Важливо

Бути українцем, або Його хрестили в Бобринці

У Володимира Євгеновича Панченка – славний ювілей. Доктору філології, літературознавцю і критику, письменнику, професору Національного університету «Києво-Могилянська академія» виповнилося 60.

Хоч і народився та виріс Володимир Панченко на Одещині, і там отримав вищу освіту, але своїм рідним краєм називає Кіровоградщину. Звичайний хлопець з родини сільських інтелігентів (мати — вчителька, батько — агроном) завдяки природному письменницькому дару, високій працездатності, наполегливості в досягненні задуманого став науковцем світового рівня.

Місто Бобринець Володимир Євгенович називає «славним степовим містечком», куди він неодноразово здійснив творчі поїздки. Любить пройтися широкими міськими вулицями, а найчастіше це буває у вихідні в післяобідню пору, коли гамірне зранку місто поступово стає тихим, безлюдним.

Ось ми в приміщенні музею імені Миколи Смоленчука, де завжди привітно зустрічають письменника. Володимир Євгенович захоплено розповідає про знакові постаті нашого краю: Івана Карпенка-Карого, Марка Кропивницького, Льва Троцького, Якова Паученка – архітектора Свято-Вознесенського собору, який є окрасою районного центру.

Для Володимира Панченка Бобринець став знаковим містом, адже саме у Свято-Миколаївській церкві він отримав таїнство хрещення у День святого Володимира в середині 90-их років.

І вже зовсім по-іншому сприймаються будівлі, тісно пов’язані з життям та творчістю корифеїв українського театру, — приміщення повітової школи та училище, в яких у 60-их роках ХІХ століття навчалися ці видатні люди: ратуша, в якій працювали, трактир Медового, в якому були зіграні перші спектаклі. Навіть приміщення сучасної поліклініки, де свого часу працював секретарем повітового суду І.К.Тобілевич, у присутності Володимира Панченка і роботи його незмінного супутника — фотоапарата — аж ніяк не нагадувало про те, що кілька годин тому тут лікарі приймали хворих.

Мимоволі опиняєшся в середині ХІХ століття і відчуваєш дух тієї епохи. Результат бобринецьких відвідин — цікаві і надзвичайно цінні літературно-краєзнавчі розвідки про життя і творчість І.К.Тобілевича (І.Карпенка — Карого) та членів його родини — «Самотня хата серед степу», «Штрихи до портрета І.Карпенка-Карого в контексті епохи», в яких, зокрема, автор називає чинники, що визначили тріумф і безсмертя роду Тобілевичів.

Готуючи публіцистичні статті про Льва Троцького, одну з найскладніших і найсуперечливіших особистостей в історії, Володимир Панченко кілька разів відвідував Янівку (нині Береславка), переглядав музейні експонати, спілкувався з місцевими краєзнавцями. Чи не вперше у всеукраїнській газеті «День» у статті «…Церква у пивній пляшці» Володимир Євгенович розповів про дитячі роки Л.Троцького, його навчання в Одесі, господарювання батька на Бобринеччині, політичну діяльність і вигнання; розмістив фото будинків, що свого часу були у власності сім’ї Бронштейнів. Нагадаємо, що один із цих будинків, гарно відреставрований, двоповерховий, стоїть на базарній площі Бобринця, і в ньому, як і колись, ведеться торгівля («Честь…» опублікувала статтю в листопаді 2009 року). Постать Л. Троцького має як багато противників, так і прихильників у цілому світі.

Автору цієї статті разом із міським головою Бобринця Леонідом Кравченком у 2010 році випала нагода побувати на презентації документального фільму «Троцький. Шлях революціонера», відзнятого німецькими кінематографістами. Одним із експертів фільму був Володимир Панченко. У залі обласної наукової бібліотеки імені Д.Чижевського після перегляду фільму відбулася гостра дискусія, у ході якої він висловив думку про те, що українцям час розібратися з політикою пам’яті: «Треба вибудувати ієрархію цінностей і пріоритетів». Л. Троцький був прихильником ідеї побудови ідеального суспільства шляхом насилля, але сталося так, що він став найпершим критиком сталінізму, а вже наприкінці тридцятих років дійшов до думки, що Україна має стати самостійною незалежною державою. Ось так історія розпинає на хресті політиків усіх часів і народів.

«Історична пам’ять, — як зазначає Володимир Євгенович, — це духовний компонент, на якому тримається людина і нація». Для Володимира Панченка, як для політика, хоч він професійно політикою й не займається, сьогоднішній день — це напружена, не затихаюча боротьба зі злом, неправдою, несправедливістю, турбота про нинішню ситуацію в Україні і про її майбутнє.

Володимир Євгенович Панченко зустрічає ювілей з великим багажем творчого доробку в галузі літературної критики, досліджень з історії української літератури, проблем гуманітарної політики в українській державі. У цього літературознавця, публіциста, активного громадського діяча є дивовижний дар доносити до читачів і слухачів істину, проливати світло на незнані, маловідомі чи призабуті факти з життя письменників, діячів культури і науки. Іншими словами — відновлювати коди національної пам’яті.

Аналізуючи численні інтерв’ю, монологи ювіляра, можна ствердно визначити його життєві принципи:
— загострене почуття справедливості;
— непримиренність до абсурду в житті;
— невиправне почуття свободи: «природно бути вільним…»;
— «Ми — нація, яка вміє воювати… Словом»;
— безмежна віра в силу і мудрість українського народу на шляху вирішення болючих проблем;
— «…вічне бажання пізнати, побачити, відчути і …написати!».

А написано понад 300 праць! Чого лише варте винниченкознавство Володимира Панченка. У 1992 році завдяки його старанням із Франції привезено і передано до Кіровоградського краєзнавчого музею колекцію особистих речей В.К.Винниченка, відзнятий фільм за сценарієм В.Панченка «Голгофа Володимира Винниченка», який удостоєний премії Українського фонду культури.

Можна перелічити декілька праць вченого, присвячених цій тематиці: «Євангеліє чужих піль…» (1996), монографія «Будинок з химерами» (1998), «Молоді літа Володимира Винниченка». Захищено дисертацію «Творчість Володимира Винниченка 1902-1920 років у генетичних і типологічних зв’язках з європейською літературою».

1997 року Володимир Панченко отримав премію імені О.Білецького за цикл статей про життя і творчість Володимира Винниченка, надрукованих у журналах «Дивослово», «Сучасність», «Київ», «Вітчизна», «Березіль». У 2005 році книжковий світ письменника поповнився збіркою розвідок «Володимир Винниченко: парадокси долі і творчості». Книжка пройнята новизною за формою і змістом. Вона сучасна і близька нинішньому велінню долучитися до Європи. Автор книги бере з собою читача і водить стежками його героя, ненав’язливо розповідає, як почувалося Винниченку далеко за межами України.

До цього у письменника була низка не менш цікавих досліджень, книг, методичних посібників до вивчення художніх творів української та зарубіжної літератури в школах та вузах: серія «Урок літератури», а також книги: «Енергія пошуку», «Віч-на-віч з епохою», «Юрій Яновський», «Магічний кристал». Студенти, вчителі, викладачі з нетерпінням чекали і чекають нових публікацій автора.

Одна з останніх книг «Неубієнна література» складається з літературних розвідок, присвячених класикам української літератури. Автор заглиблюється в таємниці яскравих творчих особистостей, досліджує важливі сторінки історії української літературної критики.

Володимир Панченко продовжує дивувати нас новими літературно–критичними статтями, ініціює визначні видавничі проекти, співпрацюючи з видавництвом «Темпора», виступає на радіо, телебаченні, а започатковане ним інтернет-видання «Літакценти» успішно утверджує нову стилістичну критику, об’єктивно оцінює художньо — естетичну вартість художніх творів сучасних українських письменників, долучаючи до цього широке коло шанувальників рідного слова. Журнал «Український тиждень» опублікував серію статей про знакові постаті української історії та літератури: І. Франка, М. Хвильового, П. Тичину, І. Багряного, поета і архітектора Б. Мозолевського, славіста зі світовим ім’ям Ю. Шевельова та інших.

Здавалося б, що про українського генія і пророка Т.Г.Шевченка давно висловлені вартісні оцінки творчості, розставлені всі крапки і знаки оклику. У В. Панченка є ряд статей, в яких через сучасну призму світобачення, інтерпретації творів поета критик виділяє найголовніші для української нації істини — уявлення Тараса Шевченка про українську мрію і про те, що стоїть їй на перешкоді. З огляду на сучасну ситуацію в Україні, думаю, варто назвати бодай декілька заповідей:

— Не сподівайтеся на щастя поза «своєю хатою», за межами рідного краю, бо «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля»; не кривдіть «найменшого брата»; остерігайтеся московських обіймів.

— Знаходьте в собі сили, щоб бути одностайними бодай перед зовнішніми загрозами.

— Дорожіть волею, а коли її немає навколо, — внутрішньою свободою дорожіть.

— Вірте в свою будущину — всупереч безнадії вірте!

В одному зі своїх інтерв’ю Володимир Євгенович Панченко говорив, що всі його літературні надбання починалися з мандрівок: «…у мені живе і розвивається «бісик» мандрівництва», — не без почуття гумору звучить зізнання. Географія мандрів лише Україною досить широка: це перша шкільна мандрівка до Умані, поїздка місцями, пов’язаними з життям Л. Українки, М. Коцюбинського, М. Старицького; всією степовою Україною, Чернігівщиною, багатою родовими дворянськими гніздами. Наслідуючи Тараса Шевченка, який хотів альбомом офортів «Живописна Україна» пробудити інтерес до минулого рідного краю, Володимир Панченко навідується знову і знову на Слобожанщину і Київщину, буває то в Чигирині і Суботові, то в Глодосах, то на хуторі «Надія», то в Бобринці, то у винниченківській Григорівці. Його кличе дорога, «її манливі чари, несподіванки збуджують уяву», дають можливість відчути причетність до іншого життя — «того, що відшуміло, перейшло в минувшину, залишивши після себе часом ледь видимі знаки». Про побачене, пізнане в мандрівках, вивчене в архівах, мемуарах з року в рік розповідалось у періодиці, зокрема в газеті «День», а слухачі радіо чекали на програму «Українські скрижалі», яка щоразу дивувала своїм вишуканим змістом.

Минулого року шанувальників творчості Володимира Панченка порадувала книга есеїстики «Сонячний годинник. Книга пілігрима». Понад двадцять цікавих ілюстрованих розповідей про місця, де мешкали відомі постаті: Є. Чикаленко, М. Костомаров, І. Мазепа, М. Ге, Л. Костенко, А. Ахматова, Н. Кобринська та багато інших. Чотири розділи з книги присвячено Кіровоградщині. Мандрівник і дослідник, за його ж словами, намагається з’єднати розірваний зв’язок часів (як у шекспірівського Гамлета).

Неочікуваність, непередбачуваність тієї чи іншої історії, соковита манера оповіді не залишають байдужими читача, який, хоче того чи ні, а зближується в часі і просторі з героями книги, подіями, місцями, переживає описане разом із автором.

Пощастило студентам, пощастило людям, які знають Володимира Євгеновича і спілкуються з ним, бо він надзвичайно приємна і відкрита людина. Його лекції, доповіді, монологи, екскурси захоплюють, дивують, збагачують цінностями, багажем, що не обтяжує, а навпаки — проливає світло у наші голови й душі. Добрим словом він завжди згадує колишнього студента, а тепер свого колегу — журналіста Ігоря Леуса, головного редактора бобринецької районної газети, відзначає його принциповість у журналістській справі, а також випускницю гімназії, обдаровану студентку Києво-Могилянської академії Вікторію Гребень.

А ще при нагоді на різноманітних форумах із проблем розвитку гуманітарної освіти в Україні Панченко порушує питання розвитку сільських малокомплектних шкіл, яких багато в нашому районі.

Порадіймо за талант Володимира Панченка, справжнього, відданого українця. А ним бути, як відомо, досить нелегко. Тому його життєве кредо формулюється трьома українськими прислів’ями: «Під лежачий камінь вода не тече», «Не тримай камінь за пазухою», «Крапля камінь точить».

Володимир Панченко, син якого нині відстоює цілісність України на сході, — оптиміст. Днями, передаючи універсальній науковій бібліотеці імені Чижевського 700 книг із власної колекції, він підкреслив, що нікому національне становлення не давалося легко, завжди з кров’ю і жертвами.

— Одна з небезпек — це нереформована Україна. Бо у нас за ці місяці, відколи відбувся Майдан, змінилося надзвичайно мало. Паралельно є інша тенденція — величезний патріотичний порив у середовищі молодих людей, і не тільки молодих. Це те, що робить нашу націю консолідованішою і сильнішою. Тому ми обов’язково переможемо і врятуємо цю нерішучу Європу, яка ніби й підтримує нас, але так, як відкривала другий фронт — поки вже не стало зрозуміло, що ми перемогли. Тому весь тягар цього історичного моменту лежить сьогодні на наших хлопцях, — переконаний Володимир Панченко. Освітяни — філологи, краєзнавці щиро вітають Володимира Євгеновича Панченка з ювілеєм, бажають безмежного щастя, здоров’я, подальших творчих успіхів, усіх життєвих гараздів. Ювілей — це не зупинка, це народження і здійснення нових планів, це стан творчого неспокою. Нехай творчі мандрівки не закінчуються!

Чекаємо на Бобринеччині!

В. Ревва для Першої електронної (с. Бобринка)

фото з сайту litakcent.com

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*