Півтора століття тому на гусиних яйцях на Кіровоградщині спорудили будівлю, за яку архітектор отримав лише 10 рублів. Колись то був панський маєток, а нині – це школа, на території якої ростуть рідкісні дерева. Як будувалася та якими легендами оповита Червоновершська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів розповідає Перша електронна.
Зелена дорога-тунель із багатолітніх дубів веде прямо до подвір’я, на воротах якого – табличка: “Пам’ятка архітектури”. Будівля класичного стилю тепер має не властиві давній класиці мансарди, а територія парку вміщує в собі ще й спортивні шкільні майданчики. За півтора століття територія змінилась до невпізнаваності. А починалось усе в далекому 1854-му…
Пан оцінив роботу архітектора у 10 рубльових кредиток
Поміщик Соколов-Бородькін отримав землю у селі Червоновершка за службу у фортеці Святої Єлисавети. Початок будівництва припадає на 1854 рік. Архітектурний план був уміщений на кількох сторінках Андрієм Достоєвським, який створив ще ряд приміщень у Кіровограді. До прикладу, приміщення мистецького факультету КДПУ ім. В. Винниченка називають зменшеною копією маєтку у Червоновершці.
“Роботу свого архітектора пан оцінив лише у 10 рублів. Це показує, що люди тоді не орієнтувалися у вартості такого проекту. Хоч 10 рублів це тоді були нібито значні кошти, але вони не відповідали обсягу зробленої роботи”, – розповів учитель історії Віталій Тодоренко.
Згодом було знайдено щоденник Андрія Достоєвського, де він пише про цей випадок. Архітектор винить себе у тому, що не обговорив вартість проекту завчасно. Тому, пропрацювавши майже два місяці, він отримав відплату лише 10 рубльових кредиток (10 рублів). Тільки по дорозі від пана додому архітектор задумався, що вчинив неправильно:
(мовою оригіналу) “Предчувствуя что-то недоброе, я, подъехав к дому, велел кучеру дожидаться. Войдя в квартиру, я сейчас же разорвал пакет и в нем, о ужас! – десять рублевых кредиток! Тут, конечно, я более всего винил себя, что не сделал уговора . . . Но, несмотря на это, дело нельзя было оставить так… Обдумав, я сейчас же написал записку господину Бородкину, в которой, извиняясь в своей оплошности, заявлял, что я работал над его проектом и сметою более 1,5 месяца и что я ценю труд этот минимум в сто рублей, а потому возвращая ему врученные мне десять рублей, я покорнейше прошу или прислать мне сто рублей, или возвратить проект, который может составить несколько ценных листов в составляемом мною архитектурном альбоме… В ответ на это я на другой же день получил сто рублей с вежливым заявлением, что он, Бородкин, никак не предполагал таких трудов, и что оценил его наравне с гравюрами, которых на десять рублей можно приобрести сколько угодно!”, – йдеться в щоденнику.
Будівля стала літньою резиденцією. Сам поміщик Бородькін жив на той час у Петербурзі, а сюди приїздив улітку.
Будівля стоїть на яйцях
Існує легенда, що будівля така міцна, бо побудована на яйцях. Кажуть, що для будівництва цього будинку з усього села зносилися гусині яйця – для так званого цементного розчину. Саме тому приміщення стоїть уже півтора століття. Товщина стін, до речі, сягає метра. При чому без порожнього простору в середині, як будують сучасні будинки – цілий метр скріпленої цегли. Тому в сучасній школі взимку – тепло, а влітку – прохолодно.
Місцеві жителі зараз говорять із посмішкою: “Червоновершська школа стоїть на яйцях”.
Це перша світлина літньої резиденції Бородькіна, яка була зроблена в далеких 60-70-их роках. Навколо будівлі згодом розростеться парк та приміщення, які будуть зруйновані під час війни.
Архітектурна пам’ятка та рідкісні дерева
На території, де зараз парк переплітається зі шкільними спортивними майданчиками, було багато споруд. Кінний завод, цегельний завод – не збереглися. Залишилася тільки будівля школи, яка є архітектурною пам’яткою і знаходиться під захистом закону. А дерева, що залишились із парку Бородькіна – нині вважаються рідкісними.
“Із парку, насадженого паном Бородькіним, до нашого часу збереглися лише кілька десятків дерев, більшість із яких зараз занесені до “Червоної книги”. Ми налічили 17 сосен, 3 модрини, 4 туї і одну ялицю. Привезені вони були з Австралії, Південної Америки. Також за часів Бородькіна була насаджена гледіція – дерево із великими колючками. Пан використовував такі дерева як природну огорожу для захисту від диких тварин. Решта дерев – посаджені пізніше”, – розповіла вчитель біології та географії Ольга Ругало.
Розказують старі люди, що біля маєтку (неподалік місця, де зараз розміщено волейбольне поле) був фамільний склеп. За місцевими оповідками, у 1918 році від сухот померла донька поміщика. Несли її на руках із сусідньої Федорівки. Щоб її донести – люди стелили домоткані килими. Поховали її у цьому склепі. Коли прийшли, як їх називали тоді, “совєти”, склеп було зруйновано. “Совєти” дістали тіло і знущалися з нього. Зараз на тому місці повився плющ.
Після війни, коли більшовики прийшли до влади, резиденцію Бородькіна конфіскували, як і більшість панських маєтків. Після втрати статусу “панського маєтку”, стіни будівлі бачили людей найрізноманітніших чинів, професій. Спочатку там організували ветеринарний технікум, потім – будинок відпочинку заводу “Червона зірка”. У період Великої Вітчизняної війни маєток був частково зруйнований. Після війни його відбудували та оновили архітектуру – було додано мансарди.
Згодом тут була школа керівників аграрного сектору – навчали директорів, голів колгоспів, агрономів. У 1957 році приміщення передали відділу, на той час, народної освіти. Відбулося злиття двох шкіл: Федосіївської середньої і Червоновершської семирічної. З того часу тут знаходиться Червоновершська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів…
