Важливо

Як кіровоградка Анна Твердоступ стала слов’янською надією у Вітебську (ФОТО, ВІДЕО)

Нещодавно в білоруському Вітебську відбувся відомий в мистецьких колах міжнародний конкурс «Слов’янський базар», на якому феєрично відзначилась 20-річна кіровоградка Анна Твердоступ.

Студентка Київського інституту музики ім. Р. М. Гліера чотири роки поспіль намагалася потрапити на конкурс. І от цього річ своїми стараннями, наполегливою працею і не без підмоги пані удачі Анна таки виборола право представляти Україну на міжнародній співочій арені. Забігаючи наперед, скажемо, що завдяки Анні про Україну у Вітебську почули і запам’ятали. Дівчина спромоглася завоювати третю премію «Слов’янського базару», спеціальний приз «Слов’янська надія» від президента Республіки Білорусь Олександра Лукашенка, а також приз від російських медіа.

Зараз юний кіровоградський талант перебуває в Києві, відпочиває після виснажливого конкурсу і набирається сил для нових звершень. Проте Першій електронній газеті вдалося поспілкуватися з мамою Анни – Аллою, яка протягом всього часу перебувала поруч з донькою і крок за кроком йшла з нею до перемоги.

– Про те, що на «Слов’янський базар» потрапити дуже важко і працювати треба не день і не два, знають всі. Як Анна готувалася до конкурсу? На які жертви довелося йти на шляху до омріяної мети?

– О! Підготовка до конкурсу – це ціла епопея. І перша жертва – зміна репертуару. Так, нам довелося це зробити, бо організатори з «Першого національного каналу» забракували пісні, які обрала і підготувала Анна.

– У чому причина?

– Спочатку забракували «Баладу про матір», мотивуючи тим, що в країні йде війна. Потім нам поміняли і першу пісню: Анна хотіла співати «Кленовий вогонь» (Софії Ротару), але організатори сказали, що першу пісню люди в залі мають впізнати і захотіти підспівувати. Ми прислухалися, зробили фонограму. І все вдалося.

– Анна фактично відкривала конкурс. Важко було ступати на сцену першою?

– Виступати першою завжди важко. На відборі журі бачило інших конкурсантів і вже має певне уявлення про те, хто чого вартий. Але відкривати офіційну частину конкурсу було важко, хвилююче і почесно водночас. Такий їй випав жереб.

– Про який попередній відбір йдеться? Ще в Україні чи вже безпосередньо в Білорусі?

– У Білорусі. У перший день, який не транслювали по телебаченню, з’їхалися конкурсанти з 21 країни. Кожен виступив з одним номером. Оцінки їм не ставили – судді поговорили кулуарно, а потім вийшли до нас і оголосили результат. Ці 20 хвилин очікування здалися цілою вічністю, але ми її пережили. Врешті судді назвали 6 країн-конкурсанток, які «вилітають». Це, звісно, була дуже важка травма для цих учасників.

– Конкурсанти підтримували один одного чи зраділи, що стало менше конкурентів?

– Знаєте, в моральному плані конкурс видався важким. Сама обстановка між конкурсантами була дуже дружелюбною – до першої репетиції. А коли учасники побачили, хто слабший, хто сильніший і хто на що здатний – навіть вітатися перестали! Просто мовчки проходили повз і не розмовляли. Це було дуже неприємно.

– Підтримка залу відчувалася?

– Відчувалася. Глядачі аплодували, зал гудів. Але є одне але: з іншими конкурсантами приїжджали цілі групи підтримки, друзі, а ще викладачі, які допомагали репетирувати, розспівуватися і підбадьорювали перед виступами і після виставлення оцінок. Ми ж були самі.

– А де була ваша група підтримки?

– В Україні залишилася. Адже що участь у конкурсі, що проїзд-проживання дуже дорогі. Одне добре: Білорусь оплатила для мене й Анни і те, й інше. А от групи підтримки добиралися за власний рахунок. Розповідали, що в інших країнах конкурсантам допомагає держава, міністерство культури… У нас в Україні такого немає.

– І наскільки ж дорогою була участь?

– О-о-о… Боюсь вголос називати всі суми. Але, для прикладу, у Анни були дві сукні по 1200 доларів кожна і одна за 600 доларів. І це лише сукні.

– М’яко кажучи, не дешеве задоволення! Мабуть дизайнерські?

– Так. Сукні виконував дизайнер з Києва. Ми хотіли замовити у місцевих дизайнерів – це ні скільки не гірше і набагато дешевше. Але організатори з «Першого національного» наполягли лише на власному дизайнері і навідріз відмовилися від співпраці з кимось іншим.

– Як вони аргументували свою впертість?

– Сказали: от Гайтана колись відмовилися від наших порад, бо у неї чоловік продюсер і нічого їй не вдалося. Після такого аргументу ми прислухалися. Але тоді ми ще не знали, скільки ті сукні коштуватимуть… А вийшло… Короче, дві сукні за наші ж гроші пошив їхній дизайнер. А третю сукню нам привезли з Туреччини – за вдвічі меншу ціну, але вона всім сподобалася. Фонограми ми теж записували за свої гроші, додаткові уроки з вокалу і хореографії оплачували.

– Мабуть, бюджет середньостатистичної сім’ї з Кіровограда не передбачає такого матеріального навантаження…

– Так. Це було вище наших можливостей, тому ми доклали зусиль і знайшли спонсорів. Відгукнулися народний депутат Станіслав Березкін, депутат міськради Артем Стрижаков, Ярослав Бублик. А ще голова ОДА Сергій Кузьменко допоміг з організацією сольного концерту у філармонії і розіслав потенційним спонсорам листи з проханням підтримати нас матеріально.

– Які враження у Вас і Анни залишилися від конкурсу і мандрівки загалом?

– Конкурс організований на високому рівні! Батька в них на своєму місті! Ми 3 дні жили в Мінську, потім переїхали на 4 дні у Вітебськ. Скрізь чистота і порядки. Немає таких біл-бордів, як у нас, які прямо лізуть в очі. Чистота в підземних переходах – ні недопалків, ні папірців… Я, наприклад, більше уваги звернула на це. Анна ж була захоплена робочим процесом. У неї була цілодобова підготовка. Репетиції навіть у 2-3 години ночі. А після першого виходу на сцену її взагалі розпирало від вражень й емоцій. Зал на 8 тисяч глядачів, професійна сцена, звук, освітлення! Вона була просто захоплена всім цим дійством і своєю причетністю до нього!

– Мабуть, ще більший шкал адреналіну відчувався, коли ім’я Анни прозвучало серед переможців?

– Так! Ми пройшли у фінал і зайняли третє місце. Призовий фонд склав 5 тисяч доларів. А крім того вперше за 24 роки президент Лукашенко вручив конкурсанту спеціальний приз – диплом «Словянська надія» і великий кубок ручної роботи. Лукашенко відзначив нашу Анну за яскраве виконання слов’янських пісень.

– Знаю, Анна отримала ще одну нагороду. Це традиційний приз преси Росії – інформаційного агентства «Інтермедіа».

– Це правда. Представники телебачення Росії і Білорусі відстоювали Анну, бо вважали, що судді несправедливо засудили її і вона мала б посісти вищу сходинку. Тому і вирішили вручити їй приз від преси. І одразу багато людей почали ставити незручні питання – чому ми взяли приз з рук ворога?

– Ну, це досить двозначна нагорода, з огляду на те, що її вручають від імені країни-агресора.

– Ми всі знаємо хто наш ворог – той, хто сидить в Кремлі. Ми говорили на конкурсі з представницею Росії Софією Муратовою. Там, в Росії, так само плачуть матері і так само хоронять своїх синів. Ми всі дорослі люди і розуміємо, що звідки йде. Це ж конкурс і головне, що тебе тут оцінили. А навіщо через нагороду втягувати в політику? До того ж, Анна підтримує українську армію. Вона вже двічі їздила з концертами в АТО і в госпіталі. Опікується 63-ю танковою бригадою, подружилася з комбатом Євгеном та іншими хлопцями. Вона брала участь у благодійних концертах, де збирали гроші на їжу, берці і багато інших необхідних солдатам речей.

– А як під час конкурсу склалися стосунки з представницею Росії?

– Нормально. Повторюся, що коли журі почали виставляти бали, конкурсанти перестали спілкуватися між собою. Найжорсткіша була румунка і її мама. А з росіянкою і білорускою ми були в одній гримерці!

– Випадково чи вас так поділили?

– Не знаю. Але інші конкурсанти і організатори підходили і питали, чи в нас немає конфліктів. Та все було спокійно, бо кожен мовчки займався своєю справою. Не було часу на спілкування. А ще розпитували, що у нас в країні робиться. Мені це дуже не подобалось – не знаю, чи то вони хвилювалися, чи просто з цікавості. Ми відповідали, що у нас війна, але все буде добре, бо ми незалежна країна.

– Ну, друзями там не вдалося обзавестись, то може хоч з зірками шоу-бізу познайомились?

– Так! І з Рибаком, з Меладзе! А Тамара Гварцителі яка красуня! І курйози були: у Рибака на сцені під час концерту впав мікрофон, а фонограма далі йшла. Він аж сам розсміявся.

– Продюсерів собі підшукали?

– Не шукали, бо нікому зараз талановита молодь не потрібна. Раніше продюсер шукав артиста і розкручував його, щоб заробити. Тепер артист шукає продюсера і платить йому за розкрутку. У нас на це фінансів немає. Тож поки що Анна буде продовжувати навчання і по можливості брати участь в конкурсах.

– А на який ще конкурс хочеться потрапити?

– Ой, хочеться і на “Євробачення”, і на “Нову хвилю”, але поки що це тільки мрії, бо все надзвичайно дорого. Ми з Анною їздимо по конкурсах з 7 років. Вона творча людина і хоче присвятити життя сцені. Тож будемо старатися…

– Що ж, залишається лише побажати вам обом підтримувати свій бойовий дух, розвивати талант і досягати нових висот!

Спілкувалася Світлана Томашевська. Фото і відео зі сторінок Анни Твердоступ в соцмережах.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*