28 червня у Кіровограді пройшов семінар «Децентралізація на практиці II», який провели польські тренери та консультанти: Анджей Кузьміньскі, Павел Ментельскі, Ярослав Біттель, Казімєж Ідзік. Семінар «Децентралізація на практиці II» цього року проводиться у 7-ми областях України: Вінницькій, Житомирській, Кіровоградській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській та Київській.
Метою проекту є підготовка лідерів об’єднаних громад до впровадження децентралізації влади і реформи місцевого самоврядування на рівні громад. Цей проект є продовженням минулорічного – «Децентралізація на практиці I», який відбувся у 10-ти областях України: Сумській, Полтавській, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Херсонській, Миколаївській, Одеській, Луганській та Донецькій. Партнерами проекту є варшавський фонд «Terra Humana», львівська організація «Товариство Лева» та Центр Розвитку Громад «Перспектива». Проект співфінансований у рамках програми «Підтримка демократії» польського співробітництва для розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Після закінчення серії семінарів-майстерень відбудеться одноденна Відкрита Конференція у Києві «Децентралізація – ВЖЕ», в якій візьмуть участь 100 представників громад зі всіх областей-учасниць проекту.
Делегація польських експертів розповідала кіровоградцям про місцеве самоврядування в Польщі, механізми та етапи формування польської децентралізації, створення ґмін та їх повноваження.
Історичні передумови польської децентралізації: як створювались ґміни в Польщі
Ґміни в Польщі почали створюватись у міжвоєнний період 1918-1939 рр. До 1918 року Польща була розділена між Російською імперією, Пруссією та Австро-Угорщиною.
Місцеве самоврядування в Польщі до 1939 р. ділилося на три адміністративні частини: воєводства (найбільша ланка), повіти (середня) та ґміни (найменша). У 1945 р. після так званого «визволення» Польщі на зміну фашистській окупації прийшла комуністична в особі радянської влади. З того моменту під керівництвом радянської влади почалося створення громад і районних державних адміністрацій на теренах Польської СРСР, автоматично процес створення ґмін був зупинений. І лише у 1976 р. Польща повертається до ґмін, які формуються в рамках адміністративних кордонів.
У 1989 р. у Польщі проходить «круглий стіл», який сприяв переходу від тоталітаризму до демократичного суспільства, проводяться перші частково вільні вибори. Упродовж 3-ох місяців було прийнято Закон “Про самоврядування ґмін” (від 8 березня 1990 р.) А ще через 3 місяці відбулися перші вільні вибори до ґмін.
У 1998 р. були прийняті Закони про повітове та про воєводське самоврядування. З 1 січня 1999 року набув чинності новий триступеневий адміністративно-територіальний поділ, що опирається знову на воєводства, повіти і ґміни. Ці закони поклали початок польській децентралізації та міському самоврядуванню. Зараз у Польщі діє 16 воєводств, 314 повітів та 2478 ґмін.
Як функціонують ґміни в Польщі?
Ґміна є базовою одиницею польського міського самоврядування. Певних стандартів щодо розмірів території ґміни та кількості мешканців, які на ній проживають, немає. Зазвичай це визначає держава. Ґміни бувають 3-ох видів: сільські, місько-сільські та міські. Залежно від цього визначається структура керівництва ґмін: сільською ґміною управляє вуйт, місько-сільською – бурмістр, а міською – президент міста. І вуйт, і бурмістр, і президент міста є представниками виконавчої влади. А законодавчою владою ґміни є Рада ґміни, контроль над якою здійснюється воєводою.
Всі органи місцевого самоврядування мають статус юридичної особи і мають право на власність майна, розташованого на території підконтрольній тій чи іншій ґміні, повіту чи воєводству. З 1990 року ґміни отримали у свою власність майно, яке переходить під їхнє самостійне управління і безпосередній нагляд. Ґміна виконує всі завдання місцевого самоврядування, не передбачені для інших структур місцевого самоврядування. Тобто, по суті, ґміна виконує все, що не входить в обов’язки повітів і воєводств. Основним завданням і метою ґміни є задоволення потреб самоврядної громади.
Діяльність органів місцевого самоврядування підлягають нагляду з точки зору законності, які перевіряють, чи відповідають рішення, прийняті ґміною, нормативній законодавчій базі, а у фінансових питаннях – чи відповідають вони нормам Національного фінансового законодавства, перевірку чого здійснюють регіональні рахункові палати. Голова ґміни та депутати обираються всіма мешканцями виключно на виборах. А на будь-яку з посад ґміни проводиться конкурс, на якому спеціальна комісія аналізує анкети кандидатів, проводить співбесіду з кожним із них і рекомендує вуйтові особу, яка за їх аналізом найбільше підходить на ту чи іншу посаду. Перші півроку обрана особа проходить так званий випробувальний термін – навчання, екзамен і, якщо вона підходить за всіма критеріями, то вуйт залишає її на посаді. Дуже цікаво звернути увагу та відмітити, що депутати Ради ґміни працюють виключно на громадських засадах, тобто на неоплачуваних позиціях.
Основні завдання ґмін
Задоволення колективних потреб громади є внутрішнім обов’язком ґміни. Завданнями ґміни є: забезпечення загального порядку, управління нерухомістю, охорона навколишнього середовища, утримання муніципальних доріг, вулиць, мостів, водопроводи і водопостачання, охорона здоров’я, соціальна допомога, освіта, культура та ін.
Медичне обслуговування
Центри охорони здоров’я діляться на публічні (ті, що належать ґміні) та непублічні (приватні). Діяльність центрів охорони здоров’я фінансується Національним фондом охорони здоров’я. Людина мінімум 3 рази на рік може оформити Декларацію про надання послуг від якогось центру охорони здоров’я. Медичне обслуговування в ґмінах є безкоштовним, а кожен з 3-ох рівнів самоврядування має свої завдання у сфері охорони здоров’я.
Освіта
У бюджеті ґміни освіта складає від 40 до 70%. Ґміни відповідають за дошкільну освіту, початкову школу та гімназію (за ліцеї відповідають повіти, а за вищу школу – воєводства чи профільні міністерства). На одного учня в середньому йде 5, 5 тис. злотих/рік. 95% ґмін Польщі додають кошти на освіту. Для дітей вразливих категорій населення ця субвенція розраховується за іншою схемою, залежно від ступеню інвалідності чи хвороби дитини. Ґміна має зобов’язання довозити дітей до школи. Якщо школа знаходиться далі ніж 3 км для дітей до 6-ти рокі та для дітей старше 6-ти років, за кошт ґміни надається транспорт. Зазвичай, кожен учень забезпечений проїзним квитком на 1 місяць, але є ґміни, які мають власне підприємство і шкільний транспорт.
Соціальна допомога
Особам вразливих категорій населення надається соціальний захист за кошт центрів соціальної допомоги. Ці центри організовують навчання, різні зустрічі з психологами, юристами, педагогами та таким чином займаються соціальною опікою.
Бюджет ґміни: джерела доходів
Джерела доходів ґміни визначає Закон “Про доходи осередків територіального самоврядування”. Джерелами доходів осередків місцевого самоврядування є: власний дохід – частка надходжень від прибуткового податку фізичних та юридичних осіб (фізична особа платить податок в податкову адміністрацію, звідки він надходить до Центрального бюджету, який потім перераховує частину коштів з цих податків до бюджету ґміни – розмір податку рішення приймає Рада ґміни); загальні субвенції та дотації; надходження з іноземних джерел, що не підлягають поверненню; кошти з бюджету Євросоюзу, які розподіляються на основі конкурсних і грантових програм.
Центральний уряд делегує ґміні певні завдання та виділяє кошти на їх виконання, тобто таким чином Центральний уряд видає дотації. З цих дотацій ґміна має зробити звіт про виконану роботу та завдання. Якщо вся дотація не була використана в процесі виконання доручення, то ґміна має повернути цю різницю в бюджет. Використання коштів з дотації на виконання визначених завдань суворо контролюється Центральним урядом.
Заробітну плату вуйта встановлює Рада ґміни. Ставка залежить від територіальних масштабів ґміни. А заробітна плата для чиновиків призначається вуйтом. У середньому мінімальна заробітна плата вуйта – 2,500 Євро. Наприклад, у ґміні Беско, що знаходиться в Підкарпатському воєводстві, максимальна заробітна плата вуйта становить 2,500 Євро (разом із податками) та приблизно 1,700 Євро (без врахування податків). Секретар ґміни може отримувати від 1,000 до 1,500 Євро.
Тож, як ми дізналися з семінару, в Польщі діють 3 рівні самоврядування, які є абсолютно незалежними один від одного, це: самоврядування на рівні воєводств, повітів та ґмін. Аналогом польської ґміни є українське об’єднання громад. У Польщі ґміна є виконавчою владою та має статус юридичної особи, на відміну від законодавчої влади – Ради ґміни, яка статусом юридичної особи не наділена. Це дає ґміні право на майнову власність. Головою ґміни є вуйт, а депутати працюють на громадських засадах. Ґміна займається повним утриманням території та майна, яке їй належить. Основним її завданням є забезпечення усіх потреб мешканців.
Таким чином, польські та українські експерти за сприяння кіровоградського регіонального відділення Асоціації міст України (АМУ) обмінялися кращими практиками діяльності органів місцевого самоврядування. Поляки поділилися практичним досвідом децентралізації та самоврядної освіти, що може стати дуже корисним прикладом для розвитку і становлення децентралізації в Україні.