Важливо

Як Радянський Союз і фашистська Німеччина Польщу розірвали

75 років тому, 1 вересня 1939 року нацистська Німеччина напала на Польщу. Розпочалася найбільша та найкривавіша трагедія людства – Друга Світова війна. Вона торкнулася й українців, які на той час були розділені між різними державами (УРСР у складі СРСР, Галичина та Волинь у складі Польщі, Буковина та Бессарабія у складі Румунії, Закарпаття – в Угорщині).

Об 11.30 літаки з хрестами на крилах скинули перші бомби і на Львів, який був адміністративним центром одного з найбільших польських воєводств. Того дня від нальотів німецької авіації загинуло 83 і було поранено близько 100 львів’ян.

Пов’язаний з Німеччиною договором від 23 серпня 1939 року про ненапад (так званий пакт Ріббентропа-Молотова) 17 вересня 1939 року Радянський Союз вступив у війну на боці нацистського агресора. За радянських часів цей акт називався визвольним походом з метою порятунку поневолених Польщею західних українців та білорусів від іноземної окупації. Насправді це була радянська агресивна війна проти спливаючої кров’ю в боротьбі з нацистською ордою Польщі. Того ж дня головнокомандуючий польською армією генерал Ридз-Смігли видав наказ не чинити опору радянським військам.

Рівно о 14-ій годині 22 вересня 1939 року радянські війська ввійшли до Львова, який перед тим уперто оборонявся від німецьких військ. А вже 28 вересня у передмісті Львова відбувся спільний німецько-радянський парад із нагоди розгрому польської армії. Ще й досі багато російських істориків продовжують заперечувати факт цього ганебного параду, називаючи його як «спільне проходження військ у райони демаркації нового кордону». Проте і в радянські часи уважний читач мемуарів військових діячів міг докопатися до правди про ті часи. Так, у книзі спогадів командира танкового полку Олександра Васильовича Єгорова «З вірою у перемогу», 1974 року видання, розповідається про такий епізод вересня 1939 року: «Настроение у нас было приподнятое: ведь мы выполняли справедливую освободительную миссию. Наш передовой отряд продолжал быстро продвигаться к демаркационной линии. Неожиданно мы увидели мчавшиеся в сторону Львова немецкие танки, пехоту и артиллерию. Это насторожило. Ведь демаркационная линия, установленная заранее, проходила значительно западнее. Не могли немцы не знать и того, что польская армия генерала Лангера, оборонявшая Львов с запада, сложила оружие. И все же немцы явно спешили ворваться в город, надеясь, видимо, опередить наши основные силы. Что делать? Уступить дорогу и пропустить их во Львов? Нет. Надо преградить путь! По моей команде батальон развернулся. Мы дали немцам понять, что на территорию, занятую советскими войсками, им двигаться не следует, но они открыли огонь по нашим танкам. И снова вопрос: как ответить на явную провокацию? Я принял решение — открыть огонь. Заняв выгодную позицию, танкисты батальона дали несколько залпов из пушек. Наш огонь оказался довольно точным: замолчали две артиллерийские батареи немцев, выдвинутые на прямую наводку, были убиты несколько десятков солдат и офицеров. Не обошлось без потерь и у нас. Погиб в танке политрук Василий Позняков, сгорели две бронемашины.

На другой же день немцы принесли свои извинения и выразили сожаление по поводу этого столкновения. Они пытались все объяснить тем, что советские войска приняли за польские, оборонявшие Львов. Нам пришлось выслушать и принять эти извинения».

А ось ще цікавіший епізод зі спогадів О.Єгорова: «В те дни у нас было несколько так называемых дружеских встреч. Сначала около 20 немецких офицеров прибыло к нам. Командир бригады полковник Фотченков принимал их в предместье Львова — в Винниках. На этой встрече присутствовали многие командиры и политработники нашей бригады. Довелось там быть и мне. Гостей мы приняли по всем правилам. Вскоре мы нанесли ответный визит. Немцы приняли нас с показным радушием. Демонстрировали боевую технику, расхваливали ее, за столом произносили тосты за дружбу. Подвыпившие гитлеровские офицеры самоуверенно заявляли, что немцы наведут «новый порядок» в Европе».

Тож факт залишається фактом – суверенна польська держава була роздерта двома хижаками-агресорами. Тут хотілося б нагадати, що серед учасників спільного радянсько-німецького параду у Львові були і військові частини, як з радянського, так і з німецького боків, яким судилося зійтися у смертельному двобої на кіровоградській землі на початку серпня 1941 року, зокрема, 1-ша гірсько-єгерська дивізія вермахту та частини радянської 6-ї армії. Згаданий у мемуарах О.Єгорова полковник Фотченков П.С. числиться зниклим безвісти в «Зеленій Брамі», ймовірно, він згорів у танку під час бою на полі біля с. Копенкувате Новоархангельського району.

Напередодні сумного 75-річного ювілею початку Другої світової війни Український інститут національної пам’яті зробив заяву про необхідність відмовитися від радянської пропагандистської концепції Великої Вітчизняної війни: «Ми маємо говорити про Другу світову війну 1939-1945 років, адже українські території потрапили у вир бойових дій із перших днів війни у 1939 році. Період конфлікту (1939-1941), коли СРСР був союзником Третього рейху, має бути всебічно висвітлений».

Всебічному висвітленню тих подій сприяє розсекречення документів з архівів радянських спецслужб.

Так, документи НКВС щодо реагування населення Кіровоградщини на події осені 1939-го року на тлі колись хрестоматійних ідеологічних стверджень про одностайну підтримку радянськими людьми «мудрих» сталінських кроків по зміцненню кордонів СРСР та зовнішньополітичних акцій, спрямованих на розширення території Радянського Союзу, мають зовсім інший зміст.

Із спецповідомлення від 9 вересня 1939 року начальника 2-го відділу УДБ НКВС УРСР наркому НКВС СРСР Л. П. Берії про реагування населення на укладення договору між СРСР та Німеччиною і початок німецько-польської війни та у зв’язку з проведенням навчальних військових зборів в Україні: «Колгоспник Вербовський з Компаніївської МТС заявив, що хай собі воюють, лише б не довелося воювати Радянському Союзу. Польща побоялась нашої допомоги, хай тепер віддувається сама». Агротехнік колгоспу імені Калініна Новопразького району Лозовий, який засуджувався у 1933 році за «провал роботи по збору урожаю», у групі колгоспників заявив: «…От радянський уряд так швидко заключив договір з Німеччиною, і вже сесія затвердила. Німеччині того й треба, щоб СРСР не вмішувався, коли вона Польщу забере. Нічого, якщо їй це удасться зробити, то пізно нам буде давати відсіч Німеччині, коли вона вже пошириться навколо СРСР». Член колгоспу «Вільний хлібороб» Новопразького району Доротенко у групі колгоспників заявив: «Всі говорять, що наша країна сильна. Як же вона може бути сильною, коли ми, селяни, колгоспники, ходимо майже голими і босими. Ні, якщо ми будемо одягнуті, взуті, тоді нам і ворог не страшний. Ми зможемо його перемогти». У тому ж районі член колгоспу «Червона Україна» Остроушко Ганна серед колгоспників заявила: «Усі лякають війною, хай і війна, все одно немає мануфактури, взуття, хліба недостатньо. Тим, хто в армії – все, а для колгоспників все тільки обіцяють».

Коли 17 вересня 1939 року Червона Армія, у відповідності з пактом Молотова-Ріббентропа розпочала свою участь у розділі Польщі, заступник наркома НКВС УРСР капітан державної безпеки Горлинський доповідав 19 вересня наркому НКВС СРСР Берії Л.П. про реагування населення України на цю подію, відзначивши, що службовець-плановик з м. Кіровоград Івашкевич заявив: «Рішення нашого уряду про надання допомоги нашим братам – українцям і білорусам Західної України і Західної Білорусії – це рішення усього 170-мільйонного народу СРСР».

Водночас наводилися факти і негативних реагувань. Берії повідомляли про те, що «колгоспник с. Небелівка Кіровоградської області Вонячий Петро, у минулому петлюрівець, сказав: «Якщо мене візьмуть у Червону Армію, то я відразу ж піду проти радянської влади». Колгоспник того ж села Кеда заявив: «Яке нам діло до того, що німець душить поляків». Робітник заводу «Червона Зірка» м. Кіровограда Андрєєв заявив: «Західна Україна і Білорусія дуже бідні. Тепер зовсім нічого у магазинах не стане, все піде на захід голодранцям. Все це позначиться на наших спинах». Колгоспник Мошоринської сільської ради Ново-Празького району Назаренко сказав: «Якби був переворот, я б сам узяв вила і заколов би тих, хто в 1930 році забирав у мене зерно і кормовий буряк» (ось воно відлуння Голодомору-33 –В.Д.). Учитель школи №20 м. Кіровоград, колишній офіцер царської армії Федоров: «Захоплення Західної України і Білорусії триватиме недовго, оскільки населення спробує нашого життя, стане проситися назад про визволення від нашого ладу. Німці їм допоможуть і тим часом визволять усю Україну». Учитель української мови Кіровоградського сільськогосподарського технікуму Ревенко: «Радянський Союз своєю загарбницькою метою сам вліз у війну. Німці ніколи не підуть на те, щоб об’єднати Західну Україну з Радянським Союзом, зробили вони це тимчасово, до розгрому Польщі, а потім домовляться з Англією і Францією, і виступлять проти СРСР». Житель с. Хмельове, член ЛКСМУ Соколовський, брат якого і тесть репресовані, у групі колгоспників сказав: «До яких пір над нами будуть знущатися? Де повстання на радянську владу? До якого часу вона нас буде мучити?».

Із доповідної записки заступника народного комісара внутрішніх справ УРСР М. Горлинського від 29 вересня 1939 року секретареві ЦК КП(б)У Хрущову М.С. про стан мобілізаційної готовності заводів «Головсільмашу» наркомату середнього машинобудування, можна дізнатися, що на випадок війни кіровоградський завод «Червона зірка» переходив на випуск боєприпасів (45-мм снарядів та мін). Там же вказано, що під загрозою зриву знаходилася мобпрограма, оскільки починаючи з 7 вересня із спеццехів заводу пішло в Червону Армію по призову і мобілізації 1000 кваліфікованих робітників, мобзапас закладено тільки по 45 мм снарядам. Тобто, у зв’язку з початком 1 вересня 1939 року німецько-польської війни, яка переросла у світову, тільки з кіровоградської «Червоної Зірки» було мобілізовано 1000 робітників.

У витягу з протоколу №73 засідання бюро ЦК ЛКСМУ від 21 грудня 1939 року «Про мобілізацію молоді на будівельні роботи» вказано, що для будівельних робіт на оборонних об’єктах у цілому по Україні планується залучити 17 тис. молоді, зокрема, по Кіровоградській області 1700 чол. Що це були за оборонні роботи, розшифровує повідомлення заступника наркома НКВС УРСР Б. Кобулова секретареві ЦК КП(б)У М.Хрущову про незадовільний стан будівництва нафтобаз оборонного значення. Там вказано, що для проведення земляних робіт під нафтосклад на станції Адабаш у першій половині травня 1939 року було отримано екскаватор вартістю 130 тис. руб., проте у зв’язку з безгосподарським ставленням до механізмів екскаватор був зіпсований і виведений з ладу. У другій половині травня 1939 року на будівництво Адабаського нафтоскладу було отримано інший екскаватор, який також був виведений з ладу. Проте шкідників чекісти так і не виявили.

Василь Даценко, історик-краєзнавець, для Першої електронної газети.

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*