Важливо

Циркові табори замість шкільних буднів – кіровоградка про життя у вагончиках (ФОТО)

Чому діти прогулюють школу? Лінь? Розваги? Небажання вчитись? Кіровоградка Марія Корнілова зламала систему: поєднала всі ці причини і прогулювала школу, будуючи кар’єру в цирку.

Три повних сезони з Київським цирком-шапіто на воді «Меркурій» (сезон зазвичай тривав з кінця березня до кінця грудня) Марія подорожувала Україною як артист оригінального жанру, жонглер. «Всіх міст і міст і містечок навіть не згадати – говорить дівчина. – Можу точно сказати, що не була в Житомирській, Київській, Вінницькій, Чернівецькій, Львівській, Івано-Франківській, Сумській, Полтавській». Зараз Марія – студентка 3 курсу факультету філології та журналістики КДПУ ім. В. Винниченка. Кар’єрна драбинка особливо стрімкою була в школі, проте і зараз дівчина з посмішкою згадує часи циркових таборів.

Маріє, розкажіть будь ласка, якою була Ваша перша поїздка?

Цирк я любила з дитинства. Мій друг, знаючи про це, запропонував спробувати пожити як артист – покататись літні канікули із цирком, де він працював. За цей час мене навчили жонглювати (це мій основний жанр) і вимушено поставили в пару до професійного парного жонглера на заміну артисту. Тож неочікувано стався мій дебют. Перший вихід був у м. Южноукраїнськ Миколаївської області. Відчуття від неможливо передати словами.

В яких умовах живуть артисти цирку?

Умови нормальні, просто вагончик (міні-кімнатка у причепій фурі) маленький. Меблів туди не навезеш. По квадратурі точно не скажу, але втрьох там сидіти уже тіснувато. Якщо щось треба (холодильник, чайник, інша техніка) треба привозити своє. Більш просторе житло – трейлери (тут ще зазвичай є умивальник, плита і місця, щоб посидіти за столом – артисти купують собі самі. Звісно, у кого є на це кошти). «Удобства» – на вулиці.

Ніхто не зобов’язаний жити в цирковому таборі: за бажанням артист може винайняти собі квартиру, але це за власний рахунок.

Іноді керівництво «козліт»: під час холодів, коли багато треба користуватись опаленням, місто може загнути велику ціну за електроенергію, тому адміністрація велить вмикати дуйчики тільки якщо вже соплі вже замерзнуть. І то ненадовго. Соплі розстали – вимикай. Але ніхто того не перевіряє. Тож це лишається на совісті артистів: хтось топить у вагончику, що хоч голий ходи, а хтось совісний сидить і мерзне.

Розкажіть будь ласка цікавий закулісний випадок.

Виділити один найцікавіший випадок важко. Гастрольне життя це один великий цікавий випадок. Колись не встигли зробити запис для голосової реклами (авто з постерами на боках та гучномовцями на даху). Тому кружляли по місту, врубивши “Фокусника” гурту КіШ, і ще пару не дуже жорстоких їх пісень.

А ще цирк це можливість бродити по супермаркету із пітоном на шиї. Не залишати ж його у камері схову. Колись серед ночі, повісивши пітонів собі на шию, ходили з другом купували каву у ларьку.

Мені цікаво було навіть знаходитись у залі під час вистави. Стоїш собі десь біля входу, в звичайному одязі, і слухаєш захоплені відгуки глядачів. Або ж можна затесатися десь надворі серед них під час антракту і почути кілька кометарів.

Одного разу був такий епізод.. У кожного цирку по-різному, але в нас туалет для глядачів був безкоштовним. Оскільки в цирк водять різного віку дітей, черги під час антракту там пристойні.. Так от, якось вийшла зі свого вагончика, саме в цей «час пік», і побачила, як якийсь мужик із сумочкою на поясі збирає по гривні за відвідування туалету. І люди мовчки платять, бо думають, що він «наш». Довелося здати його нашому уніформісту.. Гроші повернули тим, хто щойно заплатив або щойно вийшов, а решту вже залишили собі (простіть, люди).

Зараз продовжуєте гастроювати?

Зараз, можна сказати, не гастролюю. Нещодавно кілька разів їздила на заміну, але постійно доводилось повертатись в Кіровоград, щоб серед робочого тижня бути в університеті, а це накладно. Навчання заважає, точніше навіть – воно майже несумісне з таким видом діяльності, як артист цирку-шапіто. Цирк часто переїздить із міста у місто, а пари – не переїжджають. Тому це або кінець кар’єри, або ж життя в метушні: сон у дорозі, їжа на ходу, друзі тільки по телефону та у соцмережах, а навчання десь між цим всим. Всіх зайців не спіймати – треба визначати пріоритети.

Звісно, було би простіше, якби можна було час ставити на паузу.ю коли то потрібно. Дякую, Вам, Маріє, з чудову розмову. Можливо Ви б хотіли щось сказати наостанок читачам Першої електронної?

Хочу сказати, пітон кусає не приємно, але терпимо. І ще колекти пересувного цирку це родина: ми разом живемо, у нас спільна радість і однакові проблеми. Буває весело, бувають і непорозуміння. Але ми завжди прийде один одному на допомогу.

Із Марією Корніловою спілкувалась Ольга Ткаченко


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*