«Сашко заліз у чужу квартиру через вікно. Звідти витягнув комп’ютер і втік. Думав, що його за це не покарають. Але друзі, з якими ж він посперечався, що витягне комп’ютер, його ж і здали».
«Олег із старшими хлопчаками пограбували продуктовий магазин у райцентрі. Випили пива, а потім потягло на подвиги. Про наслідки хлопець тоді не думав…».
Таких прикладів, де неповнолітні роблять необдумані вчинки заради «геройства», чи азарту, чи з різних необдуманих причин – безліч. За півроку по районах Кіровоградської області було розглянуто 226 справ щодо неповнолітніх, а це, відзначають фахівці, не мало. З них – лише у дев’яти випадках було закрито кримінальне провадження.
Україна зобов’язана удосконалити систему юстиції щодо неповнолітніх
– Ратифікувавши Конвенцію ООН про права дитини, Україна взяла на себе зобов’язання щодо удосконалення системи юстиції щодо неповнолітніх, яка має заохочувати застосування альтернативних та відновних заходів реагування на правопорушення неповнолітніх. Ці заходи віддають пріоритет формам відповідальності не пов’язаним із ув’язненням, а таким, які сприяють примиренню та відновленню стосунків, – наголосила голова представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні Джованна Барберіс.
Медіація необхідна
Чи готова зараз Україна до втілення відновного правосуддя та запровадження механізму медіації? Зараз ці питання перебувають в обговоренні експертів. Суддя-спікер Апеляційного суду у Кіровоградській області Світлана Яковлєва впевнена: неповнолітні повинні мати шанс на виправлення, тому прийняття законопроекту про медіацію – як ніколи на часі.
– Зараз є три законопроекти по медіації, який з них приймуть, важко сказати, але запровадження медіації необхідно. На законодавчому рівні обговорюється питання її введення. Водиться таке поняття, як медіатор, тобто це особа, яка, так би мовити, буде займатися досудовим врегулюванням спорів. Це позитивна практика – адже більшість справ може не доходити до суду. Це розвантажить суди. Схожість з медіацію зараз існує у кримінальному процесі, коли укладаються угоди про примирення між потерпілим і обвинуваченим. Це не є медіацією, але це вже кроки в цьому напрямку. Сторони домовляються про розмір відшкодування шкоди, міри покарання, тобто існують певні домовленості. Це стосується злочинів середньої тяжкості. Медіація по справах, що стосуються неповнолітніх, дуже потрібна. Вона зможе дати шанс дитині виправитися. А батьки можуть задуматися над помилками, які допустили при вихованні дитини, – каже Світлана Яковлєва.
Усі законопроекти передбачають, що медіатор – це особа, яка має вищу освіту або середню спеціальну і досягла певного віку, інших вимог немає, відзначає суддя-спікер. Однак вона впевнена, що цих вимог замало.
– Я вважаю, що ця особа повинна мати навички психолога. Адже це спілкування з особами, яких потрібно примирити. Якщо між людьми виник конфлікт і вони приходять до суду, значить є проблема, яку потрібно вирішити. І звичайно, щоб їх примирити шляхом медіації, людина повинна володіти навичками психології. До того ж, медіатор повинен орієнтуватися у юридичному законодавстві, оскільки саме по собі примирення повинно ґрунтуватися на законі. Медіатор повинен пояснювати особам, яких примиряє, які наслідки цього примирення можуть бути, що буде у випадку якщо вони не дійдуть згоди, тобто не досягнуть цього примирення, – розповідає Світлана Яковлєва.
Аналізуючи нинішнє законодавство, Яковлєва відзначає, що згідно статті 49 Кримінального кодексу є можливість закриття кримінального провадження за примиренням обвинуваченого і потерпілого. У такому випадку особа не несе ніякої кримінальної відповідальності, якщо вона примиряється з потерпілим. Якщо категорія справ є невеликої тяжкості або середньої тяжкості – допускається примирення.
– Серед неповнолітніх дуже мало таких злочинів, коли потерпілі погоджуються на примирення. За півроку по районах у нас було розглянуто 226 справ щодо неповнолітніх, тобто не так це вже й мало. Лише у 9 випадках було закрито кримінальне провадження, сторони досягли примирення. Але ж ніхто потерпілого і обвинувачуваного зобов’язати примиритися не може. Завдання медіатора буде в тому, щоб переконати осіб примиритися до судового провадження. Зараз суддя в судовому засіданні лише зобов’язаний роз’яснити особам таке право. А захисники-адвокати, які беруть участь у справі, можуть переконати осіб у необхідності примирення. Якщо захисник не переконає сторони або потерпілий взагалі не хоче спілкуватися з обвинуваченим, то у судовому засіданні зобов’язати примиритися осіб не можливо. Як правило, на примирення ідуть, коли вчиняються крадіжки або спричиняються легкі тілесні ушкодження. Коли особа повернула викрадене майно або відшкодувала витрати, і потерпілий немає претензій. Але потерпілому важче зробити крок на примирення. Йому роз’яснюється таке право, а особа обурюється і каже: «Якщо я його вибачу, він піде вчиняти інше правопорушення». Тобто обвинувачений у більшій мірі погоджується на те, щоб з ними примирилися, але в рідких випадках, коли особа не визнає провини і вважає, що її незаконно притягнули до відповідальності, то може заперечувати проти цього. В основному важко переконати потерпілих…, – говорить суддя-спікер.
Шанс на медіацію повинен бути у неповнолітнього та інших осіб, адже це крок до повернення суспільству особи, яка спіткнулася у житті. Адже таке право особи є прерогативою при розгляді проваджень. На цьому наголошує Європейська конвенція і свідчить практика Європейського суду, зауважує Світлана Яковлєва.
Дитині варто дати шанс на примирення
Запровадження медіації – це шанс дитині не загубитися у майбутньому, так вважають і психологи.
– Ув’язнення завжди приносить зміни у психіку людини. Для неї це оточення не є природнім. Психіка неповнолітнього ув’язненого ламається під впливом агресивного оточення, соціального осуду, тривалого незадоволення потреби у безпеці, слабких механізмів адаптації до нових умов. Давати шанс на примирення варто. Неповнолітній правопорушник може навіть ніколи не бачити потерпілого, не спілкуватися з ним. Виходить, що втрачається взаємодія, механізм емпатії навіть не починаються запускатися. Іншими словами підсудний може відчути провинну перед власною сім’єю, але не знати і не розуміти почуття потерпілого. З моїх знайомих були ув’язнені в молодому віці. То один так і не відійшов від світу криміналу і саме цей факт заважає йому створити повноцінну сім’ю. Інший – відкрив власну справу і створив сім’ю, але вирішувати конфліктні ситуації конструктивним способом так і не навчився, – відзначає практичний психолог ГО «Центр психологів-практиків» Олена Каліман.
Вікторія Семененко, Перша електронна газета
Стаття підготовлена за підтримки Центру інформації про права людини