Кіровоградський волонтер “Армії SOS” Оксана Червоная на фейсбук розповіла, як бралася сумнозвісна Савур-могила бійцями 3 полку кіровоградського спецназу. У невеличкій оповіді схований безмежний сум і глибока подяка хлопцям-захисникам.
Перша електронна газета публікує живу розповідь кіровоградського волонтера про бій за Савур-могилу, яка обіцяє після закінчення війни написати книгу реальних історій про жахливі дні антитерористичної операції:
“Перше, що я зробила вранці – зателефонувала другу, який вважає 4 серпня своїм другим Днем народження. Я запитала Вітю, чи знає він, чому я телефоную. Він ні хвилини не вагаючись сказав: “Звичайно”.
Минув рівно рік з того дня, як бійці нашого 3 полку спецназу в черговий раз штурмували Савур-Могилу. Місце з пекельною назвою, від якого Бог відвернувся ще у Другу світову. У післявоєнний період – улюблене культове радянське місце, музей, прийом у піонери та інші ідеологічні ігри.
Курган близько 280 м заввишки. У ясну погоду видимість з верхньої точки досягає 90 км. З самого початку військових дій на Донбасі, досвідчені розвідники нашого полку не раз наполягали на стратегічній важливості зміцнення своїх позицій на цій висоті. Їхні слова повністю ігнорували, в результаті чого курган був зайнятий ворогом, а спроби вибити його звідти коштували надто дорого – досі немає точних даних про загиблих і поранених.
4 серпня 2014 група спецназу 3 полку отримала чергове завдання – будь-якою ціною взяти нещасну висоту.
До центрального входу в меморіал повинен був під’їхати наш танк і БМП, щоб відвернути увагу. А в цей час ще 3 БМП спецназу повинні були заїхати з іншого боку, закласти заряд тротилу, підірвати вхід у бункер і зачистити територію від ворога.
Абсурдність цієї наступальної операції була очевидна досвідченому військовому, душі нашого полку, справжньому офіцеру, Замполіту з великої літери, підполковнику Сергію Олексійовичу Сєнчеву. Але накази не обговорюють. Замполіта не повинно було бути в тому бою, але як людина честі він не звик ховати очі від бійців. Саме тому він і поїхав разом з ними на броні. Без надійного зв’язку, без вогневої підтримки.
Проти наших хлопців працював весь ворожий арсенал – гради, міномети, снайпери, все, що могло стріляти – стріляло.
Цей бій став останнім для Сергія Олексійовича Сєнчева, багато бійців отримали важкі поранення. Вітя Б. вижив дивом, тільки завдяки Богу і вміло наданій першій допомозі.
Всі, хто був там, – ніколи не забудуть цього жахіття.
Формат Фейсбук не підходить для довгих розповідей, багато з вас знають, що я збираю матеріал для книги, яка обов’язково буде після війни. Наша з вами спільна книга, з сотнями фотографій і тисячами слів, з подвигами та історіями військових буднів.
У цьому бою серед інших бійців був поранений і Дмитро Ковшар, зараз готую для вас розповідь про нього, на прохання його товаришів. Діма загинув у липні 2015 року, мало хто знає про це.
Досі майже ніхто не отримав заслужених нагород за безмежну мужність, виявлену в ті дні. Замполіт підполковник Сєнчев Сергій Олексійович нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно). Віктор Б. – орденом за Мужність ІІІ ступеня. І я дуже рада, що можу по-дружньому обійняти його в цей день.
Світла пам’ять всім воїнам, які віддали за нас життя. Господи, бережи всіх наших”.
Трішки історії:
21 серпня 2014 року стела зазнала руйнівного впливу артилерії та остаточно впала.
8-9 вересня з ознаками нелюдських тортур надійшли тіла українських військових, які загинули під час боїв проти терористів. Волонтери, повідомляють, що випадків, коли над військовими знущалися терористи, достатньо. Останки бійців, котрі знайшли на місці польового табору біля Савур-Могили: тіла спотворені до невпізнання. Офіцер сил військово-цивільної співпраці Юрій Стоянський: «Там були сліди катувань — відрубані фаланги пальців, руки викручені, куски тіл, сліди удушшя були». Терористи жорстоко катували українських полонених захисників Савур-Могили. За перший тиждень вересня знайдено тіла 18 загиблих українських воїнів біля Савур-Могили, повідомив керівник волонтерів, голова ВГО «Союз “Народна пам’ять» Ярослав Жилкін. Також виявлено братську могилу, в якій поховано не менше п’яти осіб.
За 13-14 вересня пошукова група ВГО «Союз “Народна пам’ять» виявила під Іловайськом 26 тіл загиблих українських військових: «За останній час співробітники організації знайшли останки 39 тіл військовослужбовців України: 18 в районі Савур-Могили, 21 — в районі Іловайська, де робота триває. Останні вісім останків воїнів були виявлені в Іловайську прямо на полі, поряд з розбитою бронетехнікою».
6 жовтня 2014-го пошуковці ВГО «Союз “Народна Пам’ять» виявили тіла шістьох українських військових поблизу Савур-Могили, всі тіла знаходилися в окопі посеред поля, присипані землею.
9 жовтня радник міністра оборони Олександр Данилюк повідомляє, що має підтвердження щодо складання іспитів курсантами Коломенського вищого артилерійського командного училища — здійснювали артилерійські обстріли українських позицій на Савур-Могилі: «Отримано підтвердження, що в артилерійських обстрілах українських позицій на Савур-Могилі з території РФ, брали участь в тому числі курсанти Коломенського вищого артилерійського командного училища, які в такий спосіб здавали державні іспити».
Фото зі сторінки Оксани Червоної