Важливо

На сцені кропивницького театру показали чуттєво-глибинне «Украдене щастя» (ПРЕМ’ЄРА)

На фото головні актори вистави - Олеся Бушмакіна, Олександр Ярошенко (зліва), Євген Скрипник (справа)

Вистава «Украдене щастя» в інтерпретації театру ім. Марка Кропивницького – це двогодинне естетичне задоволення, яке не лише заворожує візуально, а й дістає із глибин давно забуті (а для когось ще й непережиті) почуття.

3 грудня на сцені кропивницького театру відбувся прем’єрний показ вистави на 1 дію за твором Івана Франка «Украдене щастя» у постановці режисера Черкаського обласного академічного музично-драматичного театру ім. т. Шевченка Олександра Павлютіна.

Головний режисер театру ім. М. Кропивницького Євген Курман одразу попередив, що прем’єру не варто трактувати буквально, адже за народним українським вбранням ховається болюча вічність – сьогодення.

«Дана постановка «Украденого щастя» трішечки випадає зі звичного ряду вистав нашого театру, – розповів глядачам Курман перед початком вистави. – Ми свідомо з нашим директором, Володимиром Володимировичем (Єфімов – ред.), вирішили, що ця вистава має бути не скільки сюжетною, скільки сучасною. Бо, власне, Франко свого часу не писав класичний твір. Він писав актуальну злободенну річ. І ми повинні десь так намагатись зрозуміти її сьогодні».

Цього короткого вступного слова і потужної енергетики головного режисера вистачило, щоб на 2 години з головою потонути у світі чужих украдених «щасть», а заодно й згадати – чиї ти сам украв ненароком.

Франковий сюжет незмінний – вічний, уже давно хрестоматійний, любовний трикутник: Анна кохає Михайла, який після військової служби працює жандармом, змушена бути дружиною нелюбого Миколи. На тлі соціальних викликів, людських всевидющих очей і гострих язиків розгортається драма закоханих і повоєнної людини.

4

Діалоги і костюми (хоч вони і прекрасні) тут другорядні – основна увага зосереджена на сценічному оформленні. До емоцій глядачів апелюють хореографічними постановками, музикою і декораціями-символами. Ще одним цікавим режисерським ходом (хоч і не новаторським) стало повне злиття акторів з глядачами. Дійство п’єси не обмежилося лише закуліссям та сценою – актори то тут, то там виринали з глядацької зали. При бажанні можна було торкнутися до їхніх клейонкових елементів одягу, до дрібниць роздивитися макіяж і зморшки емоцій, підняти хустинку, що ненароком випала…

3

Величезний сірий ящик став центром подієвого життя головних героїв. Кожен протлумачить його по-своєму: хтось як п’єдестал, хтось як – Голгофу, а для когось це труна – німий натяк на трагічну розв’язку, прижиттєва метафора трагедії головних персонажів, яка для Михайла в кінці переростає у реальність.

Фіранки, які більше схожі на звисаючі з небес чи то трембіти, чи то уламки веселки, говорили часом більше за самих персонажів. Коли для головних акторів слова були зайвими, промовляли цікаві голови, що виринали крізь кольорові звисаючі декорації.

Але без майстерної гри акторів і музика, і наповнені смислом танці, і яскраві костюми, і декорації – нічого не варті. Це лише цікаві режисерські ходи. Секрет глибини «Украденого щастя» на сцені кропивничан у тому, як перевтілилися актори. Здавалося, що перед тобою не люди, яких ти час від часу зустрічаєш у маршрутці, а згусток чужих трагедій, біль украденого щастя кожного з них. А образ і гра Олесі Бушмакіної були, як завжди, неперевершені, неоднозначні і не по академічному… звабливі.

2

Сучасність, злободенність… По правді, п’єса Франка ніколи не втрачала цих означень.

«Щастя ніколи довго не триває. Щастя все – день, година, одна хвилина… Потому? Мені то в голові, що потому буде! Досі бідували та мучились, і потому те саме буде», – сказав Михайло-жандарм у діалозі з Анною ще на початку.

І нічого немає злободеннішого за пошуки того невловимого щастя. Особливо, коли війна змінює тебе до невпізнаваності.

5

Фото з сайту театру ім. М. Л. Кропивницького


Comments:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*