Важливо

Скарби Нестора Махна. Частина ІІІ: Мільйони у тачанці

Золото Махна продовжує тривожити уми любителів пригод та легкої наживи. Подекуди на форумах скарбошукачів поширюються різного роду чутки про те, що нібито закопані Махном скарби, знайдені. У більшості випадків виявляється, що знайдені речі дійсно відносяться до часів Громадянської війни, проте не мають нічого спільного з Махном.

Одразу виникає запитання: чи не є розмови про скарби Махна лише витвором фантазії, гарною легендою. Та, з іншого боку, якщо це лише вигадка, то куди ж зникли цінності від численних експропріацій? Адже не таємниця, що анархісти активно поєднували революційну боротьбу з масовим вилученням на користь Революційної армії грошей і цінностей у банків, ломбардів та кредитних товариств.

Відомо, що махновці як мінімум тричі зривали справжній “золотий джекпот”. Після взяття Катеринослава (Дніпропетровська) вони винесли з міських ломбардів величезні запаси золота та прикрас. Лише у держбанку було захоплено понад 15 пудів золота. Чималий куш махновці увірвали і під час захоплення Маріуполя, за взяття якого більшовики нагородили Нестора Івановича орденом Червоного Прапора з почесним четвертим номером.

А чого був вартий відомий рейд махновців по лінії постачання Добровольчої армії генерала Денікіна! Тоді, прорвавши білогвардійський фронт, махновські тачанки вийшли в глибокий тил білогвардійців і в містечку Синельникове (Дніпропетровська обл.) захопили два обози із грошима та різними цінностями. Цим золотом Денікін планував розрахуватися з союзниками за поставки зброї та боєприпасів.

5Але всі ці цінності не йдуть ні в яке порівняння зі скарбницею отамана Миколи Григор’єва, який свого часу захопив Одесу та “експропріював” цінності з Одеського державного банку. А в ньому на балансі, до того, як григор’ївці здійснили наліт, числилося 124 кілограми золота у злитках та понад 300 тисяч карбованців у срібних монетах.

Тоді отаман Григор’єв почав власну гру, дуже швидко захопивши територію від Херсона до Кременчука. Він набрався такої сміливості, що навіть почав схиляти хлопців Махна на свою сторону, обіцяючи їм золоті гори. Такого віроломства Нестор Іванович стерпіти вже не зміг. 27 квітня 1919 року у селі Сентовому (нині с. Родниківка, Олександрівський р-н. Кіровоградська обл.) він скликав з’їзд повстанців, під час якого власноручно розстріляв Григор’єва. Потім Батько зробив наліт на станцію Олександрія, де стояв ешелон Григор’єва з одеським золотом.

У результаті в розпорядженні Махна накопичилися чималі багатства – банкноти, облігації, золото та срібло. Але йшла війна і отаман прекрасно розумів, що для перемоги потрібна зброя у великий кількості. На неї Махно не скупився: скуповував у німців та військ Антанти, коли вони полишали Україну. Звісно, такі покупки були нелегальними і коштували не дешево. А ще ж потрібно було поповнювати запаси продуктів, щоб годувати своїх бійців, утримувати коней, а ще – озброїти на Єлисаветградському заводі кілька сотень славнозвісних махновських тачанок.

Окрім того махновці практикували роздачу грошей селянам та щедро платили золотом за поставки продовольства та коней для повстанської армії. І це не дивно, адже Махно добре усвідомлював, що його головною опорою є селянство, тому й позиціонував себе як захисник інтересів трудового селянства.

Незважаючи на чималі витрати, гроші у Махна все ж залишалися. Зокрема, його найближчий соратник Льова Задов під час допиту у чекістів зізнався слідству, що до початку 1921 року у полковій скарбниці Махна нараховувалося більше 3,8 мільйонів карбованців золотом. А це колосальна сума! Для порівняння, напередодні Першої світової війни вартість нового лінкора (військовий корабель) складала 1,2 мільйона карбованців золотом.

За свідченнями очевидців, у своєму обозі Нестор Іванович до останнього возив кілька тюків та обшитих рогожею плетених корзин, видаючи їх за недоторканний арсенал. Про цей загадковий багаж рядові махновці звичайно ж добре знали – подейкували, що це і є золото Батька.

У 1920 році армія Махна зазнала нищівного удару з боку Червоної армії під командуванням Фрунзе. Це сталося під селом Синельникове, де роком раніше махновці захопили білогвардійське золото. Проте, не зважаючи на поразку, Махно не віддав більшовикам своїх багатств – тюки і корзини з його тачанки зникли, ніби розчинилися в повітрі. З тих пір скарбницю Революційної повстанської армії України так ніхто і не знайшов.

А сам Нестор Іванович був змушений до кінця життя берегти таємницю зникнення золотого запасу. Його друзі пригадували: коли заходила розмова про скарби Революційної армії, Махно нічого не підтверджував і не заперечував – лише сумно посміхався.

Йому – хворому втікачеві, проклятому новою владою – шлях до захованих багатств був назавжди закритим. Герой Громадянської війни, колишній командир Революційної повстанської армії України, у полковій скарбниці якого зберігалися багатомільйонні запаси золота та коштовностей, сам помер у злиднях.

Здавалося, з його смертю у 1934 році єдина ниточка, що могла б привести до зниклих скарбів, обірвалася назавжди. Та виявилося, що це не так.

Михайло Петренко для Першої електронної газети. Далі буде…

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*