Важливо

Кіровоградські герої: Підлікуємось і на фронт (ФОТО)

Ольга Ткаченко
Люблю писати про хороші, мотиваційні, цікаві історії. Пишу про людей, які хочуть і вміють робити важливі речі. Слідкую за оновленнями в сфері реформ і намагаюся писати про складне простими словами)
Контакт: Facebook Telegram

«Війна» чи «антитерористична операція»? Як це не назви, а кулі летять, гради стріляють, осколки ранять воїнів. В кращому випадку на солдата чекає палата військового госпіталю. І навіть на лікарняному ліжку думки героя одні: «Щойно стану на ноги – повернусь на поле бою. Я захищатиму свою країну.»

Новий дизайн стіни холу Кіровоградського військового госпіталю відразу привертає увагу: яскрава стіна з дитячими малюнками. На картинках переважно жовто-блакитна символіка та янголи, які захищають життя наших героїв. Маленькі ручки тримали олівчик і вимальовували кожну деталь оберега, щоб солдату стало хоч трошки на душі тепліше. У яскравих конвертах листівки з камуфляжного паперу: «Захиснику України». «Це наша пошта для героїв – діти малюнки лишають», – пояснює працівниця госпіталю.

Схожі картинки прикрашають і двері в палати відділення терапії. Біля входу в палату зустрічає статний чоловік і з посмішкою запрошує зайти: «Ви до нас? Заходьте. Ми раді гостям».

Лікарняна палата військового госпіталю аж ніяк не схожа на звичайну у районній чи обласній лікарні: скрізь прапори і дитячі малюнки. Саме свої дизайнерські стіни показують хлопці в першу чергу. «Фотографуватись? Давайте на фоні прапора. І малюнки щоб видно було. Може дітки побачать їх на сайті», – говорить один із солдатів. Розповідають герої також, що гості до них заходять часто: діти приносять листи, малюнки, влаштовують їм концерти.

Малюнків і справді багато. У наступній палаті навіть є малюнок-секрет, щоправда дорослого художника – чорно-білий силует. Чоловіки жартують, що то окраса їх колекції, але додають: «Фотографувати не треба. Це наша таємниця».

Не всі герої називають імена, але охоче спілкуються на різні теми: розповідають про життя, про війну, говорять про те, що найбільше болить. «Мене нічого не вчили перед АТО. Я був підготовлений з армії. А були вояки, які навіть автомат перезарядити не вміли. Нас 10 днів по Львівській області покатали перед службою – ото і все навчання», – говорить Дмитро.

Солдати віддають належне волонтерам, адже якби не вони, не відомо у чому б воювали. «Я приїхав на Схід у своєму одязі навіть. Дали в руки автомат. Але я просто ходив у цивільному одязі і не відразу було зрозуміло: хто я і що там роблю,» – розповідає один із солдатів. Та і на зрадників герої жаліються: «Вони є скрізь. Особливо серед верхівки. Продаються вони».

Проблемних точок фронту більш ніж достатньо: погана підготовка, зрадники, недостатнє фінансове забезпечення від держави. Але бойовий дух українських солдатів незламний, його не пробити кулями, адже вони захищають свою державу. Всі розмови поранених солдатів про одне: як скоріше б видужати і повернутись на поле бою. Там, де вони дійсно потрібні. Вони хочуть їхати туди, де їх життя покладено на терези долі: перемога або смерть..

Ольга Ткаченко, Перша електронна газета

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*