Минулого тижня провідній акторці кіровоградського музично-драматичного театру ім. М. Кропивницького, Тамарі Лаптєвій, накінець-то вручили заслужену нагороду – премію імені Марії Заньковецької за «Кращу жіночу роль» у театральній постановці «Моїй мамі 100 років».
Офіційно нагородою Тамару Лаптєву відзначили ще 4 грудня 2014 на фестивалі у Ніжині, а от її матеріальне втілення дібралося до Кіровограда лише декілька днів тому. Але будь-які нагороди – дрібниці у порівнянні зі справжнім мистецтвом, яке змушує відчувати, а потім ще довго-довго розкладати свої відчуття на молекули та атоми, намагаючись знайти свою істину.
На перший погляд може здатися, що «Моїй мамі 100 років» – примітивна французька комедія-мелодрама про самотніх жінок, які через невміння раціонально мислити живуть на допомогу по безробіттю чи пенсію, та леліють у пам’яті спогади про своїх численних коханців. Але таке враження супроводжує глядача лише перші 15 хвилин. А далі ви з головою занурюєтеся у світ Жінки – нелогічний, чуттєвий, хаотичний, ірраціональний, де кожен характер – частина епохи.
100 років – 4 жінки – 4 покоління. У центрі іменинниця – 100-річна Малу, яка є втіленням французької жіночності, легкості, авантюризму, елегантності к. ХІХ століття. Жінка-ураган, жінка-пристрасть, жінка, яка понад усе цінує вишуканий одяг, коштовності і «життя зі смаком». Навіть у 100 років. Її донька, Марель, антипод Малу. Вихованка війни і помилок молодості, вона закрилася від світу довгою сірою спідницею та мистецтвом прасування серветок. 47-річна Ніна – дитя середини ХХ століття – легковажна, сентиментальна і вільна від суспільної думки і норм. А остання, Фостін – 23-річний мікс характерів Малу, Марель і Ніна . Вільна, легковажна, але єдина з усіх, хто має шанс змінити життя на краще – народити сина і перервати родовий ланцюг жінок-авантюристок.
Але характери персонажів не вичерпуються цією скудною характеристикою – вони більш глибокі, психологічні, не мають однозначного тлумачення. Ненав’язливий іронічний гумор, драматизм життєвих доль, мінімум декорацій і людей, максимум свободи і легкості – створили не просто жіночу епопею, а показали життя в розрізі однієї епохи у часи глобалізації. І образ Малу – це не історія однієї 100-річної жінки з багатою біографією, а образ Часу, як основної рушійної сили: людей, історій, доль, осмислення пройденого шляху.
І актриси кіровоградського театру прекрасно справилися зі своїми ролями. Їм вірилось, за них переживалось, їм хотілось допомогти, обійняти, сказати щось тепле чи насваритись, що так бездумно часом витрачають свою молодість. Не дарма ж Тамара Лаптєва, Євгенія Миронович, Надія Мартовська та Оксана Нікітіна отримали нагороду в номінації «Кращий жіночий ансамбль» на Х Всеукраїнському театральному фестивалі жіночої творчості імені Марії Заньковецької.
Аналізувати виставу «Моїй мамі 100 років» можна довго. Матеріалу для занурення предостатньо. Але скільки б ви не розкладали ціле на частини, після перегляду ви ніяк не зможете позбутися надокучливого запитання: «А що буде зі мною, коли мені виповниться 100 років?». А й справді, що буде з усіма нами?…
Тетяна Колісник, Перша електронна газета