Ледве не правилом стає сьогодні, коли, скажімо, філолог, економіст або географ у вільний від основної роботи час шукає себе в історії і береться за перо. Підготувавши до друку історичні календар, словник, чи збірку документів такий пошуковець-аматор ставить на обкладинці своє прізвище. Кіровоградське ж видавництво, не маючи кваліфікованого редактора, так і залишає його автором, хоча мало б вказати «укладач». Інший, правильний підхід продемонстрував О. Пашутін у ХІХ столітті.
1886 року історик, викладач Єлисаветградського земського реального училища Володимир Ястребов отримав можливість працювати з архівом фортеці св. Єлисавети в бібліотеці університету св. Володимира. Матеріали фортеці за 1753 – 1784 роки зберігалися у 15 папках, в яких було 286 в’язок (ще 147 в’язок у 9 папках з 1784 по 1821 роки складали документи легко-кінного, з 1789 р. – кінно-єгерського, з 1797 р. – гусарського полку). В них містилися справи комендантської, гарнізонної й провінційної канцелярій та Слобідського козачого полку. Зазначимо, що до штату Єлисаветградської провінційної канцелярії для “письмових справ” входили, зокрема, секретар (поручик), 3 генеральних писарі, карантинний генеральний писар, 4 писарі, 12 писарчуків, 2 перекладачі з турецької і татарської та польської мов, оправник (“переплётчик”). Усі вони, крім грошового утримання, забезпечувалися землею від 120 до 26 десятин.
Справи фортечного архіву були не повними, багато аркушів зіпріли, зруйнувались по краях. Лише деякі були зшитими й підписаними безпосередньо після завершення діловодством, а інші – не раніше 1830-х – 1840 х років “рукою недосвідченою, найвірогідніше” – міським архіваріусом. Першоджерела містили інформацію про стосунки, конфлікти новосербів-офіцерів з польською шляхтою, запорожцями, січовиків – з новослобожанами, про заснування Тишківки, Плетеного Ташлика, про гайдамаків.
Одна зі справ висвітлювала приватні відносини коменданта фортеці й підлеглих йому сотників слобідського козачого полку. Увагу історика привернула справа про відносини з татарами в 1754 – 1755 роках (зокрема, шифровані листи про дипломатичні труднощі, викликані будівництвом фортеці), протоколи допитів гайдамаки Данила Бандурки (1761 р.), матеріал про відправлення урядової комісії для опису запорозьких земель (1762 р.). Інтерес викликає факт переховування гайдамаків у себе на хуторі, забезпечення їх кіньми та зброєю ротним квартирмейстером єлисаветградського гусарського полку в обмін на частину захопленої ними у польських поміщиків здобичі. 10 квітня 1888 року В. Ястребов у Єлисаветграді завершив статтю про архів з додатком 31 документа, опубліковану згодом в “Записках Одеського товариства історії й старожитностей”.
1897 року вийшов “Нарис історії м. Єлисаветграда”, у якому неодноразово згадуються документи архіву фортеці св. Єлисавети, яких на той час в місті, зрозуміло, вже не було: “із рапорта …який знаходився у справах архіву фортеці” (1756 р.), “із комендантських справ фортеці св. Єлисавети” (1758 р.), “із справи гарнізонної канцелярії фортеці св. Єлисавети від 31-го грудня 1763 р.”, “в колишнім архіві фортеці св. Єлисавети була справа” (1793) та ін. У нарисі не зазначено авторів, упорядником і видавцем вказано міського голову О. Пашутіна. Інших його публікацій немає.
Через його службову завантаженість, відсутність історичної освіти і досвіду, очевидно, фактично збір матеріалів вівся іншою особою (чи групою осіб) з необхідною підготовкою для дослідницької роботи, інформацією про першоджерела, можливістю опрацювати фортечні документи в Києві. Це міг бути історик з університетською освітою, провідний дослідник минувшини краю, кореспондент Московського археологічного товариства, дійсний член Одеського товариства історії та старожитностей, член-кореспондент Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії, автор “Київської Старовини”, “Записок імператорського Одеського товариства історії та старожитностей”, “Старожитностей”, “Етнографічного огляду”, “Археологічних вістей та заміток” В. Ястребов.
У “Нарисі” з-поміж навчальних закладів помітно більше місця відведено реальному училищу, де саме й викладав та очолював організований ним же музей Володимир Миколайович. І, зрештою, саме він досліджував архів фортеці св. Єлисавети, місцезнаходження якого в нарисі не вказано.
Сергій Шевченко, кандидат історичних наук, для Першої електронної газети