Минулого тижня до нас завітав Сергій Жадан з презентацією своєї книги “Життя Марії”. Після відвідин Кіровограда письменник у колонці на “Українській правді. Життя” написав свої враження і відчуття про місто “між казармою і театром”. Кіровоградці ж по-своєму подякували автору
– Вікторія Гапоненко, студентка факультету філології та журналістики, написала чудовий репортаж про 3-денні гостини Жадана у Кіровограді.
День перший. Несподіванки.
На горизонті з’являється «трійка» бежевого кольору, проїжджає повз і сигналить. Це дивує нас (студентів КДПУ). Ми очікували побачити, як мінімум, якусь іномарку. Із авто виходить Сергій Жадан з представником Мiжнародної Лiтературної Корпорацiії «Meridian Czernowitz» Святославом Померанцевим.
– О, перші живі кіровоградці, – Сергій посміхається та фотографує нас.
Ми швидко знайомимось і, після фотосесії на фоні напису «Зірка», ведемо гостей до готелю. Після поселення та короткого відпочинку починається власне «культурна програма». Наш маршрут пролягає від готелю до університету, а звідти до найбільш трендової вулиці нашого міста — Дворцової. Дорогою ми коротко розповідаємо про перипетії з перейменуваннями — з «Леніна» на «Дворцова» (чи то «Двірцева», як дехто любить її називати).
– Це чомусь нагадує мені, як ми в Харкові перейменовували свою вулицю «Леніна» на «Ленона, – посміхається Сергій.
Показуємо гостям театр, де наступного дня має відбуватись презентація. Багато жартуємо, багато сміємося – з цими людьми надзвичайно просто. Поки Сергій фотографує, ми маємо змогу поспілкуватися зі Святославом:
– Ну ви ж розумієте, КОГО я вам привіз. Навіть не знаю, чим вас ще здивувати. Це як з автомобілями: покатаєтесь ви на «Бентлі», то вже ж не захочете пересідати на «Жигулі.
Після екскурсії по вулицях Дворцовій та Чміленка ми виходимо на площу Героїв Майдану. Місцевість видається Сергію знайомою:
– О, а я це пам’ятаю. Тільки тоді, коли я до вас приїжджав минулого разу, на постаменті ще стояв Кіров. Без нього виглядає краще.
Утомлені та голодні гості не потребували надміру уваги та масштабної екскурсії по всіх закутках міста, а тому з площі ми плавно перемістилися до одного з місцевих закладів харчування. І поки чекаємо на замовлення, Сергій показує фотографії, які зробив під час поїздки до АТО. Серед них є світлина, на якій помітно, як снаряд упав просто біля житлових будинків. Діаметр та глибина рову вражають. Це диво, що всі вижили. Є фото, на якому зображено місце, де катували полонених. Моторошні відчуття. Але говоримо ми не лише про війну та зброю – Сергій розповідає про людей, яких мав змогу зустріти на Сході. Про добровольців та місцевих жителів.
– Ненависть нічого не вирішує. Так само не можна піддаватися своїм страхам, вони вбивають віру.
Сергій гортає світлини на фотоапараті та зупиняється на одній з них:
– О, а ось і обкладинка книги, впізнаєте? Це стіна однієї з церков. Тільки в дзеркальному відображенні.
Ми спілкуємось ще кілька годин, після чого проводжаємо наших гостей до готелю. Попереду важкий і насичений день.
День другий. Презентації та персональні майстер-класи.
Наступний день для Сергія починається з презентації збірки «Життя Марії» перед студентами і викладачами КДПУ ім. В. Винниченка. Добра частина університету прийшла на цю подію: студенти тіснять один одного і вільних стільчиків у доволі просторій аудиторії лишається все менше. Врешті, всі знаходять для себе місце, після чого починається презентація.
Професор Григорій Клочек відрекомендовує Сергія Жадана як одного з визначних письменників сучасності, а факультет філології та журналістики називає найкращим факультетом чи то міста, чи то країни, чи то світу.
Аудиторія тепло зустрічає письменника. Сергій читає кілька своїх поезій, після чого відповідає на запитання допитливої молоді. Яскравим моментом спілкування стає «виступ» двох студенток філфаку, які написали вірш спеціально для письменника, копіюючи «жаданівську манеру». Атмосферу розбавляють жарти про «найкращий факультет на планеті». Дзвінок сповіщає про закінчення пари, а, отже, і про закінчення презентації. І поки Сергій підписує книги та фотографується зі студентами, Святослав намагається продати всі книжки, які прихопив з собою. Він видається просто Богом маркетингу:
– А тепер, друзі, унікальна пропозиція, книга, з якої читав Сергій Жадан, за ціною звичайної книги! – заохочує він покупців.
Цю збірку охоче купує один зі студентів, після чого Святослав намагається продати навіть еко-торбинку з логотипом «Львівського форуму видавців». Присутні сміються, їм імпонує харизма видавця. Коли всі примірники продані та підписані, а черга охочих сфотографуватись зі знаменитими гостями зникає, ми швиденько збираємо речі та відправляємось на прес-конференцію.
Чомусь завжди здавалось, що прес-конференції – це смертельно нудно. Ця була не нудна, а скоріше дивна. І зовсім не через запрошених гостей. Перш за все, дивує кількість журналістів, які прийшли в інформаційний центр «Перевесло». Здається, що не-журналістів там була більшість. Після першого ж питання, в залі повисає тиша, як на цвинтарі.
– Оце і все? – Святослав здивований. – Ну що ж, ми пішли тоді, чи як?
Ситуацію виправляють громадські активісти, які запитують Сергія про тур та саму книгу. Після того журналісти трохи прокидаються і також долучаються до розмови.
– Мабуть, не випадково саме 33 міста? В цьому ж має бути якийсь символізм? – це питання стає своєрідним рекордсменом: за час перебування письменника в Кіровограді воно лунає вже втретє.
– Та ні, це вийшло зовсім випадково. Так само там могло були 37 чи 19, – здається, своєю відповіддю Сергій розчаровує всіх, хто любить шукати сенс там, де його немає.
Далі тією ж компанією йдемо до «Манхеттену», де відбуваються зйомки телепрограми «Книговир». Святослав влаштовує для нас невеликий видавничий майстер-клас:
– От скажіть, хтось знає видавців Пушкіна, Достоєвського? Ні? От і я не чув. Ну то дівчата, не думайте ламати традиції. І ще одне – відкриваю вам секрет дружби і взаєморозуміння. Як автор сказав, так і буде, – ділиться Святослав секретами співпраці з авторами.
А поки Сергій спілкується з колективом «Книговиру», ми попиваємо каву. Святослав і далі розважає нас, розповідаючи про літературний бомонд України: Карпа, Лазуткін, Любка, Іздрик…
А після зйомок швидко біжимо до готелю, аби взяти книги для презентації.
– Дівчата, – звертається до нас Святослав, – ану скажіть, скільки книг мені брати? 60 чи 80?
– Ну… беріть 60.
– Точно? Ну ви ж розумієте, що я не пробачу собі, якщо люди захочуть придбати книгу, а в мене її не буде. Мене замучає совість, кажу вам. Беру 80.
– Та ти оптиміст, я подивлюсь, – іронізує Сергій.
Святослав усе ж бере 80 примірників «Життя Марії», після чого ми вирушаємо до театру. Крапає дощ, але це аж ніяк не псує нам настрій. Попереду чудовий вечір.
У театрі панує метушня. Тож коли глядачі врешті-решт розташувалися на своїх місцях, а шум трохи затих, під оплески залу Сергій виходить на сцену. Він вітає присутніх, і літературний вечір починається:
– Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?..
Вірші про кохання та боротьбу, про ніжність і силу, про відчай і віру. Про неминучість спокут і біль утрат. Про розлуки і повернення. Про рани – вогнепальні та ножові. Про дорожні валізи та задушливі вагони потягів. Про спалені листи. Про знищені міста. Ціле життя вмістилось в єдину збірку віршів. Спалахи фотоапаратів. І оплески. А після «офіційної частини» – безкінечні фотосесії-автографи-подяки-купівля-книг.
– Ну і все? Що далі? Порожнеча. Завтра буде суцільна порожнеча, – своїми словами Святослав потрапляє просто в ціль. Двері театру відчиняються і ми виходимо під дощ.
– Та я вже її відчуваю.
Ми, ледве перебираючи ногами, ведемо гостей вечеряти. Всі до смерті втомлені, але ця втома якась натхненна.
День третій. Занадто короткий.
Наступний ранок і справді почався зі спустошення. Погода додає свого настрою – вітряно та дощить. Сергій дякує нам за час, який вони провели у нашому місті, а Святослав вкотре приємно дивує нас:
– А знаєте, Кіровоград поки на першому місці за теплотою прийому. Нам у вас подобається. І, ні, не думайте, що я кажу це у кожному місті, справді. Ви круті.
Вікторія Гапоненко для Першої електронної газети