Сьогодні, 18 травня, в приміщені Кіровоградського педагогічного університету ім. Винниченка студенти зібрались, аби вшанувати пам’ять жертв депортації кримських татар. На заході були присутні студенти факультетів філології та журналістики, іноземних мов, і викладачі університету.
Студентам показали відео виступу української співачки Джамали, яка минулого тижня перемогла на конкурсі Євробачення. Також під час заходу обговорили складний життєвий шлях співачки, студенти обмінялися враженнями від пісні «1994».
«Те, що Джамала поїхала на Євробачення вже було перемогою. Коли я вночі дивилася трансляцію і думала про те, хто ж переможе, то насправді я неочікувала перемоги України. Не очікувала навіть після перегляду результатів журі. Її пісня була настільки прониклива і думалось про те, що 1944 рік не повернути. Те що трапилось тоді дуже довго замовчувалось. Ту енергетику і почуття, які Джамала передала на сцені були вражаючими. Це була одна з пісень на Євробачені, яка несла в собі неймовірно глибокий сенс, який відчув кожен», – висловила свою думку студентка факультету іноземних мов Анастасія Орловська.
Студенти вшанували пам’ять жертв депортації хвилиною мовчання після чого, стоячи, переглянули відеохроніку депортації кримских татар періоду 1940-их років, і їх боротьбу проти захоплення Криму Росією у 2014 році. У відео під назвою “Когда мы вернемся…” лунають рядки однойменного віршу.
Завершили захід преглядом художнього фільму «Хайтарма» про депортацію кримських татар.
Нагадаємо, операція з депортації кримських татар почалася рано вранці 18 травня 1944 року і закінчилася о 16:00 20 травня. Для її проведення було задіяно війська НКВС кількістю понад 32 тисячі осіб. Депортованим відводили від декількох хвилин до півгодини на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони з ними відправляли до місць заслання. За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали на місці. У дорозі засланців годували рідко і часто солоною їжею, після якої хотілося пити. У деяких ешелонах засланці отримали їжу вперше і востаннє на другому тижні шляху. Померлих ховали нашвидкуруч поруч із залізничним полотном або не ховали взагалі.
За інформацією людей , які пережили ті події, життя людей не цінувалося.
«Вранці замість привітання добірна лайка і запитання: трупи є? Люди за померлих чіпляються, плачуть, не віддають. Солдати тіла дорослих викидають у двері, дітей — у вікно. Через кілька днів шляху з нашого вагона винесли померлих: стареньку і маленького хлопчика. Поїзд зупинявся на маленьких полустанках, щоб залишити померлих… Ховати не давали», – згадують очевидці подій.
У телеграмі НКВС на ім’я Сталіна йшлося про те, що було виселено 183 тис 155 осіб (не враховуючи солдатів армії, яких було відправлено на спецпоселення після демобілізації 1945 року). За офіційними даними, в дорозі загинула 191 людина. Останній поїзд було розвантажено 8 червня 1944. Більшу частину було виселено до Узбекистану (151 тис 136 осіб) та прилеглі райони Казахстану (4 тис 286 осіб) і Таджикистану, невеликі групи було відправлено в Марійську АРСР (8 тис 597 осіб), на Урал і в Костромську область.
Значна кількість переселенців, виснажених трьома роками життя в німецькій окупації, загинула в місцях висилки від голоду і хвороб у 1944—45 роках. Оцінки кількості загиблих в цей період дуже різняться: від 15—25%, за оцінками різних радянських офіційних органів, до 46 %, за оцінками активістів кримськотатарського руху, які збирали відомості про загиблих в 1960-і роки. Таким чином, за даними ОСП УзРСР, лише «за 6 місяців 1944, тобто з моменту прибуття в УзРСР і до кінця року померло 16 052 осіб (10,6%)». Протягом 12 років до 1956 року кримські татари мали статус спецпереселенців, що означав різні обмеження в правах, зокрема заборону на самовільний (без письмового дозволу спецкомендатури) перетин кордону спецпоселення і кримінальне покарання за його порушення. Відомі численні випадки, коли людей засуджували до багаторічних (до 25 років) термінів таборів за те, що відвідували родичів у сусідніх селищах, територія яких належала до іншого спецпоселення.
На відміну від деяких інших депортованих народів, що повернулися на батьківщину в кінці 1950-х років, кримських татар було позбавлено цього права формально до 1974 року, фактично ж — до 1989. Масове повернення народу до Криму почалося лише наприкінці «перебудови» 1989 року.