Важливо

Зміна таблички чи поліпшення якості освіти: як школа в Інгульському стає прикладом для інших

Володимир Дедей
Пишу про те, що справді хвилює містян.
Контакт: Facebook
© Нова Газета

Чи справді опорна школа означає поліпшення якості освіти, а не лише зміну адміністративної таблички? Про це “Нова Газета” говорила з керівниками опорної Інгульської школи (Устинівський район), яка з 1 вересня 2018 року змінила свій статус. Нині до складу НВО входить три філії, дві з яких призупинили свою діяльність (Ганно-Требинівська ЗШ І-ІІ ступенів і Завтурівська ЗШ І-ІІ ступенів), та діюча – Березівський НВК, який знаходиться за 12 кілометрів від Інгульського.

Заступниця директора Інна Сусідко зізнається, що якоїсь особливої різниці між діяльністю школи в різних статусах поки що важко помітити, проте статус опорної вселяє оптимізм і надихає на розвиток. Нинішній навчальний рік майже увесь був побудований на плануванні роботи опорного закладу і філії.

Зміни для майбутньої опорної школи почалися на початку 2017-го, коли навчальний заклад отримав 11 комп’ютерів. Вже тоді велася робота з оснащення школи, яка до того часу мала чимало проблем: стару систему опалення, застаріле обладнання, занедбаний спортзал. Відтак у бюджет на 2018 рік заклали кошти на ремонт спортзалу, модернізацію опалювальної системи, тематичні обладнання кабінетів.

Інгульському пощастило трохи більше порівняно з іншими невеликими селами (населення – орієнтовно 700 осіб), адже воно «тримається» і завдяки роботі Устинівського виправного центру, розташованого на території сільради. А це як-не-як робочі місця і стимул для молодих сімей не покидати село. Проте в школі не особливо розраховують на видатки з місцевого бюджету, оскільки виправний центр оголосив себе банкрутом, заборгувавши сільській раді близько ста тисяч гривень податків. А отже виконання обіцянок про нові вікна чи двері за гроші із сільського бюджету поки що дуже примарні. (До речі, в минулому році за рахунок сільського бюджету була замінена частина вікон, так що закидати байдужість до потреб школи буде несправедливо.) Саме тому в школі й активно займаються фандрейзингом.

“Нафандрейзили” з початку навчального року і на підвезення питної води, і на заміну посуду в шкільній їдальні, і на спортінвентар. І продовжуємо далі. Зараз задумуємося над залученням ґрантодавців у заклад. Хочеться спортмайданчик, тренажерну кімнату, щось екологічного характеру, − розповідає про мрії Інна Миколаївна.

Нині в школі навчається 127 учнів, 27 з яких відвідують філію в Березівці. 39 учнів підвозить шкільний автобус із сусідніх сіл. Наприклад, у Ганно-Требинівці, що за три кілометри від Інгульського, школа припинила діяльність у 2011 році, звідти підвозять 29 учнів. Із с. Завтурового, яке за 12 км від школи, підвозять дев’ятеро учнів, із Костянтинівки, що за п’ять кілометрів, везуть одного учня. Середня наповненість класів – приблизно 9 учнів. Учні початкової школи складають половину вихованців – 47 дітей.

На запитання, чи змінилася якість освіти після того, як школа стала опорною, Інна Сусідко відповідає, що статус активізував життя школи.

“Ми стали активніше брати участь у різних заходах. Наприклад, наша школа у складі делегації представляла район на педагогічному дивертисменті у Бобринці до 100-річчя від дня народження В.Сухомлинського, заповнила заявку та потрапила до 600 шкіл України по залученню англомовних волонтерів для мовних літніх таборів «GoCamp». Шкільна екологічна агітбригада посіла перше місце в обласному етапі і представлятиме область у Києві у травні. Учителі школи взяли участь у (не) конференції EdCamp у Кропивницькому… Нині працюємо над встановленням мережі Wi-Fi у школі, протягом травня-вересня 2018 року очікуємо на обладнання для кабінету математики. А ще збільшилася кількість годин на допрофільному навчанні, з’явилися предмети для поглибленого вивчення.

Попри те, що дороги навколо Інгульського нагадують легендарну миколаївську трасу, а сусідні населені пункти, де немає шкіл, розташовані у різних напрямках від Інгульського, із підвезенням учнів наразі проблем немає. Один автобус школа отримала в рамках програми «Центральний регіон – 2015», він і збирає учнів із сусідніх населених пунктів. Взимку з доставкою дітей до школи сутужніше, адже дороги не завжди встигають розчищати до початку навчального дня. Проблеми можливі наступного року, коли філію закриють і до Інгульського треба буде підвозити дітей із Березівки. Гроші на це нині шукають у Березівській сільраді, на порядку денному це і у районної влади.

Що стосується позиції батьків, то, звісно, офіційних зауважень до роботи школи не було, проте у червні тут планують провести анкетування серед батьків щодо їхньої думки про діяльності школи як опорної.

Зараз в Устинівському районі функціонує три опорні школи. У районному відділі освіти, молоді та спорту Устинівської РДА розповідають, що жителі району з розумінням поставилися до освітньої реформи, яка в контексті курсу на децентралізацію передбачає економічний підхід до роботи школи, а отже – неминучу оптимізацію, простими словами, закриття малокомплектних шкіл.

«Якщо десь і виникали протести на тему «закриють школу – зникне село», то вдавалося досягати домовленостей і питання вирішувалися без подальших конфліктів у громаді. Дуже добре, що Міністерство освіти зняло обмеження на кількість учнів, які мають бути в опорній школі. Специфіка Устинівського району така, що села розміщені на великій відстані одне від одного, район не густонаселений. Для опорної школи, як-от в Інгульському, 100 учнів це не зовсім нормально, але це відповідає особливостям нашого району», − пояснюють у відділі і наводять приклад Олександрівської школи, яка після того, як з неї вибув один учень, опинилася на межі закриття.

Тоді питання пониження ступеня школи в Олександрівці вирішувалося з болем, але громада все ж погодилася, що доцільніше буде залишити в селі лише початкову школу.

«Місцеві жителі самі бачили проблему, адже вона полягала не тільки в браку учнів, а й учителів. На той час в нас не було ні вчителя іноземної мови, ні викладачів історії, математики, фізики, інформатики. Тут уже постає питання про якість освіти таких школярів, їхню соціалізацію, здатність працювати в команді, конкурувати. Взагалі бути конкурентоспроможним у майбутньому», − пояснюють у відділі освіти.

Найбільшою проблемою усіх шкіл – і опорних, і філій – є проблема технічного забезпечення. Порівнюючи хід освітньої реформи, наприклад, у Київській області (туди чиновників із Кіровоградщини возили на семінар), у відділі освіти роблять висновок, що єдиної схеми реформування системи освіти не може бути не те що для всіх областей, а й для районів однієї області. Адже поки в одній школі працюють над інноваціями, в іншій треба терміново міняти вікна, встановлені за радянських часів.

В обласному департаменті освіти розповідають, що станом на 1 квітня в області створено 66 опорні школи та діє 173 філії. У 54 навчальних закладах відбулося пониження ступеня, 167 шкіл втратили статус юридичної особи. Всього 26397 учнів навчаються в опорних закладах, із них довозять 3845 учнів. Із 2205 км доріг, якими возять дітей до школи шкільні автобуси, 579 кілометрів перебувають у незадовільному стані (дані МОН станом на 1 листопада 2017 року).

Усі блага, які придбавають за кошти освітньої субвенції, у першу чергу потрапляють до опорних шкіл – зокрема, комп’ютерні класи, обладнання для профільних кабінетів, шкільні автобуси. До речі, фінансування освітньої субвенції розподіляється відповідно до кількості дітей незалежно від того, опорна школа чи філія.

Що робити, якщо в селі залишилася одна дитина шкільного віку, як, наприклад, в тій самій Костянтинівці Устинівського району, де школи не було і до реформи? Чиновники освітнього департаменту запевняють: закон є закон, і ця проблема не ляже на плечі батьків і дитину обов’язково забезпечать доступом до навчання. Хай то буде індивідуальний план чи найнята за кошти району машина, яка возитиме школяра до «храму науки».

Ця схема не нова

Орієнтиром для українських реформаторів став польський досвід. У Польщі закриття малих сільських шкіл зіткнулося з запеклим опором з боку суспільства. Конфлікти виникали буквально в кожній громаді, саме завдяки цьому зекономлені від оптимізації шкіл кошти вкладали в опорні школи. Досить успішний досвід оптимізації шкільної мережі має Молдова. Там відповідний проект у 2010–2015 рр. фінансував Світовий банк.

Так само і в Угорщині свого часу уряд зобов’язав школи протягом року укрупнити класи. Правда, результатом такої вимоги став серйозний брак освіти, особливо для малозабезпечених ромських дітей у бідних селах. Це компенсують завдяки вечірнім «училищам», які допомагають учням наверстати те, чого їм не дають в офіційній школі.

Британський уряд навіть запровадив додаткове фінансування для малих сільських шкіл, проте, щоб отримати гроші, необхідно було об’єднати школи у «федерації» під керівництвом одного директора – щось на кшталт наших опорних шкіл, але без перенесення фізичного місця проведення уроків. До того ж заохочується перетворення таких шкіл на базу надання й інших соціальних послуг, орієнтованих на дітей.

У всіх випадках − і європейському, і українському − освітня реформа викликала чимало дискусій, проте загальні тенденції (урбанізація і демографічний спад) вимагають нових підходів до організації системи освіти в сільській місцевості. Про те, чи досягнута основна мета – поліпшення якості освіти на селі і зниження видатків на неї – можна буде говорити вже за кілька років.

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*