Важливо

Буконі Андрія Домаранського: найбільша книжкова драма, вірші Жадана та вакцина від втрат

Наше життя формується думками. І від того, що ти почув, дізнався або прочитав, залежать твій досвід, рішення і дії. Перша електронна газета разом із Книгарнею “Є” у Кропивницькому запускає проєкт “Буконі”, у якому розповідатиме про звичайних людей, яких змінили книги, про те, як любов до книжок формувала особистість кожного з наших героїв і вплинула на їхнє становлення. Перший учасник нашого проєкту – директор із розвитку мережі книгарень “Є” Андрій Домаранський. Поговорили про те, як маркер “ти шо з села?” змусив покинути читання, як вкрадені книжки стали “вакциною від втрат” та чому його власна колекція неможлива без віршів Жадана.

“Буконі” – це проєкт про магію книг і людей. Тож усі історії – це справжні розповіді прямою мовою.

Історія про те, як….


Книжки були середовищем, у якому я ріс. Цього майже неможливо уникнути, якщо ти з “глибоковчительської” родини. Образ батька у мене невідривно пов’язаний із картинкою в пам’яті: його робочий стіл спочатку пустий, а потім починає розростатися книжками в усі сторони. Від перших дитячих спогадів про тата і понині – він завжди в оточенні книжок, із яких черпає натхнення чи щось занотовує.

У мами була трохи інша натура – вона намагалася долати ці літературні піраміди. Вона роздавала книги подругам, батькам, у школу та садок, придумувала різноманітні способи, аби тільки ті стопки зникали з квартири. Водночас я ніколи не був свідком того, щоб вона забороняла купляти їх.

Bookoni (1)

Моє дитинство проходило на рубежі 1970-1980 років у бабусі й дідуся в Новій Празі Олександрійського району на Кіровоградщині. Там був обов’язковий обідній ритуал, коли мені говорили: “Андрію, іди вибирай книжки”. У нашому коридорі був спеціальний загашник, де стояли три здоровенні чемодани. Дерев’яні, оббиті залізними бляшками, їх наче дістали з реквізиту якогось фільму. Відкриваєш один – і починаєш “зависати”. Бо коли книжки стають твоїм середовищем – вони запускають якусь хімічну реакцію, яка втягує тебе в читання. Нещодавно знайшов листи, які дідусь писав бабусі, і там, між описом подій у господарстві та настанов, була фраза: “Тільки слідкуй, щоб Андрій багато не читав”. Не знаю, які у нього були підстави так думати про 5-річного хлопчика. Можливо, він просто хотів, щоб я більше бігав у дворі, ніж “псував зір” за книжками. Принаймні, моя любов до читання має такий задокументований факт.

Коли я був у другому класі ми з батьками переїхали з Петрового у тодішній Кіровоград. На той момент я мав свідоме відчуття, що читати – це цікава і, головне, органічна поведінка, яка ніким не нав’язується. Одного разу вчителька попросила взяти в школу свою улюблену книжку – я приніс біологічний енциклопедичний словник. І це було щиро – я по-своєму його цінував. Досі знаю, як виглядає бабак, можу відрізнити декілька видів алігаторів і цікаво, що серед усього іншого там навіть була намальована гола жінка. Вона в той час розширила мій кругозір, тому я анатомічно вивірено підготувався до пубертатного періоду без жодного нальоту якоїсь “дворової романтики”.

IMG 20210318 144134 02

Але далі була трагічна історія. Оточення не оцінило моє захоплення біологічним словником як і те, що я на математиці швидко вирішував приклади, а потім діставав “Мандри Гуллівера”. Імовірно, справа була не лише в книжках. Прикро, що в єдиній україномовній школі міста продовжували клеймити зневажливою фразою: “ти шо з села?”. Зрозуміло, що не всі вчителі та учні говорили українською, а тому це було місцем, де продовжували нав’язувати усі ці комплекси меншовартості. Із часом від такого починаєш відчувати себе мавпою у зоопарку. А тому, якщо читання не додавало “бонусів” у шкільній ієрархії, його доводилося приховувати від інших, щоб не виділятися. Так я віддалився від книжок на багато років.

Важливо усвідомити, що у дитинстві ми є самими собою. Далі – у школі та університеті – вже будуємо свій образ під запити середовища, аби почуватися в ньому комфортно. Потім, якщо всі ці комплекси не притисли тебе до землі, ти маєш можливість повернутися до себе справжнього, пустити в життя власні вподобання і зайнятися розбудовою особистості. Це природні етапи в людини, принаймні тієї, яка була травмована “совком”.

e4db2c172a220dae1d2265a59a064163.png

Із якогось віку я почав помічати, що повторюю модель поведінки батька. Де б він не був – вдома, у відрядженні, чи в подорожі – у нього є дивовижна манера обживати простір, створювати комфорт, і обов’язковим елементом цього ландшафту є декілька книг. Де б не був я – зі мною завжди книжка в рюкзаку. Наприклад, коли їду машиною в Київ, я точно знаю, що не буду читати в дорозі, але мені дискомфортно, якщо її немає з собою. Або збираюся у водний сплав по Черемошу – будьте певні, у моєму наплічнику точно є дві книжки. Чи читаю я їх там? Майже ніколи.

Часом мені треба вирішити якусь проблему. Наприклад, написати колонку в медіа. І певний час я шукаю правильні слова, форму подачі, ключові маркери тощо. У цьому мені допомагають книжки. Деякі містять таку концентрацію думок, що коли ти “під’єднуєшся” до цього каналу чужих ідей – це каталізує роботу мозку і він сам знаходить нестандартні рішення. Дуже сприяють цьому твори Єжи Онуха чи Тараса Лютого.

IMG 20210318 141923 01

Коли дивлюся, скільки книг за рік “проковтнув” Андрій Кокотюха чи Макс Кідрук, починаю комплексувати. Я не можу так багато читати. Не через якісь банальності про зайнятість чи брак часу, а тому, що прочитане дуже глибоко мене “прошиває”. Книжки для мене – це подорож, а я не люблю подорожувати швидко. Не можна “по биріку” збігати на Кіліманджаро і повернутися через годину. Чи якщо зібрався підкорювати Деналі на Алясці, то треба отримати максимальне задоволення від місця, в якому ти опинився. Не можна приїхати в місто, побути там годину і сказати, що ти його бачив. Мені хочеться все роздивитися, пожити там, вловити більше нюансів… Те ж саме і з книжками – мені подобається бути в них довго. Тому я точно не спортсмен по читанню. Утім, в залежності від настрою, можу одночасно читати 3-5 книжок. Просто якась подорож книжкою закінчується за декілька днів, а інша тягнеться місяць.

Bookoni

Я даю свої книжки читати іншим, але розумію, що може зараз бачу їх востаннє, бо мені їх частенько не повертають. Щоб мене не мучила туга за втраченими книжками, я завів собі екслібрис із написом “Приватна колекція Андрія Домаранського”. Тепер вже ставлю таку печатку, щоб своє можна було ідентифікувати.

У період мутних 90-х років крадіжка моїх книг стала великою трагедією. Оскільки я дуже захоплювався футболом, то мав значну кількість довідників, біографій гравців, книжки про Пеле, Лобановського, Блохіна, Платіні… Я полював за журналами, значками, вимпелами, рідкісними фото і плакатами. Деякі доводилося навіть виманювати у водіїв автобуса чи з будки охоронця перед театром. Колекція так розрослася, що мама в якийсь момент перемістила її в комірчину на сходовому майданчику. І коли грабіжники крали консервацію, вони прихопили і мої книжки. Підозрюю, що їх просто привабили гарні чемодани-дипломати, в яких вони лежали. Навряд чи хтось підозрював, яку цінність мали історичні плакати чи автентичні світлини, наприклад, Володаря Володарів Кубків 1986 року Вадима Євтушенка з Кропивницького.

Це була найбільша книжкова драма у моєму житті. Після цього я почав зовсім по-іншому ставитися до всього, що пов’язане з накопиченням. Ми ж усі часто чіпляємося за речі, стосунки, людей… Тоді я отримав таку вакцину від втрат, яка сформувала імунітет до серйозніших потрясінь.

Я абсолютно свідомий того, що не може бути ніяких книжкових порад. Навіть, коли мене про це просять. Можу розповісти сюжет книжки, але борюся зі своєю спокусою нав’язувати її комусь і обіцяти, що вона “точно зайде”. Бо книжки – це суто індивідуальна річ, яку можна підібрати лише під себе.

IMG 20210318 145150 01 01

Якщо раптом із моєї квартири зникли б усі книжки і мені довелося знову заповнювати полиці, то першою там з’явилася збірка віршів Сергія Жадана “Життя Марії”. Вони сильно резонують із моїм внутрішнім світом. Те, про що пише Жадан – ландшафти, люди, міста, відчуття, драми – усе це я бачив і переживав також.

Серед мандрівної тематики мені близькі “Нариси Дніпра” Олександра Афанасія-Чужбинського і “Подорожі філософа під кепом” Майка Йогансена. Їхня репортажна манера показує той тип повільної експедиції, який мені найбільше імпонує.

IMG 20210318 144306 01

Люблю повертатися до книжок сербського прозаїка Милорада Павича. Одна з моїх улюблених – “Хозарський словник”. Приваблюють не так сюжети, як манера оповідання і смислові конструкції. Він може писати хоч про бомбардування Бєлграда чи період Середньовіччя, але буденні речі в його творах стають магічними.

У моїй бібліотеці мають бути книжки з історії України. Інколи виникає бажання трішечки заглянути в певну епоху, щоб віднайти там щось для себе. Авторкою №1 у цій тематиці для мене стала Наталя Яковенко з “Нарисом історії середньовічної та ранньомодерної України”. Усе описано в такій манері, яка мені подобається.

І замкне цей ТОП видання Оксани Забужко “І знову я влізаю в танк”. Короткі есеї, які не просто відкривають тобі щось, а стають справжнім поворотом думки.

6d444948815a80382a8019bcf78ab6a5.png

Це була перша історія серії спецпроєкту “Буконі”. Чекайте наступні на сторінках Першої електронної газети згодом.

Якщо ви маєте цікаву історію, пов’язану із книгами та їхньою магією – напишіть нам у Facebook або на пошту. І ви зможете стати героєм наступної нашої публікації!

Oldlace Books Illustration Book Donation Poster


Фото: Олександр Майоров, Володимир Дедей

Текст та ілюстрації: Володимир Дедей

Поширити:

Залишити коментар:

коментар