Важливо

Будні 34-го батальйону: про полювання у фронтових лісах

Воїн 34-го батальйону Дмитро Степаненко (селище Вільшанка Кіровоградської області) за часи служби в зоні проведення АТО, яка досі триває, назбирав силу-силенну фронтових історій про важкі і цікаві будні солдатів і війну з сепаратистами.  Своїми історіями він поділився з журналістами:

Козуль чекали. Лише стадо вискочило із зеленки, чотири кулі прошили першу. П’ятеро мисливців потім дружно розказували, як все було чудово, хоча хтось-таки не попав. М’ясо саме маринувалося, коли з поста прийшов Фотограф. Ну і який це досвідчений мисливець спокійно їстиме здобич дилетантів-новачків? Особливо, якщо ціле стадо потенційної здобичі десь собі спокійненько пасеться. Та ще й сердитий, що пропустив полювання.

– Піду прогуляюся, – буркнув, закинув за спину автомат і пішов.

До заходу сонця залишалося дві години…

Перша партія шашлику вже досмажувалася, на запах сходилися сапери і медики, галас з кожною хвилиною наростав, і телефонний дзвінок почули не відразу.

– Алло! Та тихіше ж ви! А ну ще раз… Повтори ВЕЛИКИМИ БУКВАМИ!.. Мужики, Фотограф загубився! Просить, щоб його знайшли.

Ну от, маєш. Жили – не тужили, а тут дилема: з одного боку, треба товариша виручати, а з іншого – сам винен. Та й шашлик не чекатиме… Бажано врегулювати ситуацію дистанційно.

– Фотограф, а ти куди ішов взагалі?

– До Клебан–Бика (величезний ставок в заповіднику), там ярочки, кущі, лісосмуги. Не помітив, з якого боку від мене сонце сіло.

– А що зараз навколо?

– Одні дерева.

– Так вилазь, тормоз, на дерево і роздивись навкруги.

– Підходящого нема, всі якісь тонкі, до вершини все одно не долізу.

Таки правда, Фотограф метр шириною в плечах і 120 кг живої ваги, такому лише по гілках стрибати…

– О, а ну очі підніми. Небо сьогодні чисте, зірки видно добре. Клебан–Бик майже точно на південь від базового табору. Шукай Північну зірку і шуруй прямо на неї, не промахнешся.

– А я не знаю, як шукати Північну зірку…

– ххх, клоун, ххх!

– пі–пі–пі, дитя асфальту, пі–пі–пі!

– Мать-перемать, з твоїм Фотографом!

– Ми зараз запустимо освітлювальну ракету, а ти дивись уважно вгору, з якого боку горітиме.

– Добре.

– Ну як, видно?

– Ні… зовсім нічого.

– Та де ж тебе нечистий носить?

– І гради, як на зло, не літають… так би по ним зорієнтувався.

– Порийся в кишенях, може завалялась пара трасерів.

– Та толку ритись, мій автомат 5,45 мм, а я з собою взяв 7,62 мм з глушником. Жодного трасера, я вже ріжки перетрусив.

– Довго йшов?

– Години чотири.

– Чорт, а він у Горлівку в темряві не забреде?

– При швидкості 6 кілометрів на годину, чотири години, 24 кілометри виходить. До Горлівки по прямій 27 км, але ж він не йшов по прямій. Тим більше по дорозі Дзержинськ, а за ним ряд клапанів.

– Клапани його не пропустять. Скоріше, пристрелять в темряві, коли почують, як він через кущі проламується.

– Та він реально далеко. Ракету не побачив, ішов кілька годин… Як же його шукати вночі на такій величезній території?

– Фотограф, збирай дрова і пали вогонь. Зігрієшся, заодно вогонь вночі буде далеко видно. Якщо щось підстрелив, поїж.

– Ні одної козулі не бачив, ні разу не вистрілив.

– А якщо він вийшов на передову десь між клапанами? Вогонь розводити не можна, відразу з мінометів накриють.

– Та яка передова!… Ну добре, хай залізе в ярок і там вогонь розводить. До ранку не замерзне, а вдень ми його швидко знайдемо.

– Фотограф, ти лише далеко не відходь від того місця, де зараз, бо можеш із зони покриття мобілки вийти.

Тут якраз і шашличок допікся. Після вечері кількість охочих пограти в квест «Пошуки Фотографа» збільшилася. Набрали освітлювальних ракет, патронів з трасуючими кулями, пива, ліхтариків і вирушили.

Знайшли Фотографа посеред ночі за 15 км від табору, на іншій стороні озера. На ранок всі були вдома.

Козуля – тварина стадна, і полювати на неї краще гуртом.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*