Важливо

Інклюзивна освіта в Кіровограді: бути чи не бути

Кожен з нас рано чи пізно зустрічається з проблемами непорозуміння, несприйняття, відторгнення суспільством. Причиною може стати будь-що – ідеї, зовнішній вигляд, наше бачення світу чи політичної ситуації в країні. Нам гірко і тяжко, але ми маємо основну перевагу – сили і здоров’я довести цьому світу свою позицію, відвоювати своє право під сонцем. Нічого, крім власної ліні і страхів, не стоїть у нас на заваді.

А є люди, яких соціум не сприймає з народження. Для них закриті двері дитячих садків, шкіл, училищ, вони не завжди можуть займатись справою, яка їм подобається через вроджені особливості організму. У таких людей немає часу і сил на страждання і позерство, бо кожен їхній день – це спроба вижити. В Україні вже не перший рік намагаються запровадити систему інклюзивної освіти, але поки цей процес іде вкрай туго і тяжко. Не винятком є і Кіровоград, хоч тут, завдяки старанням активістів, ситуація не така вже й плачевна. Про недопрацювання і здобутки у роботі з особливими дітьми Першій електронній розповіла завідувач Кіровоградської міської психолого-медико-педагогічної консультації Олена Дорошенко.

Міська психолого-медико-педагогічна консультація – що це?

Це скромне приміщення, яке знаходиться на Ковалівці за адресою вул. Ж. Революції 18 А. Тут, серед купи іграшок і зошитів, по суті, вирішується майбутнє дітей з особливими потребами – діагностика та корекція розвитку, де будуть вчитися ці дітки, що батькам робити далі. Це своєрідний місточок між світами – соціумом та дітьми, які народилися інакшими. Тому хочеться сказати, що ПМПК – не просто стіни. Це люди, віддані своїй справі, які точно знають як допомогти дитині, щоб вона змогла носити омріяне звання «бути як усі».

«Кіровоградська психолого-медико-педагогічна консультація входить у п’ятірку найкращих в Україні. Діапазон наших відвідувачів надзвичайно широкий, – розповідає Олена Дорошенко. – Діти можуть приходити як на одне заняття, так і відвідувати їх роками. Наприклад, свого часу Україна виграла грант на встановлення дорогих кохлеарних імплантів для дітей з вадами слуху (один коштує близько 35 тис. євро). Кіровоградці також потрапили у список на операцію по встановленню імплантів. Єдиною умовою гранту було, що діти з цими імплантами повинні навчатися не в спеціальних, а в загальноосвітніх закладах. А тут не все так просто. Адже навіть коли дитину з вадами слуху прооперувати і на 100% відновити слух – вона одразу не заговорить. Це складний процес, який потребує додаткової роботи і допомоги. І за цим батьки приходять до нас. Теж саме і з дітьми, які мають психічні розлади – їм потрібна спеціалізована допомога, яку не надасть шкільний психолог. Тут іде робота на межі медицини і педагогіки. Це розлади зі спектру аутизму, дитяча шизофренія, діти з гіпердинамічним синдромом. І цей процес, як у вулику, йде постійно. Щоп’ятниці ми збираємось на своєрідний консиліум, де вирішуємо, що порекомендувати конкретній родині з особливими дітьми».

Інклюзивна освіта у Кіровограді – є чи нема?

Перші спроби включити дітей з особливостями розвитку в загальноосвітній процес мають стільки перешкод, що ставлять під сумнів українську інклюзію як таку. Хоча для існування толерантного, а краще сказати, морального суспільства, вона вкрай необхідна. Це як вулиця з двостороннім рухом. Діти з особливими потребами вимагають рівних можливостей і адекватної соціалізації, що й надає їм інклюзія. А діти здорові призвичаюються сприймати фізичні вади цілком нормально, відчувати іншого як рівного, допомагати, стають чуйними та людянішими. Це і є природне, реальне виховання моральності, без патетики та декларацій.

«У Кіровограді існує мережа інклюзивних і спеціальних навчальних закладів – дитячі садочки і школи. Але не всі вони мають офіційний статус, – розповідає Олена Миколаївна. – Справа у тому, що документ про інклюзивну освіту вступив у дію з 1 вересня. А до нас прийшов аж у кінці жовтня. Тобто, офіційно інклюзивних груп у дитячих садках немає, а от на практиці є. Мало того, практично в кожному дошкільному і шкільному навчальному закладі Кіровограда є класи з інклюзивною формою навчання. Їх небагато, оскільки для дітей з особливими потребами є альтернативна форма навчання – індивідуальна. І нормативно-правова база під неї розписана краще».

Незважаючи на усі труднощі, як фінансові, так і нормативно-правові, цьогоріч кіровоградцям вдалося вперше в Україні організувати інклюзивну «Літню школу», яка вмістила як дітей з особливими потребами, так і звичайних дітей.

Читайте більше: Європейський досвід Кіровограда: особливі діти відкрили для себе «Літню школу»

«Спільне перебування дітей з особливими потребами і дітьми загального розвитку є корисним для обох категорій, якщо воно організовано правильно», – переконана Олена Дорошенко.

Суспільство і досі не готове до інклюзії

«Швидше дітей з особливими потребами сприймають самі діти. Батьки завжди дуже насторожені, – розповідає Олена Миколаївна. – Свого часу я запитала у колег зі Швейцарії, чи у них також є проблеми з батьками, які з недовірою ставляться до особливих дітей. І виявляється, що так. Між іншим, Швейцарія – демократична європейська країна, де засади інклюзивної освіти добре відточені. Вони живуть з цим уже більше 25 років. Але суспільне несприйняття і страх – це людський фактор, його не переробиш. Ми просто повинні навчитися працювати з усіма категоріями батьків.

Декілька років тому була не надто приємна ситуація у 35-ій школі. Батьки збунтувалися проти відкриття спеціального класу. Вони просто «дах зносили» на батьківських зборах. Але і без цього нікуди – ми пожинаємо плоди пострадянського суспільства, коли спеціальна освіта була сегрегована (сегрега́ція – різновид дискримінації, який полягає у фактичному чи юридичному відокремленні в межах одного суспільства тих суспільних груп, які вирізняються за расовими, гендерними, соціальними, релігійними чи іншими ознаками, та в подальшому законодавчому обмеженні їхніх прав – ред.). І якщо ти вже не такий – ти  повинен піти в спеціальну школу».

Незважаючи на протести і крики, клас все-таки відкрили. Батьки побачили цих дітей, їхні діти подружилися з особливими дітьми. І це питання з часом знялося саме по собі.

Система інклюзивної освіти корисна не тільки для дітей з особливими потребами, а й для дітей звичайного розвитку

«У підлітковому віці діти зациклені на собі, на своїх вадах, недоліках, часто мають комплекси. От стоїть дівчинка перед дзеркалом і говорить: «Я не красива», «Я не маю гарної модної сукні», «Не маю можливості поїхати кудись влітку». І от коли ти бачиш, що біля тебе навчається якась дитина, яка з великими труднощами прийшла до цієї школи, вона не бачить навіть того рядка, але пише, старається. І тоді на другий план відходять ті проблеми, які першопочатково здавалися важливими, – розповідає про переваги інклюзії Олена Дорошенко. – Так у дітей є можливість переоцінити життєві цінності, стати добрішим і навчитися співчувати і допомагати слабшим. Як наприклад у 29-ій школі – там діти взяли під опіку хлопчика з вадами зору. А от учениця 26-ої школи стала прикладом для наслідування в усій області. Як ви знаєте, 12-річна Дарина Семенюк написала листа англійській королеві і та їй відповіла. Це дуже розумна і талановита дитина. Вона зараз є прикладом для однокласників – вони пишаються своєю подругою».

Читайте також: У Кіровограді дівчинка з особливими потребами отримала листа від королеви Англії Єлизавети

Інклюзивна освіта не може всіх прийняти

За статистикою у Кіровограді 7 дітей шкільного віку, які не можуть перебувати у закладах шкільної освіти через свій стан. За неофіційними даними – їх набагато більше, адже не всі батьки хочуть виносити лихо на люди. Бояться осуду, косих поглядів, нерозуміння.

«Розумієте, з першої зустрічі з особливою дитиною неможливо зробити прогноз, як вона буде розвиватись далі. Інколи лікарі і психологи дають позитивні прогнози, але розвиток дитини іде в іншому напрямку. Три роки тому, дякуючи активності громадських організацій, для дітей з проблемами розвитку у Кіровограді запрацював Центр соціальної реабілітації. У них і наповнюваність груп менша, і технічні можливості більші. Тому Центр має більше можливостей працювати з особливо складними випадками».

Читайте також: Центр соцреабілітації дітей-інвалідів заговорив після 3-річного мовчання

Дірки у фінансуванні

«Ми державна установа. Наші консультації та допомога безкоштовні. Правда, державних коштів вистачає лише на зарплату працівникам та оплату комунальних послуг. Тому нам не вижити без допомоги громадських організацій: як українських, так і закордонних. Вже багато років дружимо з німецькою громадською організацією «Раунд Тейбл», які подарували нашим дітям безкоштовно слухові апарати та підібрали окуляри. До відома – окуляри коштують близько 1000 грн, слухові апарати – до 10 000 грн. А це фактично непідйомні гроші для наших батьків, які дуже часто живуть на межі бідності, –розповідає Олена Миколаївна. – Ми намагаємося зробити все, що в наших силах, щоб приміщення було затишним, щоб тут були іграшки, щоб діти хотіли сюди приходити. І тут без допомоги теж не обійтися.  Інколи складаємось персоналом на нагальні потреби, інколи меценати допомагають. Наприклад, благодійний фонд народного депутата Станіслава Березкіна «Добротвір» профінансував ремонт – вставив пластикові вікна. Зараз у нас не просто чисто і затишно, але й тепло. Тепер дітки думають про навчання, а не про те, як їм зігрітись.

На жаль, у держави немає такого фінансування, яке могло б покрити наші потреби. Але ми стараємось  використовувати всі можливі варіанти. Знаєте, я інколи приходжу на роботу і думаю: «Боже, коли це закінчиться? Там труби потекли, а отам шпалери відклеїлись». А я хочу думати і розповідати про досягнення своїх учнів, а не про якісь шпалери чи за які гроші відремонтувати туалет».

Тетяна Колісник, Перша електронна газета


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*