти
-Якщо відійти від спорту, то яке головне прагнення вашого життя?
-Я хочу самореалізуватися як людина і як спортсмен. Мені 24 роки, тому я хочу мати щасливу й велику родину. Я хочу розвиватися як спортсмен, міцно стояти на ногах і подавати приклад для когось. Щоб молодь розуміла, що пити й курити – це не найкращий шлях. Також я хочу показати своїм прикладом сучасній молоді, що якщо ти чогось сильно хочеш, ти можеш цього досягти, якщо не будеш здаватись і не покинеш розпочате напівшляху.
-У вас є два молодші брати. Чи беруть вони з вас приклад? Займаються боротьбою?
-Так, у мене є два молодші брати. Другокласник Денис та восьмикласник Влад. Обидва захоплюються футболом, а бойовими видами спорту – поки що не займаються. Вони постійно слідкують за моїми результатами й перемогами. Хлопці знають, раптом що, то я зможу їх захистити. Я би не хотів, щоб мої брати якось відносились до цього виду спорту. Хай краще займаються собі футболом, щоб не було таких важких травм і жорстокості під час боїв.
-Чи підтримують близькі Ваш вибір займатися таким видом спорту?
-Вони за мене дуже переживають, але завжди підтримують. Перед кожним боєм вони телефонують мені, бажають удачі та перемоги. Це дуже допомагає, адже після цього я почуваюсь більш упевненим у собі. Щоб не підвести їх і свого тренера, я намагаюся завжди викладатися на всі сто відсотків.
-І наостанок, які поради ви можете дати хлопчикам, які щойно почали займатися таким самим видом спорту?
-Як я вже казав, головне – це вірити в себе. Ти маєш сам вірити, що в тебе все вийде. Так, іноді буває дуже важко, але це не привід все кидати. Також хочу сказати, що варто слухати тренера. Бо це та людина, яка докладає максимум зусиль до вашого успіху. Він робить все для того, щоб ви ставали сильнішими. Тому завжди треба слідувати його порадам. Також, із власного прикладу, хочу сказати, що часто бувають моменти, коли ти вже зламаний і хочеш все покинути. Проте не варто цього робити, треба переступити через себе й слідувати за метою. Лише так можна досягти успіху.
–Володимире, дякую вам за спілкування, за цікаві факти з вашого життя і за те, що поділилися з нашими читачами порадами, як досягти успіху.