100 років тому почалась Перша світова війна. Після окупації Австро-Угорщиною Сербії її покинула значна частина цивільних, які направилися до Франції, Румунії та Російської імперії, до складу котрої входила тоді й більша частина українських земель. Люди похилого віку, жінки, діти, які потрапили в інші держави, потребували харчів, одягу, житла, можливостей задоволення національно-культурних, релігійних, освітніх потреб. У тих умовах наші предки надали одновірцям посильну допомогу.
Лише до Єлисаветграда (тепер – Кіровоград) протягом жовтня 1916 року прибуло більше тисячі дорослих і малих сербських біженців. Крім міської, повітової й Херсонської губернської влади до допомоги приїжджим долучилася громадськість. У жіночій гімназії Єфимовської 7 – 8 листопада після розповіді законовчителя про бідування біженців, педагоги й учні пожертвували більше 70-и карбованців (на той час велика сума) і 80 речей дитячого одягу і взуття. «Треба було бачити радість напівроздягнених дітей сербів при отриманні ними одягу!», – писав єлисаветградський “Голосъ Юга”.
Скупчення у Єлисаветграді великої кількості вітчизняних та зарубіжних біженців, поранених, військових призвела до скрутного економічного становища, зокрема виникли труднощі в пошуку приміщень для притулку. Щоб ознайомитись з проблемами безпосередньо на місці до міста на Інгулі з Петербурга та Одеси виїхали усі офіційні представники Сербії в Росії. 24 січня під головуванням доньки сербського короля, дружини великого князя Романова, великої княгині Олени Петрівни тут відбулося засідання місцевого комітету опіки сербів, головною ухвалою якого стало рішення про відкриття сербського дитячого притулку. Доньку сербського короля просили посприяти в передачі для нього будинку купця Державця, який уже був запланований військовою владою під лазарет. Наступного дня княгиня навідалася до маленьких сербів, які тимчасово мешкали у дитбудинку на майдані. Вони проспівали гості гімн Сербії. Восьмирічний хлопчик продекламував вірша, а інший юний балканець виконав сербську народну пісню. До єлисаветградського багажу гості входили, зокрема, карамель, шоколад, інші солодощі, фуфайки та рукавиці. Потім вона ознайомилася зі становищем сербських дітей в Одесі. Відвідини України донькою короля Карагеоргійовича привернули увагу до проблем балканських дітей. Отримавши зі складу Олени Петрівни п’ятипудову скриню дитячого одягу, санвідділ Сербського добровольчого корпусу в Одесі вирішив передати її Єлисаветграду, де було найбільше біженців із Сербії. Наприкінці місяця генерал-губернатор розпорядився відвести під притулок триповерховий будинок.
4 лютого до Єлисаветграда прибув опікун Одеського навчального округу П. Соковнін з метою створення філіалу Одеського комітету опіки дітей сербських біженців, організації гуртожитку для них і розподілу для завершення навчання. Після відвідин навчальних закладів на екстренному засіданні місцевого відділення Тетянинського комітету було вирішено, що учні колишніх середніх навчальних закладів Сербії навчатимуться у відповідних єлисаветградських закладах. Для них мали спеціально влаштувати курси з російської мови. Іншим дітям необхідно було організувати заняття відповідно до програми початкових училищ у самому притулку або гімназії Крижановського. Соковнін запропонував обрати із місцевих педагогів керівника навчального процесу, пообіцявши виділити гроші. Одразу ж по прибутті до Одеси він перерахував притулку тисячу карбованців. За інформацією одеської преси, побачене справило гнітюче враження на опікуна. 400 дітей розміщувались у невеликих кімнатах різних частин міста. Через відсутність коштів на постіль і меблі вони спали на нарах або підлозі, вкритій циновками. Про них турбувалися Тетянинський комітет, духовенство, міська влада, збиралися пожертви, але відчувалася відсутність єдиної організації допомоги дітям сербів. Відтепер цим мала займатися спеціально обрана комісія. Соковнін повідомив “Одесскому листку”, що найменших дітей навчатимуть сербською мовою. До викладання тут залучалися і чотири сербських священики. Деяких із старших учнів уже розмістили в гімназіях і реальному училищі, іншим же необхідні були заняття з репетиторами для підготовки до вступу в ці заклади. 15 лютого до Єлисаветграда прибув херсонський губернатор Ветчинін і відразу ж оглянув будинок, відведений під притулок.
20 лютого Єлисаветградський комітет опіки сербських біженців доручив завідувати педагогічною частиною притулку професору Г. Джорджевичу, а бути відповідальним по лінії міністерства наросвіти – директору приватної гімназії М. Крижановському. Керівництво притулку невдовзі попросило у міської влади перший пуд гасу та 1500 пудів дров або 300 пудів вугілля, гроші на оплату репетиторці для підготовки дітей до першого класу та придбання книг. Невдовзі архієпископ Херсонський і Одеський Назарій пожертвував для сербських дітей 2 тисячі карбованців, на які видавали щодня по 84 склянки молока, закупили солодощі і мило, дітям від 1 до 5 років на Великдень придбали фланель і бумазею, панчохи, туфлі.
У квітні обирається опікунська рада притулку, яка складає кошторис на облаштування канцелярії, приймальні лікаря, пошиття костюмів хлопчикам. Реалізації цьому сприяли благодійні заходи, у яких брали участь і юні єлисаветградці.
Зокрема, в дворянському домі гімназисти поставили “Весілля” А. Чехова.
23 квітня губернська комісія оглянула приміщення притулку у триповерховому будинку. В ньому жили 80 хлопчиків і дівчаток, ще 70 приходили навчатися і харчуватися. Було обладнано класи, їдальню із сценою для дитячих спектаклів, кухню, спальню. Тут випікалися булочки до чаю, що складало сніданок дітей. Були також організовані обід із двох страв та вечеря. Учні мали форму. За словами перевіряючих, такого прекрасного закладу у них не було навіть в Белграді.
Головним підсумком допомоги сербським дітям стало створення спеціалізованого притулку, із школою при ньому. Це стало можливим завдяки моральній, організаційній та матеріальній підтримці з боку доньки сербського короля, Тетянинського комітету (допомагав біженцям під патронатом доньки Миколи ІІ), владних, цивільних і військово-адміністративних структур у Херсоні, Одесі та Єлисаветграді, сербського посольства в Петрограді, генконсульства і добровольчого корпусу в Одесі. У притулку діти отримали затишок і можливість навчатися.
Сергій ШЕВЧЕНКО для Першої електронної газети