Вчора, 10 червня, кіровоградським спецназівцям у “Порталі” презентували прем’єру фільму «Донецький аеропорт. Точка болю. Точка відліку». 242 дні оборони люди витримали, не витримав бетон. У фільмі немає акторів – тільки реальні події.
Мирний Донецьк. Світле небо. Блакитне, тихе. Відкриття нового терміналу. 2012 рік. Диспетчер оголошує приліт міжнародного рейсу. Літак приземлився. Тихо. Під гул моторів – це ще тихо…
Секунда.
«Ще не вмерла Україна». З автоматом у руках. Уже в бою. Камера летить у слід за військовим. Трясеться. Жодної сталої локації. Точка відліку – постріл. Точка болю – втрачений сантиметр землі.
«А тепер вогонь по ***** кадирівських» – кричить один із солдатів. У бій. За перемогу. Тільки вперед. Постріли. Не один за одним – серіями, колонами. Те ж саме скло аеропорту. Тепер – розбите, покльоване кулями загарбницьких наступів. Поранення. В ногу. В плече. Ближче до серця. Є загиблі. Бачимо. Тіла поранених. Пліч о пліч. Як у бою. Але тепер бездиханні. Кулі. Постріли. Танки. Постріли…
Редут із уламком у щелепі: «Дивись, що в мене є»
Донецький аеропорт – не військовий об’єкт, який підготовлений до оборони. Це звичайні будівлі на великій території, які руйнуються не тільки під обстрілами – від ударів уламками руйнуються.
Командир загону спецпризначення воював у різних частинах Донеччини, але повернувся в аеропорт, отримав позивний Редут і очолив оборону. Під командування потрапили солдати 3-го полку спеціального призначення та 93 окремої механізованої бригади.
«Перше, що я зробив – об’їхав усі локації і поспілкувався зі своїми солдатами: як вони одягнені, вмотивовані. Я не пам’ятаю, що вони конкретно говорили. Але після їх відповідей, у мене більше не було питань», – розповів Редут
Під керування потрапила локація, яка була далеко від центру уваги. Тоді це ще не було піком боїв. Розвідувальні дані свідчили про те, що готується удар на стратегічно важливий об’єкт – аеропорт. У вересні тут стала очевидною межа зіткнення бойовиків, які вже не приховували агресії. Ворог кинув сюди найпотужніші сили під керівництвом вояка Мотороли.
«Були дні, коли було поранених до 18. Організовували колони евакуації», – розповідає Редут.
Екран перебивається криками поранених. Док демонструє свій набір боєприпасів: бинт, шприц, ножиці, стерильні матеріали. Військові згадують про перше поранення Редута. Док розповідає, що поранення було у щелепу: “Я прийшов за викликом рації до командувача, а той з посмішкою вказав на уламок, який стирчав із його підборіддя і казав: «Дивись, що в мене є».
Це повинен бути екіпірований доброволець
Бійці елітного 3-го полку спецпризначення вчили стріляти недосвідчених побратимів. Трепак – військовий розвідник за фахом служить у полку із 2008 року. У 2015 він значно підняв рівень вимог для елітного військового: «Перше – військовий повинен бути добровольцем. Друге – він повинен бути вмотивованим, тобто людина має у себе в голові в перу чергу скласти картинку навіщо їй це», – наголошує Трепак.
Окрім того, наші військові повинні мати екіпірування, щоб за будь-яких умов виконати бойове завдання. Кевларова каска, тактичні окуляри, балаклава, протиуламковий жилет, броньовані пластини, тактичний пояс, АКС-74, мінімум 10 магазинів та 6 гранат, наколінники. «Рюкзак-триденка», де мають знаходитися ліхтарики (начільний і звичайний), компас, ніж, зарядка, бінокль, вода, їжа, одяг, боєприпаси.
Іконою військових буднів для українських захисників стали малюнки дітей. Маленькі ручки вимальовували кожну пелюстку квітки миру, писали послання солдату, імені якого не знали. Герої беруть малюнки із собою в бої. І цим живуть. Надією на мир, на повернення, на життя. Цією вірою жили українські чоловіки, так народжувалися кіборги.
Народження кіборга нездоланного
Із перехоплених переговорів бойовиків був вирваний вислів: «Ми не можемо їх здолати. Вони як кіборги».
Цей позивний, присвоєний бойовиками цілому полку українських війкових, швидко ширився у ЗМІ. Відтепер на сході воювали не просто герої. На обороні України стояли кіборги.
Волонтер Павло Кащук згадує як після цієї новини його кіровоградський колега Олексій Тітов жартома йому написав: «То що ми тепер будемо передавати на схід машинне масло і антифриз?».
Саме київські волонтери створили і логотип кіборга – символ цього нездоланного борця. Дизайнер Михайло Летюга згадує, що відразу навідріз відмовився малювати черепа чи інші символи смерті: «Ці хлопці і так щодня зі смертю на «ти». Це для них не символ».
Тоді створили прапор, шеврон, свої вирізняльні знаки – паспорт кіборга.
Дорога життя
Стратегічне значення мала «Дорога життя» – відрізок дороги, який з’єднував захисників аеропорту із найближчими локаціями наших військ. Цю смугу світла постійно намагались обірвати. Саме цією дорогою передавались необхідні речі для наших героїв.
Після отримання однієї із посилок Редут спитав волонтера Павла Кащука, що їм передати. Той жартома відповів шаблонне замовлення друзям-мандрівникам: «Пляшку віскі із дьюті-фрі». Після цього на кілька днів зник зв’язок із аеропортом. У цей час російські ЗМІ наввипередки кричали, що аеропорт здався.
«Мені приходить смс, що прийшла посилка із Красноармійська. Відкриваю коробку, а там кілька пляшок із дьюті-фрі. І буквально у той же час мені приходить ммс зі словами: ПТН. ПНХ. Тримаємось», – розповів Павло Кащук.
***
120 відчайдушних героїв тримали оборону багатокілометрового стратегічного об’єкту. Насичені бої. Поранені. Втрати. Лишилось 80. Герої. Які досі не визнають себе такими. Відхрещуються подвигів: «Так зробив би кожен». Кожен? Ризикуватиме життям втішаючи себе думкою, що буде тихо. Кожен піде у бій? Лише заради того, щоб так само як зараз підняти голову у небо і подумати про гарну погоду, відкинувши благання: «Вижити. Благаю. Вижити. Не за себе. За родину. За Україну». Кожен?
Вічна пам’ять героям, серця яких завмерли у боях і продовжили битись уже на небі. На небі, де збираються молитви матерів, дружин, батьків.
Слава героям на передовій. Слава героям.
