Київська Русь стала першою державою, до якої увійшли землі нашого краю. Хоробрість дружин і політика князів сприяли об’єднанню великих просторів Східної Європи від Фінської затоки до Кавказу, від Середньої Волги до Карпат і під Краків. У важкій воєнно-дипломатичній боротьбі Київ зумів утримати Дніпро-Бузьке межиріччя аж до монголо-татарської навали. Цьому сприяли і укріплення в районі Тясмину, Інгульця, Висі.
«…Святослав зі сватом своїм Рюриком, утишивши землю Руську, а половців підкоривши під волю свою і порадившись, пішли удвох на лови по Дніпру в човнах, на устя Тясмені, і тут, лови діявши, наловили безліч звірів», – описує літописець подію 1190 року, від якої виводять історію Крилова, укріплення на лівому березі Тясмину при впадінні в Дніпро. Назва містечка, яке дійшло до часів затоплення Кременчуцьким водосховищем (Світловодський район) вірогідно означає «криті» (з накритими ямами-пастками) або «красні» (багаті) «лови» (полювання). У тому ж літописі йдеться, що половці «напали зненацька на город Чюрнаїв, і острог взяли, і двір запалили, і залишок весь забрали… А поїхавши, вони отаборилися по Висях і, давши тут перепочинок коням своїм, поїхали до Борового та почувши, що Ростислав Рюрикович у Торчському, вернули до ватаг своїх». Укріплення Чюрнаїв і Купіль знаходилися на півночі нашого регіону.
Краєзнавці дійшли висновку, що на території нинішнього с. Солгутове Гайворонського району був древній Краснопіль, неподалік якого звели військові укріплення для захисту від кочових орд. Є версія, що літописний град Боровий розміщувався на території теперішнього с. Бірки поблизу Олександрівки. Розділилися думки науковців щодо місця (Лівобережжя чи наш край) наступних літописних подій: «взяли князі вежі їх половців на Углі-річці, а другі – по річці Снопороду, а самих настигли біля Чорного лісу і тут, притиснувши до лісу, побили їх, а інших руками побрали». Можливо, мова в першому випадку йде про Інгул. Залишки давньоруських зброї і захисних обладунків знайдено в Олександрівському та Кіровоградському районах.
У ХІІ столітті київські князі змусили визнати свою владу частину кочових племен – чорних клобуків, які осіли на Тясмині, Синюсі, П. Бузі. Вони брали участь у переможних битвах русичів проти половців у Наддніпрянщині.
Ослаблення останніх посилило позиції монголів на східних кордонах Русі. Азійські полчища зруйнували Крилів, інші поселення краю. Упертий опір загарбникам вчинила Галицько-Волинська держава, куди після падіння Києва перемістився адміністративно-політичний центр княжих земель. 1254 року король Данило з великим військом виступив проти татарського намісника Куремси. Завдавши східним пришельцям поразки, він визволив території в околицях П. Буга. Давня історія рубежу І – ІІ тисячоліть, коли наші предки-русичі кували славу, боронили і розбудовували наш край, є золотою сторінкою минувшини Кіровоградщини.
Сергій ШЕВЧЕНКО для Першої електронної.