«У нас із товаришем є коронна фраза: «Я не інвалід, я поранений». Це так жартує кіровоградський кіборг Вадим Довгорук, коли хтось, бачачи його у візку, каже: «Пропустіть інваліда!». Вадим став одним з 18-ти героїв благодійного проекту журналу Viva! та ТСН «Viva! Переможці». Сайт Viva.ua опублікував приголомшливу історію життя героя незалежної України.
Вадим Довгорук, 24 роки. Кіборг. 3-й окремий полк спецпризначення. Втратив руку та обидві ноги під Дебальцевим. Буде вчитися на військового психолога. Хобі: гумор.
Боєць полку спецназу Вадим Довгорук є живим прикладом незламності українських воїнів. Саме завдяки таким як він, наших вояків стали називати кіборгами, тобто людьми, кров і плоть яких часто виявляється міцнішою за метал. «Вони витримали, не витримав бетон», – кажуть українці сьогодні про захисників Донецького аеропорту, а, отже, і про Вадима також. Своє перше кульове поранення у груди 24-річний боєць отримав, захищаючи легендарний аеропорт у вересні 2014 року. Вадима вилікували і він міг би спокійно залишитися вдома і всі б вважали його героєм і без жодних інших подвигів. Але щойно боєць вийшов із лікарні, він одразу ж повернувся у зону АТО, бо вважав, що не виконав до кінця свою місію – звільнення України від найманців і сепаратистів. Під час боїв під Дебальцевим у лютому минулого року колона з пораненими, яку прикривав Довгорук з товаришами, потрапила у засідку. В БТР, де сидів Вадим, потрапило два снаряди, один із них відірвав йому руку по лікоть. Проте, він зміг утекти, і, стікаючи кров’ю, переховувався від ворогів у відкритому полі, сподіваючись, що його знайдуть першими свої, а не чужі. Там у полі на морозі він провів майже чотири доби. Коли на нього врешті-решт наткнувся патруль сепаратистів, боєць уже був ледве живий і обидві ноги його були відморожені. Його доставили в одну з Луганських лікарень, де надали першу медичну допомогу. На щастя Вадима, саме тоді українському керівництву вдалося домовитися із сепаратистами про обмін полоненими, і вже наступного дня ледве живого Довгорука передали своїм. Бійця відвезли спочатку в дніпропетровський, а через три дні вже в київський госпіталь – на ампутацію.
«Так, перед операцією я знав, що буде ампутація обох ніг. Я нікому не дзвонив, не розказував. Мамі зателефонував вже після операції. Як себе почував? Я розумів, що зараз мені роблять протези, що можна буде ходити, рухатися, тому поставився до цього так – маємо, що маємо. А який сенс впадати в депресію? Ноги все одно не відростуть, а мені стане тільки гірше», – ділиться Вадим. Упоравшись зі своєю депресією так само рішуче, як він до цього воював, Вадим сьогодні хоче допомагати іншим ветеранам. Саме тому він вирішив стати військовим психологом і вже навіть вступив до Педагогічного університету. «Якийсь психологічний досвід я вже маю, тренувався у госпіталі. На мій погляд, головне – це пояснити людині, що вона сама має зрозуміти чого справді хоче», – переконаний Вадим.
«У нас із товаришем є коронна фраза: «Я не інвалід, я поранений». Це він так жартує, коли хтось, бачачи його у візку, каже: «Пропустіть інваліда!». Фокусація мого зору змінилася: зараз я зауважую, що навколо нас багато дітей із ДЦП, і розумію, що раніше вони теж були, але я їх просто не помічав. Мама однієї дівчинки з ДЦП мені сказала: «Не страшно бути інвалідом фізичним, страшно бути інвалідом моральним». Помилково оцінювати людину за її фізичною вадою. Ми нещодавно познайомились з українськими паралімпійськими чемпіонами у Харкові. Ці люди досягли усього, незважаючи на фізичні вади. Ось я взагалі іноді забуваю, що у мене немає ніг, особливо коли їду в авті. Розслабляюсь і не думаю, що у мене щось відсутнє. Людина без кінцівок залишається такою ж, як і була, вона нічим не відрізняється від інших. Сприймайте нас, як рівних», – наголошує Вадим.
Читайте також: Історія подвигу воїна з Кіровоградщини Олександра Чалапчія (ФОТО)
