В це неможливо повірити й це неможливо усвідомити. Але сталося непоправне. Сьогодні, після важкої хвороби, на 71-му році життя пішов у вічність Олексій Йосипович Кацман. Ця людина, дійсно, уособлювала відразу декілька епох в історії футбольного клубу “Зірка”.
Про це пише прес-служба клубу.
Вихованець місцевого футболу був одним із найулюбленіших та найрезультативніших гравців «Зірки» 60-70- х років. Здавалося, що Алік, як звали його вболівальники, вмів на полі все: забити, віддати гольову передачу, прикрити м’яч корпусом так, як ніхто інший, і заробити важливий пенальті. Він був із тих майстрів, на гру яких спеціально ходили шанувальники футболу. Та й досягнув у рідній «Зірці» чимало: виграв у 1975-м році Кубок України, зіграв понад 250 матчів, забив понад 50 м’ячів і тричі був найкращим бомбардиром команди. Олексій Йосипович зізнавався, що зарано, не з власної волі, вимушений був залишити свою «Зірку».
Та, завершивши ігрову кар’єру, така особистість, як Кацман, просто приречена була на тренерську долю. Він починав із юними футболістами, виховавши цілу плеяду талановитих гравців, але своїм улюбленим учнем завжди називав Олександра Мизенка, якого також можна назвати легендою нашої команди. Своїх вихованців Олексій Йосипович навчав не тільки футбольній науці, але й життєвим премудростям, які допомагали потім на дорослому шляху. І знаєте, бути учнями Кацмана – це як фірмовий знак якості, не тільки футбольної, але й повсякденної тому, що ніхто не хотів підвести та засмутити Йосиповича.
А він подавав приклад іще й тоді, коли допомагав Олександру Іщенку, вже в якості асистента тренера головної команди, виводити до нових вершин «Зірку НІБАС». На жаль, через певні обставини, й тут Олексій Йосипович повністю не розкрив свій великий потенціал. Але він ніколи не скаржився на долю, нікому не докоряв і, навпаки, заряджав усіх своїм оптимізмом. А своє тричі заслужене звання «Заслужений тренер України» Олексій Кацман отримав не за підготовку майстрів високого класу, яких було чимало, а за те, що свого часу дозволив займатись у своїй групі й дав перші футбольні уроки хворобливому, але цілеспрямованому хлопцеві Євгену Зінов’єву, який згодом став гордістю нашої країни – паралімпійським чемпіоном з футболу 2016 року.
І до останнього часу Олексій Кацман, незважаючи на важку хворобу, намагався залишатись у футбольному строю. Він не міг жити ніде, крім рідного міста, продовжував передавати свій величезний досвід юним вихованцям, виступав футбольним експертом на обласному телебаченні, не залишаючи нікого байдужим.
Відвідував матчі «Зірки», де частенько зустрічався із друзями та колегами, з якими вони творили нашу видатну футбольну історію. А ще він завжди був у доброму гуморі, посміхався, розповідав свіжесенькі анекдоти та цікаві історії й, здавалося, що так буде завжди. Та, на жаль, безсмертя не існує. Але Олексій Йосипович Кацман тепер перейшов до безсмертної футбольної команди, адже пам’ять про його добрі справи, його досягнення, його звитяги назавжди залишиться в наших серцях.
Редакція Першої електронної висловлює щирі співчуття рідним та близьким Олексія Кацмана
Похорони у вівторок 26 вересня о 10 годині ранку від під’їзду будинку.