Важливо

Кіровоградщина і теорія українського кохання

Ольга Ткаченко
Люблю писати про хороші, мотиваційні, цікаві історії. Пишу про людей, які хочуть і вміють робити важливі речі. Слідкую за оновленнями в сфері реформ і намагаюся писати про складне простими словами)
Контакт: Facebook Telegram

Лірична тема для сучасного активного громадського діяча, здавалося б, незвична, а тим часом народний депутат України Микола Томенко кілька разів перевидавав свою книгу “Теорія українського кохання”. У ній знаходимо дослідження, фрагменти листів, у т. ч. творів наших земляків, відомих людей, причетних до центрально-українського регіону в контексті їх ставлення до вічного почуття, особистого його відчуття.

Звернемо увагу на цитовані у виданні щоденники Володимира Винниченка, який на початку ХХ століття дійшов висновку: “Єдиний сенс, єдиний інтерес у житті – любов… Але уміння, здатність любити є така сама трудна, як і всяка інша здатність… І як нудно, сіро проходить життя людей неталановитих, так нудно й нецікаво живуть без любові навіть талановиті”. Володимир Кирилович розділяв поняття кохання та любові. На визначення першого вплинули тодішні європейські концепції “вільної любові”. Отже, кохання – це “зойк крові, це бездушний, непереможний голод тіла… Кохання саме себе пожирає, як вогонь, і коли задоволене, лишає по собі нудний, сірий попіл… Кохання приходить зразу, в один момент і може одійти з такою ж раптовістю і несподівано… Кохання любить тільки себе і для себе… Кохання є цвіт, з якого виростає рідкий овоч – любов. Без цвіту немає плоду, але цвіт не є-плід і не всякий цвіт перетворюється в плід. Тисячі кохань обсипаються безплідними, усихають, не встигши розквітнути до зерна любові”. Любов же з
а Винниченком “це вростання, це просякання до найтемніших куточків одної істоти другою”. Вона приходить пізно, за коханням, “після його оргій, після жадних криків і лютого, дикого шепоту жаги. Вона ходить тихо, безшумно, з уважним поглядом, загадковою посмішкою… Любов оддає себе для любого”. І якщо кохати можна одночасно “двох, трьох, п’ятьох, стільки, скільки вистачить сили тіла і вогню”, то “любити можна одночасно тільки одного”.

У щоденнику письменника збереглися начерки структури книги під робочою назвою “Мораль”, де Винниченко зазначає, що любові не можна навчити.

Микола Томенко підкреслює, що роздуми навколо теми моралі в романах нашого земляка “Чесність з собою” та “Заповіт батьків” стали предметом широкої дискусії.

“Я Вас люблю, люблю за те, що в Вас молоде серце, що в Вас весна на душі, люблю так, як поети люблять річку в красних берегах, у садах, у пишних прохолодних левадах. Кому ж і любити гарну дівчину, панну між паннами, як не нашому брату?.. Ваш голос тривожить мою душу!.. Жажду Вас бачить і чуть!..” – це вже з листа до Лесі Милорадовичівни письменника Пантелеймона Куліша, який у середині XIX століття відвідував Олександрівку і навколишні села. А ще у різний час любовні послання він адресував Марко Вовчок, Парасці Глібовій, Ганні Рентель.

Інтерес у книзі М.Томенка викликають згадки про корифеїв українського театру. Режисер і актор Микола Садовський та визначна акторка Марія Заньковецька недовго жили як закохане по¬дружжя. Цій жінці поклонялися А.Чехов і Л.Толстой. П.Чайковський підніс їй після однієї з вистав вінок із написом: “Безсмертній від Смертного”. У той же час “її чисте кохання було порушено конкурентками не стільки на почуття, скільки на славу М.Садовського”. Як згадували сучасники, Микола Карпович напередодні смерті постійно повертався до теми свого кохання: “Я дуже винен перед Марусею, тяжко винен. Ех, почати життя спочатку…”.

Історія боротьби кохання і любові простежується у листах Миколи Куліша (деякий час працював редактором зінов’євської газети “Червоний Шлях”) до дружини та Олімпіади Корнєєвої-Маслової. Останній письменник, зокрема, писав: “Вранці і вдень, і ввечері я думав про Вас і згадав все по порядку. Якщо я доживу до хоча б трошки прихильного віку, я обов’язково напишу поему в прозі (про наше кохання). Це буде прекрасний твір, пропахлий морем, степом, диким маком, весняним дощем, ніжний і сумний до слізної радості”.

У 1937 – 38 роках, в останній період свого життя, на Добровеличківщині та в Новоукраїнці мешкав письменник Микола Вороний. Перше кохання до нього прийшло у семилітньому віці і “гарним спомином лишилося в пам’яті на все моє життя, хоч потому я ще багато раз закохувався”. Кохання до В.Вербицької швидко привело до шлюбу. Він, втім, тривав лише півтора року, залишивши по собі сина Марка і трагедію ображеного кохання поета. Микола Вороний залишив спогад про “таємницю життя” Івана Франка: “Все своє життя він кохав тільки одну пані, і кохав її платонічно, як Данте свою Беатріче. Не назову її прізвища, а тільки під іменем Регіни І. Франко виводить її у своїх поетичних та прозових творах “Лісова ідилія”, “Перехресні стежки”.

Серед віршів виділимо рядки Володимира Сосюри, написані 1922 року (за рік до цього поет проходив червоноармійські курси в Єлисаветграді і дебютував у місцевих “Известиях”): “Так ніхто не кохав. Через тисячі літ Лиш приходить подібне кохання…”.

Завершуючи написання своєї книги, М.Томенко дійшов таких висновків: “Українці ніколи не були циніками, тому сьогоднішня “еротизація” нації через масову культуру чи то зі Сходу, чи то із Заходу є не лише антиполітичною та антиестетичною: вона – протиприродна. Символом українського кохання завше була душа, точніше – серце. Тіло ж, на відміну від культур деяких інших народів, ніколи не було ідолом обожнювання. Тому марними будуть наші намагання віднайти яку-небудь Венеру українську в скульптурних формах або серед численних малярських праць… Етнопсихологічні, соціокультурні традиції українства об’єктивно утримували тему інтимних стосунків від публічності… Кохання від серця… – це така українська традиція, яку спостерігаємо і в історії, і в щоденному житті, яка попри нинішню небачену прагматизацію не втрачає здатності до виживання. Кохання від серця приречене на нові життя хоча б тому, що воно є невід’ємною частиною етнопсихології, ментальності українця, а ще й тому, що, за легендою, краса мусить завжди переагати… ”.

Сергій Шевченко для Першої електронної газети

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*