Цими днями голова світловодської «Просвіти» передав у дар міському краєзнавчому музеєві нову збірку поезій 94-річного уродженця Новогергіївська, поета та активного діяча української діаспори у Латвії Костя Оверченка.
Збірка вийшла друком у Латвії на початку поточного року. Вона, навіяна поетові подіями революції Гідності, має назву «Майдану вищий грім». Приймаючи дарунок, директор музею Віктор Сергєєв запевнив, що він займе гідне місце серед експонатів.
Для більш розлогого знайомства наших читачів з Костем Оверченком подаємо його інтерв’ю газеті «Світловодськ Інформ» майже восьмирічної давнини.
Хотів і лишився українцем
Гостюючий наразі у своїх світловодських родичів 87-річний Кость Оверченко, уродженець затопленого нині Новогеоргіївська, який вже понад півстоліття живе у латвійській Єлгаві, обов’язково до 30 вересня повернеться додому, щоби проголосувати в українській амбасаді у вже рідній Латвії, обираючи український парламент. Адже, він – громадянин України, до того ж – свідомий громадянин. Пан Кость – поет. Без малого – член Спілки письменників України. Та не стільки про його вірші ми з ним говорили, скільки – про його українськість, якої так бракує українцям України…
Юний Костя, який почав друкуватися ще з 1937 року, вже тоді розумів: щось не те діється у його країні – голодомори, злидні, репресії. Але – з іншого боку – сталінська пропаганда так все майстерно обставляла, що найменші сумніви миттєво розвіювались – він живе у найкращій, найсправедливішій країні, а всі ті арешти (навіть, коли його дядька заарештували) – лише свідчення загострення класової боротьби. І ще трішки – і прийде комуністичний рай…
Свій шлях до нової домівки – Латвії Кость розпочав від 1939 року, коли його з першого курсу Дніпропетровського університету призвали до РККА (Робоче-Крєстьянской Красної Армії). Потрапив під Гатчину, що під Лєнінґрадом, де, переважно, з безмозких українців, готувалося «гарматне м’ясо» для загарбання Фінляндії. Не довелося – на той час «гарячі фінські хлопці» вже встигли добряче нам’яти боки большевистському агресорові. Але Сталін, який щойно із своїм друзякою Гітлером поділив Європу, надихнув РККА на новий похід – на маленькі балтійські країни. Так сержант-артилерист Кость Оверченко став окупантом Латвії. Бідних латишів, пригадує пан Кость, після «асвабажденія» почали ешелонами вивозити до Сибіру. Дякувати Богові, говорить він, йому не довелося займатися цієї ганебною роботою – його частину перекинули на балтійський острів Сааремаа, що до окупації належав Естонії. Там і війна з учорашніми побратимами – фашистами – його застала. Уцілілі красноармійці тікали морем, аби дістатися своїх, та біля берегів Латвії їх полонили німці. Концтабір Саласпілс. Втік. Блукаючи лісами, надибав на, так званих, красних партизанів, які складалися переважно з представників совєтської окупаційної адміністрації, яким було наказано з Москви лишатися у німецькому тилу «підпільничати». А коли на зміну фашистському окупантові до Латвії повернувся комуністичний, командир партизанського загону приховав Оверченка у Латвії – відновлювати совєтську владу. Напевне, пожалів, говорить наш співрозмовник, бо ж відомо, яке було ставлення до колишніх військовополонених… Згодом одружився на латишці, пустив коріння. Але з Україною не поривав: писав вірші, які друкували українські часописи, вивчив латвійську мову, з якої перекладав на українську твори латиських поетів та прозаїків.
Так, рік за роком, дісталися ми дня сьогоднішнього. За словами пана Костя, з розвалом Совєтської імперії розпочалася нова віха його життя. У 1991 році власті вже незалежної Латвії пропонували некорінним жителям виїхати з країни – для цього, навіть, виплачували чималенькі «підйомні». Але Оверченко вирішив лишитися. Тоді у нього спитали, яке громадянство він бажає прийняти. Він відповів, якщо є можливість подвійного – тоді Латвії і України. Якщо ні, то лише – України. А те, що там знущалися і принижували тамтешніх, так званих, російськомовних, Оверченко називає московською провокацією. Дійсно, говорить він, прибалти ревно ставляться до своєї мови і однією з умов надання громадянства було мовне питання. І нічого дикого, як голосила Москва, тут немає – такий принцип діє у всіх нормальних країнах… Так житель незалежної Латвії Кость Оверченко став громадянином незалежної України. А пенсію йому, попри те, що він розбудовував тодішню – совєтську – Латвію, Латвія ж і платить – це щодо московських байок про вороже ставлення латвійських властей до некорінного населення. До того ж у Латвії вже вийшло друком дві книжки українських поезій Оверченка, а коштами йому допомогли тамтешні заможні українці і…мовний департамент при Міністерстві з особливих доручень Латвійської Республіки(!)…
Взагалі, з сумом зізнається пан Кость, член Європейського Союзу і НАТО маленька Латвія живе на кілька порядків краще, аніж Україна. Йому часто там доводиться відповідати на запитання латишів: чому одна з найчисельніших європейських націй – українці, які живуть у найбільшій європейській країні – Україні, живуть так злиденно. Він знає відповідь: тому, що українці себе не поважають і не усвідомлюють себе національною спільнотою. Та відповісти так, значить, по-перше – «винести сміття з хати», як то кажуть, а по-друге – навіть, у не чисельних латишів подібне формулювання не вкладеться у голові. Не зрозуміють вони цього…
Життя іде і в тому його суть,
Спливає час – хвилина за хвилиною,
Якщо ти українець – українцем будь,
Той Україна буде Україною…
Кость Оверченко.
«Світловодськ Інформ» (№38, 20.09.2007 р.)