Важливо

Прем’єра у Кіровограді: чоловічий погляд на «Жіночу логіку» (ВІДГУК)

????????????????????????????????????

Жіноча логіка – феномен, про який чоловіки склали безліч міфів та легенд, написали десятки томів анекдотів та іронічних наукових досліджень, придбали не одне пасмо сивого волосся, намагаючись її зрозуміти. Ще одна спроба осягнути жіночу логіку чоловіками була зроблена вчора, 21 жовтня,  на сцені театру ім. М. Марка Кропивницького. Заслужений артист України Ігор Славінський (з 2008 – режисер-постановник Київського академічного драматичного театру на Подолі), з яким Євгена Курмана зв’язує майже 20 років дружби, зробив кіровоградцям мистецький сюрприз – поставив на малій сцені п’єсу Анатолія Крима «Жіноча логіка».

Жінка – унікальна істота. Вона, як стверджує народна мудрість, має талант із нічого зробити три речі: салатик, зачіску і скандал. У цей сумнівний список досягнень також варто додати проблеми через постійний конфлікт між серцем та розумом.

У центрі сценічного мікрокосму дві жінки – дві жіночі логіки. Перша –  типовий екстрасенс із розвороту вуличної газетки Королева Марго (заслужена артистка України Вікторія Майстренко), інша – інтелігенточка місцевого розливу бібліотекар Надя (заслужена артистка України Галина Романюк) з повадками манірної міщанки. Незважаючи на те, що Господь кожній тварі назначив по парі, доля не завжди справедлива. Тому бібліотекарша Надя очолила любовний трикутник, а Королева Марго лишилася сам на сам з черепом, ящиком шампанського і «навороченими» сусідами, яким винна 100 тисяч доларів. Начебто нічого екстравагантного – тема любовного трикутника не нова ні під сонцем, ні у виконанні кропивчан (ті ж самі «Циганка Аза» чи «За двома зайцями»). Але тут в першу чергу зацікавлює тонка гра смислів у тексті, гра актрис і подача образів режисером.

Читайте також: Кіровоградці потонули у вирі цигансько-українських пристрастей

«Жіноча логіка» починається зі сцени ворожіння. Але Королева Марго не просто тарабарщину яку-небудь говорить. Вона читає вірш Ліни Костенко «Осінній день». Така собі інтелектуальна гра з глядачем. З одного боку – іронія на жіночу довірливість та віру у містичне, з іншого – натяк на ірраціональну суть жіночої природи. Так, жіноча логіка може завести на кладовище у пошуках чоловіка, але це буде логічно, а головне – дієво. Адже саме там вона його і зустріне. Бо «Жіноча логіка» – це не просто комедія. Це вистава про справжню жінку. Жінку, яка не гірша і не краща за чоловіка. Вона просто інша, незрозуміла, а все незрозуміле підлягає поясненню. Або висміюванню. У даному ж випадку все тонко – пояснення через сміх.

Актриси правдиво передали гротескні образи своїх героїнь. Їм вдалося зробити їх живими, а не награно-академічними.  Марго (Вікторії Майстренко), незважаючи на деякі огріхи у знанні сценічного тексту (суржик, перекручування слів, що між іншим, якщо абстрагуватися від сцени, можна сприйняти як живу мову), вірилося. Нещаслива в особистому, вона навчилася бути хитрою і винахідливою, брати не так красою та грацією, як харизмою та життєвою енергією. Вона як Фігаро у спідниці, легко грає словами, крутить і вертить людьми для своєї користі і зручності.

Цього таланту немає у Наді (Галина Романюк), але у неї є краса та витонченість. Товар, який цінується чоловіками. Галина Романюк живо грала обличчям та руками. Важко було не помічати фонтан жіночності в очах, усмішці, кокетливій звичці поправляти волосся чи класти руки на плече чоловіка або скромно складати човником внизу чи заломлювати за спину. Такий собі осучаснений український образ лебідоньки з народних пісень, біля якої крутиться солідний коршун-бізнесмен-банкір-мільйонер Віктор (Микола Ігнатьєв) та пропаща душа – колишній інженер, нині алкоголік Стас (Олексій Дорошев).

І якщо образ Віктора сумнів не викликав, то за Олексія Дорошева, який грав Стаса, були серйозні побоювання.  Важко було зрозуміти, чи справді у них там все з Галиною Романюк накипіло і сцена – єдине місце, де вони можуть поговорити, чи може у сценічного персонажа стрес від того, що кинув пити. Тому сцени за участю Дорошева виглядають емоційно (боїшся, що зараз у зал піде, роззується і вирішить жити з тобою), виразно, весело, але слава богу, недовго.

Крім жіночої теми, у п’єсі відкрито порушуються злободенні українські питання: корупція, люстрація, витік кадрів за кордон. Особливо тонко ця тема розкривається устами Віктора (Миколи Ігнатьєва): «Діти чекають, поки ми з нашої країни зробимо щось пристойне, а потім повернуться на все готове».

Якщо після прочитаного, ви запитаєте чи варто йти на «Жіночу логіку», то відповідь буде очевидна: «Обов’язково!». І справа тут не у жартах про жіночий спосіб мислення, чи купі позитивних емоцій, які ви не отримаєте сидячи перед телевізором. Тут питання глибше – не так часто у Кіровоград приїжджають відомі київські режисери для постановки творів сучасних українських письменників, не так часто можна отримати не лише естетичне, а й ненав’язливе інтелектуальне задоволення від вистави. Так, це не повна потужність кропивчан, не їхня верхня межа. Але з кожною новою виставою, новою постановкою, новим текстом і режисером театр Кропивницького росте і виховує свого глядача. Так би мовити, повертає його зі світу телевізійно-розважальних фальшивих цінностей до витоків, до справжнього мистецтва.

Тетяна Колісник, Перша електронна газета


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*