Важливо

Локальний Армагеддон. Жити й боятися

…Перемерзлі мережі теплопостачання й холодні в морозну зимову погоду відомчі селища (Молодіжне Долинського, Побузьке Голованівського районів, Новоукраїнського й Добровеличківського цукрозаводів, олександрійського мікрорайону Перемога, завалені школи (як у Перчуновому Добровеличківського, Малій Помічній Новоукраїнського, Маловодяному – Петрівського районів), підсілі, перекошені дев’ятиповерхівки (по вулиці Джерельній у Кіровограді), п’ятиповерхівки із наскрізними тріщинами від даху до фундаменту (останній випадок – 21-ий будинок по Академіка Корольова в обласному центрі), провалені дахи на клубах (усіх і не згадати) – ми все це проходили.

І всюди влада, керівники місцевих органів самоврядування, будівельники намагалися лишатися людьми – дітей зі шкіл-руїн переводили в школи сусідніх сіл, аварійні клуби закривали, а працівників культури з їхніми гуртками селили у вільних приміщеннях, проблемні житлові будинки негайно починали ремонтувати, у заморожених житлових масивах працювали штаби, де високе начальство, гріючись чаєм, «смикало за ниточки» й зривало голос аж до тих пір, поки мешканці не отримували тепло…

Так було до вибуху газу в двоповерховому шістнадцятиквартирному будинку Плетеного Ташлика Маловисківського району. Від цієї аварії на Кіровоградщині починається нова доба. Її типова прикмета – раціональна байдужість і свідома відстороненість влади, насамперед місцевої, від біди, яка спіткала людей, і проблеми, що може коштувати їм життя.

Дивом уціліли

Біда сталася 6 вересня о 16-ій годині. У квартирі №3 двоповерхівки по вулиці Енергетиків вибухнув газовий балон. Навіть не так – за обставин, досі не з’ясованих, вибухнула, можна сказати, вся загазована квартира. Мешканці, котрі о цій порі були вдома, пережили шок, і тепер кажуть, що враження було таке, ніби увесь будинок із плитами, цеглою, сходовими клітинами й дитячими іграшками підскочив і став на місце. Від вибуху неймовірної сили у всіх восьми квартирах першого під’їзду вилетіли двері, посипалися вікна, двері під’їзду пролетіли, як паперовий літачок чи знаменита фанера над Парижем, метрів із двадцять – аж до сараїв, розташованих навпроти будинку. По дорозі вони зачепили жінку – Людмилу Кузнєцову, котра заходила в під’їзд і, якби удар ребром прийшовся в скроню, наслідки були б фатальними. Минулого тижня я бачив Людмилу з обличчям, розсіченим від лоба до підборіддя. Спілкувався і з Наталею Роговою, мешканкою квартири № 9 із другого під’їзду, яку привалило стіною, що межує з третьою квартирою, й залило окропом з опалювальної системи. Жінка саме прибралася в оселі й заснула на дивані із «Золотокудрою Ельзою» Євгенії Марлітт саме в тому місці, де ловелас Гольфред намагається будь-що заволодіти красунею…

У Наталі діагностували два переломи стегна, струс мозку. Якби вдома не було чоловіка, котрий вирятував її з-під завалу, сталося б непоправне.

Довелося поговорити також із Володимиром Мирним, жителем квартири №2 (навпроти третьої), чий восьмирічний син Василько принишк біля телевізора й думав, як би йому відтягнути роботу над домашнім завданням. Стіна за дитиною впала – на щастя, не всередину квартири, а назовні – в котельню. Інакше…

На другому поверсі Вікторія Мануйлович із тринадцятирічною донькою Надею відчули вибух, як удар гігантської хвилі. Отже, будинок підскочив, але на місце все-таки не став. Доказ цьому – величезні щілини між сходовими маршами й кладкою, що тримає їх, нерівна задня стіна будинку, що разом із балконами відлягла від споруди. Це впадає в очі при огляді під’їздів зсередини та з вулиці, про це свідчать тріщини по стінах у квартирах. Врешті-решт – зрушені плити перекриття між першим поверхом і другим – третьою квартирою, де у вітальні стеля підперта двома балками, і сьомою -над нею.

А раптом…

У будинок, щиро зізнаюся, заходити страшно. А раптом саме цієї миті в ненадійній споруді десь між плитою і цеглою висипляться останні п’ять грамів розчину, який ще дивом тримає понівечену споруду і тим самим вводить в щасливу оману представників тутешньої влади, справляючи враження цитаделі. Чи твердині, будинку Наф-Нафа, похиленої, але майже Пізанської вежі… – і все. Оживають спогади про луганські, дніпропетровські, одеські комунальні катастрофи. Але мені простіше – я поспілкувався з потерпілими й поїхав, як те високе начальство із серйозними, завжди стурбованими обличчями. А люди тут живуть, сплять…

Раніше вони думали, що, переживши вибух, лишили позаду найстрашніше. Та реальні тортури – щоденне випробування нервів страхом (устоїть будинок чи впаде?) – почалися пізніше. А найстрашніше вночі, коли на залізничній станції «Плетений Ташлик» оживає рух потягів. Вервечки «товарняків» вагою п’ять-сім тисяч тонн спричиняють таку ж «хитавицю», як і землетрус амплітудою в два бали. Тільки цей землетрус не припиняється ніколи. Залізнична колія – зразу за вікнами. А другий поверх … – підпертий стовпиками, «флажки» – паперові індикатори стійкості будівлі, наліплені експертами, порозривалися майже одразу. Цікаво, чого ще чекають особи, які відповідають за життя й безпеку громадян? Може, комусь із них варто було б заночувати на диванчику в одного з цих гостинних господарів, а, прокинувшись, зібрати нараду й чесно заявити: на зламаному суку спокійно жити – снідати, ходити на роботу, перевіряти в дитини уроки, зашивати шкарпетки, дивитися футбол, цікавитися політичним життям країни й прогнозувати, яка така сила переможе на виборах – може лише божевільний. Або людина, котрій, як мешканцям будинку №2 по вул. Енергетиків у Плетеному Ташлику, більше нікуди податися.

Буде чим прикритися

– Складається враження, що до нас абсолютно нікому немає діла, – каже Наталя Іванівна Борщенко з квартири №4. – Коли в село приїздив обраний від нашого району до Верховної Ради депутат Віталій Грушевський, то йому навіть не розповіли про наше лихо, не привезли з центру на аварійний об’єкт (будинок розташований далеченько від адмінкварталу Плетеного Ташлика – поблизу залізничної станції, яка географічно могла б бути окремим селом). Після вибуху в нас побували сільський голова й керівництво районної держадміністрації. А потім — як відрізало. Газети звідкись узяли інформацію, що нас виселили з аварійного будинку, а отже – загрози життю дорослих і дітей немає (тоді чого ж поспішати з ремонтом?). А ми всі тут. Нам нікуди їхати. Ми щоранку прокидаємося й дякуємо Богові: «Спасибі, що живі!»

– Більше того – голова села, оглянувши будинок, сказав, що тут узагалі все в порядку, мовляв, чи й не проблема, якихось дві цеглини зрушили з місця, – додає Людмила Мирна з четвертої квартири, де з вітальні в котельню упала стіна. – Думаю, якщо сьогодні будинок завалиться, владі буде чим прикритися – ми ж написали заяви, що відмовляємося вибиратися з аварійного приміщення. А хто нам пропонував варіанти – давав кошти на проживання в орендованому житлі?

«Мерседес» чи життя?

– Для ремонту аварійного будинку ми виготовили проектно-кошторисну документацію, заплатили за експертизу – в залік сільській і районній владі відносить активність місцевого керівництва на полях бюджетних битв бухгалтер сільради Ірина Дегтяр. – А на будматеріали, ремонт у села немає грошей. Увесь річний бюджет Плетеного Ташлика становить один мільйон триста тисяч гривень. Із них заробітна плата бюджетникам і нарахування на неї – 860 тисяч. Якщо все, що лишається, віддати на будинок, а кошторис ремонтних робіт становить якраз понад півмільйона гривень, нам доведеться забути про всю господарську діяльність на території, благоустрій, дороги, освітлення вулиць тощо.

Усе ніби вірно. Але свого часу, передаючи відомчі будинки сільським радам, держава не подумала, що з тим житловим фондом можуть бути проблеми. А в той же час ми можемо собі дозволити будувати в Олександрівці будинок-шкаралупу для молодих медиків за триста тисяч гривень (ой, як багато питань до цього кошторису!), а п’ятсот тисяч гривень для порятунку від смерті під завалом шістнадцяти сімей не знайдемо. Звісно ж, бюджет Плетеного Ташлика такого навантаження не витримає, бюджетні гроші належать усій півторатисячній громаді. Це – величезні кошти, за них олігарх може собі придбати п’ятий «Мерседес» у гараж, такої суми в акурат вистачає, щоб, як писали в газетах і на Інтернет-сайтах, купити голос на підтримку важливого державного питання. Можна, звичайно, й будинок відбудувати, але дуже вже копітка це справа – зібрати необхідні документи, особливо, якщо паспорт на будівлю втрачений десь на шляху його передачі на баланс – від Укрзалізниці до Фонду держмайна, а від нього – до сільської ради. .

Співучасники

– Іде зима, ми напозичалися грошей, – переймається невтішною перспективою Наталя Борщенко. – Поставили вікна, двері, відремонтували труби водопостачання. А що далі, основного ж не зроблено, плити «гуляють», задня стіна видулася «пузом»?

– Я тепер відзначатиму два дні народження, – каже Наталя Рогова, яка досі лежить зі своїми переломами в ліжку і з острахом поглядає на стелю над головою. – Ну, чим ми завинили? Так, приватизували квартири, стали відповідальними за своє майно, але ж за всіма сусідами не встановиш цілодобового нагляду, щоб бачити, хто вентиль на газовому балоні відкручує, хто палить у ліжку. Та в нас завжди спокійно було. До шостого вересня.
У кримінальному законодавстві байдуже споглядання ситуації, коли іншу людину вбивають, грабують, трактується, як співучасть. У номенклатурному, чиновницькому середовищі подібна бездіяльність теж повинна називатися якимсь терміном.

Валерій Скороход

Фото Івана Корзуна

Поширити:

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*