Сучасна війна (яку частіше називають АТО) – це логічний розвиток багаторічних російсько-українських стосунків.
А Путін – не породження злого генія, адже всі його стратегії мають прямих генетичних попередників. Навіть сучасні ДНР та ЛНР уже бачили в Україні – у 1919-му. Але тоді це явище називалося Донецько-Криворізька Республіка.
Цього тижня Віктор Брехуненко завітав у Кропивницький із презентацією науково-популярного видання “Братня” навала. Війни Росії проти України ХІІ–ХХІ ст”, співавтором якої він є.
Першій електронній вдалося поспілкуватися із видатним істориком та запитати у нього, як його зустріла рідна Кіровоградщина та дізнатися про особливості книги.
Віктор Брехуненко у Кропивницькому
Віктор Брехуненко родом із Кіровоградщини – м. Долинська. Багато років працював за межами рідного містечка. Зараз він професор, завідувач відділу теорії й історії археографії та споріднених джерелознавчих наук Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського.
Нещодавно, завдяки підтримці благодійного фонду “Добротвір”, у Кропивницькому пройшло кілька презентацій видання “Братня” навала. Війни Росії проти України ХІІ–ХХІ ст”. Віктор Брехуненко зустрівся зі студентами КНТУ, з педагогами області в Інституті післядипломної освіти, з громадськістю міста в обласні бібліотеці ім. Д. Чижевського.
“Я задоволений реакціями на книгу, на проблематику, яка порушується у виданні. Скрізь були зацікавлені запитання і книга жваво обговорювалася”, – каже Віктор Брехуненко.
Не оминув увагою Віктор Брехуненко і наших кіборгів – у 3-му полку спеціального призначення історик залишив 5 примірників книги:
“Особливо приємно було зустрітися із військовими – із героями, які захищають нашу Україну від новітнього російського агресора. Я подарував їм 5 примірників, щоб офіцери і солдати могли до неї звернутися за потреби і подивитися, якими були попередні російсько-українські війни”.
Путін, зрештою, не придумав нічого нового.
Його стратегії мають генетичних попередників
“Ця книжка покликана змістити уявлення в головах наших людей про минуле російсько-українських стосунків і витіснити оті “совєцькі” стереотипи, які постійно втокмачувалися різними засобами (ТБ, радіо, освіта тощо). І показати реальний бік того минулого”, – розповідає історик.
Основною темою книги є постійна російська агресія на українські землі і постійні українські відповіді на неї.
“І теперішня війна – це не є якийсь виняток. Це логічний розвиток усіх попередніх російсько-українських стосунків. А Путін, зрештою, не придумав нічого нового. Всі його політичні, військові, ідеологічні стратегії мають прямих генетичних попередників у минулих війнах. І книжка побудована на описах кожної російсько-української війни. На тих елементах, які перегукуються із сучасною ситуацією на фронті і в тилу, ми акцентували увагу і виділяли текст чорним. А у останньому розділі, який присвячений сучасній війні, є окремий підрозділ “Стратегії Путіна: спадкоємність від ХV століття”, де це підсумовується”.
Частину інформації у книзі автори подали у табличній формі – для наочності і спрощення матеріалу. Це робилося для того, щоб вчителі могли продемонструвати цю інформацію учням, а офіцери – солдатам і т. п.
Ця війна – не породження злого генія Путіна.
Це типова ситуація
“Ця війна не вискочила, як Пилип з конопель. І це не було щось надзвичайне чи породження злого генія Путіна. Це типова ситуація для російсько-українських стосунків”, – каже історик.
В історії України прослідковується наскрізна нитка, яка веде у сучасність. І документально зафіксовано випадки, подібні до сучасних, але зараз вони по-іншому називаються:
“Наприклад, така стратегія як гібридна війна. Майже кожна російсько-українська війна була гібродною. Росія щоразу намагалася видати вторгнення за внутрішній конфлікт і представити його як громадянську війну.
Знаменита “війна маніфестів” між Петром І й Іваном Мазепою – це типова інформаційна війна. Тільки різниця полягала у тому, що на початку ХVІІІ ст вістря цієї війни було спрямоване лише на українців, а зараз завдяки новітнім технологіям – на увесь світ.
Донецько-Криворізька Республіка 1919 року – це типова сучасна Лугандонія.
А російсько-українська війна 1658-59 рр.? Тоді Росія підтримала заколот проти центральної влади. Тобто заколот, який спалахнув на Січі і в Полтавському полку проти центральної влади в особі гетьмана Виговського. Росія увела війська в Україну, а в обозі російському перебував претендент на гетьманську булаву Іван Безпалий. І все це подавалося так, що Росія хоче захистити інтереси повстанців. Дуже велика захисниця знедолених, у якої було дике кріпацтво із кінця ХVІ ст. Це все абсолютно ідентично нинішній ситуації: захист російськомовних від міфічних утисків. І таких прикладів можна назвати надзвичайно багато”.
Шукаємо відмінність між Гітлером і Путіним
Якщо для написання перших (глибоко історичних) розділів проблем із пошуком матеріалу не виникло, то в описі сучасної війни довелося відійти від попереднього формату подачі матеріалу:
“Тут ми подавали всі ці події крізь призму вловлення основних закономірностей генези і перебігу. Тому розділ сучасної війни має підпункти. Зокрема, про її коріння – тут ми аналізуємо українську політику Москви починаючи з 1991-го року. І коли це все зібрано під одним дахом, читач підводиться до думки, що ця війна була просто неминучою”.
Також проводиться паралель між поведінкою Гітлера і Путіна – як ці два стратеги обґрунтовували вторгнення своїх держав на територію інших:
“Є аналітичні розділи, де проводяться паралелі між Гітлером та Путіним. Аналізується, як Гітлер обґрунтовував для світової громадськості свої вторгнення в Чехословаччину, прорубування коридору до Ґданська. Показується, що Путін говорив про приєднання Криму, події на Донбасі. І читачу пропонується знайти хоча б одну відмінність між підходами до цих обґрунтувань”.
Вони розуміють, що ми їх викриваємо, а схопить не можуть
“Братня” навала. Війни Росії проти України ХІІ–ХХІ ст” – це така книга, яка викликала ряд негативних відгуків. Проте її автори розуміють із чим це пов’язано:
“Якщо набрати в Інтернеті “Братня навала” – знайдете купу результатів різноманітних сайтів, зокрема, російських, лугандонських. Там можна навіть прочитати, що я агент ЦРУ. І Аллена Даллеса особисто бачив, хоча я народився тоді, коли він уже давно помер. Все там їм не подобається: назва книги, автори, прізвища. Немає одного тільки: полеміки зі змістом. Бо на такі речі треба відповідати науковим аргументом. А до чого там причепишся? Ми розуміли, що у таборі окупантів її там з лупою дивитимуться. Але ми її написали так, що в деяких моментах і видно, що ми їх викриваємо, але схопити нас вони не можуть”, – пояснює Віктор Брехуненко.
Книга має потужну аргументацію мудро і вміло сформульовану. Тим не менш, це не робить її більш складною для розуміння. Її мета – донести інформацію. А для того, щоб книгу сприймали, її треба написали “людською” мовою. Віктор Брехуненко каже, що не виникає труднощів із простотою лексики, якщо писати правдиві і непохитні речі:
“Справжню наукову річ легко можна подати простою мовою. А заполітизовану, яка має слабку аргументацію, так і подають – щоб ніхто нічого зрозуміти не міг. Чим складніше – тим воно менш вірогідне. Всі сумніви і мініатюрні нюанси залишимо для науковців, а для широкого загалу треба писати просто. Хоча науково-популярну книгу написати важче, ніж наукову. Бо вона має бути написана з одного боку, щоб від читання не занудило, а з іншого – дотримуючись наукових стандартів”.
Це була хороша зустріч! І книга Віктора Брехуненка багато що пояснює про стосунки між нашими народами!
“Книга має потужну аргументацію мудро і вміло сформульовану. “-Смешно.Один заголовок чего стоит:”Братня” навала. Війни Росії проти України ХІІ–ХХІ ст”, “-О каких русских и украинцах можно говорить,рассматривая Х11 столетие? И что ,оба народа то и делали,что воевали между собой? Политический заказ на потребу дня.Стыд.
Автору стоит лучше изучить российскую историографию.Например:
“Казалось бы, сам текст «Повести временных лет» не оставляет сомнений в этническом происхождении варягов. Они однозначно ассоциируются с «русью», а та столь же однозначно помещается в контекст североевропейских народов скандинавского региона. Варяги в летописи – своего рода собирательное наименование этих племён, среди которых летописец называет свеев (шведов), урманов (норвежцев), готов (жителей о. Готланд). «Те варяги назывались русью, как другие называются шведы, а иные норманны и англы, а ещё иные готландцы, – вот так и эти», – отмечает летописец в статье под 862 годом. Да и само происхождение слова «русь» летопись связывает с варягами: «А славянский народ и русский един, от варягов ведь прозвались Русью, а прежде были славяне» («Повесть временных лет» под 898 годом). Иными словами, название «русь» пришло вместе с варягами и не является исконно славянским.
-Пчелов Е.В. Рюрик и начало Руси. М.,
И что проясняет это заявление:”Донецько-Криворізька Республіка 1919 року – це типова сучасна Лугандонія. ”
“С 25 апреля по 6 мая 1917 г. в Харькове состоялся 1-й областной съезд советов рабочих депутатов Донецкой и Криворожской областей, на котором завершился процесс административного объединения Харьковской, Екатеринославской губерний, Криворожского и Донецкого бассейнов. Область разбили на 12 административных районов, в каждый из которых входило 10—20 местных советов. “-http://kornilov.name/15-mifov-i-pravda-o-donetsko-krivorozhskoy-respublike/
“Как уже упоминалось, вопрос принадлежности Донецко-Криворожской области к России или Украине не обсуждался при ее создании. Идеи отделения от России считали абсурдными даже в Киеве, а Харьков подчеркивал, что будет напрямую подчиняться Петрограду. «Украинский вопрос» абсолютно не занимал элиты юга России вплоть до середины 1917 года, когда возник спор между Временным правительством и Центральной Радой (ЦР) о распространении юрисдикции последней не только на земли, исконно считавшиеся Малороссией, но и на Одессу, Харьков и Екатеринослав, т. е. на Новороссию и часть Донбасса. Вот тогда харьковские элиты забили тревогу.”-Там же.
“Книга має потужну аргументацію мудро і вміло сформульовану. “-Смешно.Один заголовок чего стоит:”Братня” навала. Війни Росії проти України ХІІ–ХХІ ст”, “-О каких русских и украинцах можно говорить,рассматривая Х11 столетие? И что ,оба народа то и делали,что воевали между собой? Политический заказ на потребу дня.Стыд.