Важливо

Доброволець із Кіровоградщини: про життя на лікарняному ліжку, прапори від ОЕ та мистецтво заради благодійності

У своїх неповних 20 років він пішов добровольцем в АТО. Служив у розвідгрупі. Ще там, почав відчувати сильні головні болі. Але він дослужив. Менш ніж через місяць після повернення – потрапив до реанімації. З того часу минуло майже два роки, які Володимир Бабій провів на лікарняних ліжках у Києві, Кропивницькому, в Луцьку. Його діагноз – пухлина носоглотки з поширеними метастазами. Він переніс операцію, хіміотерапію, зараз кожен день його життя кошту як мінімум 500 грн – і це тільки на ліки. Проте замість того, аби збирати гроші собі на хіміотерапію та препарати, він організовує благодійні виставки власних картин і передає гроші на лікування онкохворих діток. Володимир – життєрадісний чоловік, він завжди посміхається і повторює: “Усе добре”. Кожен його день – як останній і він бере від нього максимум.

Володимир прийшов до редакції Першої електронної, аби розповісти про довготривалі поневіряння під час оформлення довідки про інвалідність, отримати яку допомогли кропивницькі волонтери. Проте у розмові з’ясувалось, що Володимир – це не просто АТОвець, який зіштовхнувся з бюрократичними машинами, а це чоловік із невичерпною енергією і великим серцем.

“Я не хотів бути, як вони”

Володимир Бабій народився у с. Перегонівка Голованівського району Кіровоградської області. З дитинства його оточувала не найкраща компанія друзів. За словами хлопця, саме вони “змотивували” його фактично тікати з рідного села:

“Друзі в мене були не з найкращих – половина наркоманів. Я на це подивився і подумав: “Невже на мене чекає те саме”. Треба було трохи вирватися. Я поїхав вчитися – здобув освіту слюсар-механік. А потім пішов добровольцем. Тоді мені ще не було 20 років”.

У липні 2015 року Володимир увійшов до лав третього окремого танкового батальйону “Звіробій”. Служив у розвідці, тож спокійні дні, каже, можна порахувати на пальцях. Був у Троїцькому, Попасній, Артемівську, Слов’янську, побував і в Станиці Луганській.

“Я на місці не сидів. Постійно в гарячих точках. Наш батальйон за шосту лінію не виходив (тобто нульову лінію) – нас прикомандирували до 25-го батальйону “Київська Русь”. Ми туди пішли в допомогу, тому що 5 хвиля демобілізувалася. А на всю позицію після цього залишилося 12 чоловік – це дуже мало, бо позиція була кілометри 2-3. Тоді, коли ми з ними стояли, у мене і аочалися симптоми захворювання, – згадує Володя, – По нас гатили і стріляли по всім, чим можна було”.

За декілька місяців до “дембеля” Володимир почав втрачати зір та постійно відчував головні болі. Аби хоч якось втамувати біль, хлопець звернувся до найближчого госпіталя в Часів Ярі на Донеччині. Відповідь місцевих айболитів Володимир досі цитує дослівно:

“Вони сказали: “Ти “косиш”, йди звідси”. І після такої відповіді, я вирішив більше туди не звертатися. Не зважаючи на те, що мене хотіли комісувати, я вирішив дослужити своє. Мені там лишалося місяць чи два”.

Життя на лікарняних ліжках

20 жовтня 2016-го після року служби в зоні бойових дій Володимир повернувся до цивільного життя. Роботи для 20-річного АТОвця на Кіровоградщині не знайшлося. Він змушений був їхати до столиці. Там влаштувався в клуб “СпортЛайф”, де пропрацював менше тижня. Після одного з робочих днів зі зйомної квартири його відвезли до лікарні:

“Годині о 10-11 я прийшов додому. Мені стало зле. Викликали “швидку”, але вона не приїхала. Друг забрав мене і о 5 годині завіз у лікарню №4. Там відмовилися мене приймати і викликали карету швидкої з дев’ятої лікарні. Чотири дні в реанімації. А потім поставили діагноз – пухлина носоглотки”.

Але тоді лікарі не побачили метастазів у шиї, що згодом дасть ускладнення. А поки що Володимир проводить певний час у лікарні №9, потім три тижні в Інституті отоларингології, ще приблизно стільки ж – у Інституті нейрохірургії імені академіка А. П. Ромоданова. Тут йому призначають операцію, витрати за яку беруть на себе волонтери, – операція з часткового видалення пухлини. Потім Володимира перевели у Кіровоградський онкодиспансер для опромінення, звідки, за словами хлопця, уже через тиждень його забрали ледь живим:

“Звідси мене “вишвернули” взагалі. Я сюди приїхав на лікування, вони мене закололи якоюсь дурньою, тут я став сліпим і з вагою в 40 кг мене звідси забирали. Сказали рідним, що мені залишилося жити декілька днів і “забирайте його звідси”, – згадує Володимир.

Із Кропивницького хлопця перевезли на Волинь, де працювала його мама. У місцевому онкодиспансері Володя провів близько 8 місяців – там поставили на ноги. До речі, саме тут виявили метастази в шию, які уже почали давати ускладнення. Після лікування тут – ще декілька місяців тривала реабілітація у Волинському госпіталі для ветеранів війни. Усе це робилося у супроводі волонтерів, без яких, за словами Володимира, він би лишився сам на сам із хворобою. Зараз лікування досі триває – в Інституті раку, і в тому ж Волинському онкодиспансері.

“Якщо чесно, за весь період який лікуюся, навіть вдома жодного разу не був. Зараз я приїхав у Кропивницький, орендую тут кімнату – і це перший раз за весь час, коли я знаходжуся в домашньому середовищі, а то все лікарні-лікарні-лікарні..” – каже Володя.

Пригоди під тегом “бюрократія”

І увесь цей час Володимир не мав групи інвалідності, відповідно, не було ніяких пільг, хоча у нього була четверта стадія онко і посвідчення УБД. Лікується він на Волині, а прописаний – на Кіровоградщині. Але, за словами Володимира, ніхто не пішов йому на зустріч, аби оформити цю довідку дистанційно:

“На той момент я вже рік з діагнозом пролежав, за цей час в мене ні групи не було, нічого. І за що лікуватися – це нікого не цікавить взагалі. І зараз телефонують знову, кажуть, що потрібно купу документів зібрати, їхати туди-сюди. Я їм пояснюю, що в мене немає часу і можливості – мені важко, та й кататися також невигідно, бо великі кошти на це йдуть”.

Отож, почнемо спочатку… Два місяці тому Володимир почав оформлення довідки ще з Луцька – не без допомоги волонтерів. Там готові були оформити довідку (хоч Володимир і прописаний у Голованівському районі), послуговуючись на документи, які могли надіслати електронною поштою. Проте, за словами хлопця, з Кіровоградщини потрібні довідки надсилати відмовлялись, аргументуючи це тим, що їм треба його побачити:

“Уже тут (в Кропивницькому) сказали, що я маю обов’язково бути, навіть не дивлячись на моє лікування, вони мають мене побачити, бо нікому не вірять і т.д. Те, що мої документи офіційно завірені нотаріусом, нікого не цікавить. Зверталися навіть депутати, адвокати, волонтери, і просили це зробити, а наш військкомат, лікарня, Кіровоградський МСЕК категорично відмовили сказали: “Ми нічого робити не будемо, ми нічого не можемо”. Там (на Волині – ред.) пішли на зустріч, а тут наче чогось не вистачає в голові. Учора я поїхав (у Голованівськ – ред.) у військкомат по одну довідку про службу, і я її отримав тільки тому, що в мене були знайомі волонтери, які допомогли. А до того я приїздив і мені сказали: “Збирай свої лахи, їдь на Кропивницький і роби там довідки, бо ми тут такі не даємо”. Хоча потім ми їм надіслали зразок довідки, яка мені потрібна була і вони сказали, що таки дають їх. Просто не знали, яка треба форма”.

Як каже Володимир, посадовців не цікавить, що людина має статус учасника бойових дій – подібні бюрократичні пригоди (у більшій чи меншій мірі) на шляху до отримання довідок чекають чи не на кожного АТОвця:

“Хлопці на це дивляться і не розуміють, за що вони там стоять. Тут АТОвців ганяють, кажуть, що потрібно купу документів зібрати, багато з них абсолютно формальні, які можна перевірити і без присутності самого військового. Прикро, що люди сидять, протирають штани і не можуть зробити елементарних довідок, а отримують таку ж саму зарплатню, як і хлопці на передовій”.

Тут, у Кропивницькому, Володимиру допомагали активісти ГО “Серце матері”. А місцева волонтерка Інна Колпак привела хлопця у ЦРВ “Коловорот”, які допомогли розібралися з питанням буквально за день. Отримав Володимир другу групу по інвалідності. Тож зараз Володимир знову повернувся на Волинь, де продовжує лікування та займається благодійністю незважаючи на те, що і йому на лікування ще потрібно багато коштів.

Картини на склі та тричі проданий прапор від Вакарчука

“Я ніколи раніше не малював. Перші картини я створив, коли до мене почав повертатися зір”, – каже Володимир.

Пізніше, уже на Волині, волонтер Руслан (який згодом запропонує організувати першу благодійну виставку) відкрив для Володимира техніку малювання акриловими фарбами на склі, чим він займається і досі. Наразі в творчому доробку Володимира налічується вже близько сотні картин:

“Я продовжував малювати, щоб просто не з’їхати з глузду у лікарні, адже там просто лежиш і все. Найбільше мені подобається малювати ікони й ангелочків, але є й інші. Спочатку я просто клав скло на малюнок і переносив зображення, а тепер навчився сам малювати все, що мені хочеться. На одну картину мені потрібно в середньому близько трьох годин”.

Із часом просто захоплення переросло в ряд благодійних проектів. Перша картина продалася на онлайн-аукціоні у ФБ за 2,5 тисячі гривень. Потім так званий “вчитель” Володимира Руслан запропонував зробити дещо більш масштабне – виставку-продаж.

“Ми організували її Ківерцях. Вдалося зібрати майже 14 тисяч – тоді це були для нас великі гроші, бо, дійсно, все по копієчці збирали. Там я багато з ким познайомився, зокрема, з художниками професіоналами”.

Окрім того, в Луцьку ще лежить багато картин Володимира, що чекають на виставку, проведення якої планується в Дніпрі.

“Є у мене знайома на ім’я Вікторія Романюк. У 16 років вона отримала поранення на Майдані. Вона також  художниця. Цю виставку в Дніпрі ми разом готуємо. Якщо в мене буде все добре з лікуванням, без ніяких форс-мажорів, то вона відбудеться зовсім скоро. Це буде виставка в пам’ять про загиблих АТОвців і кошти підуть на лікування дітям учасників АТО”.

Із усіх своїх виставок Володимир надсилає половину коштів на допомогу онкохворим діткам, хоча сам потребує фінансової допомоги. Він не дуже любить про це говорити, адже сприймає як належне, для нього допомагати іншим – буденна річ. Окрім продажу власних картин Вова має декілька додаткових благодійних “міні-проектів”, які, як то кажуть, самі його знайшли:

“Коли приїжджав Святослав Вакарчук з концертом, мені вдалося домовитися за безкоштовні квитки для волонтерів, і познайомитися з гуртом. Він розписав нам три прапори – один зараз в АТО, другий ми відправили хворій дівчинці закордон, а третій я виставив на аукціон. Продався він за 1000 гривень – кошти віддали дівчинці, у якої також онкологія. Згодом мені цей прапор повернули, сказали: “Візьми, бо це для тебе дуже дорога річ”. Я його вдруге виставив – цього разу отримали 1500 гривень. Той хто його купив, знову виставив на аукціон – продав за 800 грн. А кошти йдуть на лікування цієї дитини. Зараз домовився з менеджером Вакарчука – нам ще попідписують прапорів”.

Окрім цього всього, завдяки умінню працювати з фарбами, Володимир разом із побратимами організовує арттерапії, які допомагають впоратися зі стресами та стають для них реабілітацією.

15 тисяч гривень – на півтори доби

Заробіток Володимира – виручка з оренди землі, наданої йому як АТОвцю, та трішки продаж картин. Більше ніякої роботи він не може собі дозволити після такого довгого лікування, до того ж діагноз лишається незмінним – пухлина носоглотки з поширеними метастазами, четверта стадія. Та навіть малювати подовгу не можна, адже організм має набиратися сил, бо попереду ще має бути хіміотерапія. Після тих труднощів, які зустрілися Володимиру під час лікування, після того, як його ледве привели до тями, життя хлопця може продовжити тільки закордонна хіміотерапія.

“Я не знаю, скільки все буде коштувати, зокрема, хіміотерапія дуже дорога. Українську робити не варіант – я її не витримаю (та і вона також немаленьких грошей коштує). Треба замовляти за кордоном, але це дуже великі гроші”.

Важко зрахувати, скільки коштів пішло за неповних два роки лікування. От, наприклад, за одне з крайніх досліджень, яке тривало півтори доби, Володимир заплатив 15 000 грн.

“Кожного дня в мене йде лише на медикаменти 500 грн – гормони, знеболюючі і т.д. Щодня 8-12 уколів як мінімум, декілька ампул, купа таблеток. Окрім того, проходять різні дослідження. Наприклад, зробити один аналіз на онкомаркер коштує – 400 грн, а їх може бути від 7 до 15. Їх може бути багато, якщо лікар сумнівається в діагнозі чи результаті аналізу. Хіміотерапія, якщо замовляти з-за кордону, коштуватиме приблизно 30 тисяч доларів – це в середньому. У мене на сторінці в Фейсбуці є репости про дцтей, які лікуються за кордоном і там за тиждень йде 100 тисяч доларів, то про що тут, в моєму випадку, можна говорити. Це дійсно дуже великі гроші, і звідки їх брати – ми не знаємо. Будемо щось думати, робити виставки, аукціони”.

На Волині Володимиру допомагали депутати, голова ОДА Володимир Гунчик, на благодійному аукціоні зібрали 150 тисяч гривень, яких не вистачило надовго. А попереду – ще багато процедур та реабілітацій після них, які зможуть продовжити життя героя, який віддав своє здоров’я, коли захищав Україну від загарбника.

“На сьогодні, пухлина в мене навіть зменшилася, тобто все йде в кращу сторону, є дуже непогані шанси, йде все добре. Головне, до цього потрібно ставитися не халатно, а серйозно – не пропускати ніяких курсів лікування, по сонцю не ходити, багато чого не їсти, не пити”.

Володимир Бабій до свого лікування ставиться відповідально. Обмежує свій раціон і розуміє, скільки йому потрібно спати на добу. Він завжди посміхається і той, хто не бачив його довідок про діагноз, напевне, ніколи не повірить, що ще менше двох років тому його ледве живим і з вагою 40 кг забирали з лікарні. Хто повірить, що чоловік, який пережив війну, який має четверту стадію онко, просто спокійно малює картини, робить виставки, аби допомогти онкохворим діткам, а не собі.

“Усе добре. У мене все добре. Кожен мій день – як останній. Я розумію, що іншого часу для цих справ не буде. Я маю використати своє життя на повну”, – посміхається Володимир.

Володимир займається благодійністю, хоча сам потребує великих коштів на лікування. Він залишив своє здоров'я там, де ворог невпинно крокує на нашу землю. Тепер Володимиру потрібна наша небайдужість.

Номер карти Володимира: 5168 7456 0079 9156

Отримувач: Володимир Бабій

***

Він завжди повторював: “Усе добре”. І постійно посміхався. Він був життєрадісний та енергійний. Він допомагав іншим, коли сам потребував допомоги. Серце Володимира Бабія зупинилося 17 липня 2017 року.

Вічна пам’ять.


Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*