Важливо

Кропивницький “кіборг”: “Не переживай, куме, ми з тобою ще пограємо у футбол”. Не судилося

«Історичний календар Кіровоградщини на 2016 рік» В. Боська  повідомляє, що 6-го серпня 2016 року виповнилося б 45 років капітану,  начальнику інженерної служби 3-го полку спеціального призначення ЗСУ, мобілізованому начальнику дільниці Інгульської шахти ДП «СхідГЗК», Олегу Борисовичу Кулигіну, який 14 вересня 2014 року отримав смертельне поранення під час оборони Донецького аеропорту.

Якщо фраза, що першими Бог забирає кращих, правильна – то вона про нашого Олега Кулигіна. Вже не раз доводилося переконуватися, що у кожного з нас є визначена вищими силами доля, та, яку «конем не об’їдеш». Це теж стосується Олега Кулигіна, бо в його біографії все було визначено заздалегідь, про що свідчать дивні, і навіть містичні збіги.

На шахті ще не знали, що їх «Шахтар» загинув

…14 вересня 2014 року закінчився термін угоди, згідно якої зранку було замінене фото начальника дільниці № 7 Інгульської шахти Олега Кулигіна на біл-борді, присвяченому Дню шахтаря. На шахті ще не знали, що капітан ЗСУ О. Кулигін з позивним «Шахтар», саме цього дня загинув в Донецькому аеропорті…

18 вересня 2014 року в Кіровограді було оголошено днем жалоби. Колектив Інгульської шахти, сусіди, родичі  та військовослужбовці (вже легендарні «Кіборги») Третього Кіровоградського полку спецпризначення  прощалися з Олегом Борисовичем. Його поховали на Алеї Героїв Ровенського кладовища в Кропивницькому.

DSC_8791 — копияВін мріяв про військову службу

Олег Кулигін народився 6 серпня 1971 року в вугільно – шахтарській столиці Кіровоградської області місті  Олександрії. Можливо, це теж вплинуло на його подальшу долю, в усякому разі після закінчення в 1988 році середньої школи № 6, він  вступив до Олександрійського ПТУ № 13, де через рік з відзнакою (так званий «Червоний диплом»), набув спеціальність «Машиніст електровоза підземний». Товариші по училищу пам’ятають його, як веселого, ініціативного і доброзичливого хлопця.

Його товариш,  в 2014 році начальник дільниці Інгульської шахти Руслан Шевченко, з яким вони товаришували з училища, згадує, як несподівано, рано-вранці,  вони запропонували  Олегу поїхати в Кривий Ріг, щоб вступити в Криворізький гірничо–рудний інститут. Олег, не довго думаючи, взяв документи і вони поїхали. Він завжди був рішучий і легкий на підйом. Руслан Станіславович згадує, що Олег в інституті і гуртожитку вирізнявся рішучістю і безвідмовністю, завжди мовчки одягався, коли його просили про допомогу і йшов, не питаючи,  куди і навіщо – раз треба, значить треба.

Олег і тоді намагався бути самодостатнім, наприклад, намагався завжди заробити на життя, для чого доводилося вантажити цукор  або, як тоді казали – займатися бізнесом. Був людиною слова, любив книжки, особливо з історії України. Але, здобуваючи гірницьку професію, мріяв про військову службу, навіть хотів вступати в навчальний заклад, де готують працівників СБУ. Йому хотілося боротися з негараздами і захищати Україну ще тоді!

Після закінчення ВУЗу  він таки спробував втілити свою мрію в життя, але чомусь  не склалося. Тоді Руслан Шевченко фактично і привіз друга в Кропивницький, де вже працював на Інгульській шахті ДП «СхідГЗК». Так, в 1995 році Олег Кулигін і потрапив на дільницю № 7 (гідрозакладки), де і пропрацював до самої мобілізації, причому з 2007 року – начальником дільниці.

У Донецький аеропорт написав заяву «за власним бажанням»

Згодом придбав на шахтарському мікрорайоні «Шкільний» у Кропивницькому  квартиру, де і проживав з сім’єю – дружиною і двома синами. Завжди був спортивним, часто ходив з дітьми на Вали (залишки фортеці), де займалися пейнт–болом. В останні роки захопився гірськими лижами, для чого їздив з друзями в Буковель. Вдома все робив своїми руками, втім, як і в Донецькому аеропорту, куди написав заяву «за власним бажанням».

Руслан Шевченко розповідає, що перед днем народженням, в серпні 14-го року, Олег прийшов до нього, свого кума, і розповів, що збирається йти захищати аеропорт, куди до цього лише возив зміну бійців. До речі, в Руслана зберігається подарунок Олега, східний ятаган, підписаний…. «капітаном Кулигіним», але це військове звання  він отримав багато років після цього підпису, вже будучи мобілізованим.

Олег часто телефонував друзям з аеропорту. Розповідав, що в його підпорядкуванні є легкова «Шкода», на якій він їздить територією летовища. Але їздити потрібно дуже швидко, бо по них постійно стріляють. В тилу ми цього навіть не уявляли, але Олег таки став захисником Вітчизни, як і мріяв.

Більше того, він воював в самому пеклі, при цьому казав:

«Серед мужиків, які ніколи не підведуть, і себе відчуваєш справжнім мужиком», – тобто, він знайшов своє місце.

Потім командир частини відзначив успішну роботу капітана Кулигіна при підготовці мінних полів. Вже будучи мобілізованим, Олег Борисович часто приїздив  на шахту, допомагав вирішувати питання в інтересах військових, адже  постачання армії тоді лягло на плечі народу. Колектив Інгульської шахти зібрав для потреб армії більше 250 тисяч гривень добровільних внесків, на які для мобілізованих шахтарів, згідно заявок, були придбані  одяг і військове спорядження.

“Не переживай, куме, ми з тобою ще пограємо у футбол”

Олег на шахті був душею товариства, вмів розрядити ситуацію і зняти напругу  одним словом,  і навіть  в умовах смертельної небезпеки не забував жартувати. Наприклад, розповідав, що на обід у них був шашлик, який вони забрали у сепаратистів. А може і не жартував… Вже потім по телевізору ми  бачили, в яких умовах доводилося воювати нашим «кіборгам», що собою являв аеропорт. А він і звідти підтримував кума, коли той захворів. Мовляв:

“Не переживай, куме, ми з тобою ще пограємо у футбол”.

Не судилося…

Осколок потрапив вище бронежилету

В інформацію про смерть Олега на шахті не зразу повірили, аж поки звідти не перетелефонували Руслану Шевченку, як куму загиблого, і повідомили про подробиці трагедії. Під час обстрілу осколок потрапив Олегу в шию вище бронежилету і врятувати його не змогли. Через кілька днів тіло капітана Кулигіна під обстрілом вивезли з аеропорту Донецька.

Витрати на похованню і допомогу сім’ї Кулигіна взяла на себе Інгульська шахта. Нещодавно колеги встановили нову гранітну стелу на могилі Героя.

Олега Кулигіна було посмертно нагороджено Орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеню. В школі № 6 Олександрії  відкрито меморіальну дошку на честь Олега Кулигіна.

Всім, хто його знав, і досі не віриться в його смерть, але сталося те, про що він мріяв – він захистив свою Батьківщину! Навіть ціною власного життя. І не задумуючись, зробив би це ще раз.

Не питай, хто поліг на Майдані,
Не питай, кого вбили в Донбасі.
Кат московський в скривавленій рясі
І його яничари погані
Цілять в тіло твоє і у душу.
Убивають дітей і дружину!
… Встав убитий товариш: «Я мушу
Знову йти, захищать Україну»!

Сергій Полулях для Першої електронної газети


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*