Днями делегація з Олександрівського району побувала в зоні проведення антитерористичної операції – під Ізюмом (Харківської області) за 40 км від Слов’янська знаходяться у небезпечному відрядженні 50 правоохоронців з Кіровоградщини. Мешканці району привезли міліціонерам та військовим гуманітарну допомогу та слова підтримки від земляків.
Делегацію з на чолі з головою Олександрівської РДА Сергієм Шпиркою зустрічав заступник начальника управління – начальник міліції громадської безпеки УМВС у Кіровоградській області Олег Вітюгов, який нині очолює полковник зведений загін правоохоронців Кіровоградщини на сході України.
Щоб новоприбулим було легше усвідомити куди вони приїхали, Олег Анатолійович відразу розгорнув карту і пояснив де вони нині дислокуються і де розміщується противник, чим займаються і з чим борються. Зокрема розповів, що одна частина міліціонерів забезпечує безпеку стратегічного об’єкта – вежі стільникового зв’язку, а інша – чергує на блокпосту.
Напевно, ті, хто охороняє вежу, трішки у вигідніших умовах. Їм готують їсти тут, на «базі», як іменують міліціонери цю територію. Куховарять самі ж чоловіки – на багатті, у великих казанах й варять вони борщі, супи та каші. Крім холодильника ніякої побутової техніки тут немає, як і особливих зручностей. Сплять правоохоронці на матрацах прямо на підлозі і радіють, що у приміщенні є хоча б туалет і є де помитися.
Серед «куховарів» є водій Олександр Назаренко. Він розповів, що тут (в Ізюмі) вперше за три місяці зустрівся з сином, який воює ближче до Слов’янська у складі кіровоградського десантного батальйону.
Допомагають чоловікам у побутових питаннях місцеві жінки Віра та Іра. Віра працює прибиральницею в організації, де розташувалася база кіровоградців, тому знає всіх міліціонерів з перших днів (вже більше місяця). Її син і донька вже дорослі, мають власні сім’ї, тож хатньої роботи особливо жінка й не має і всю увагу приділяє турботі про військових. «Вони мені, як діти», – зізналася Віра і ледве не розплакалася.
Тим, хто чергує на блокпостах, складніше. Живуть вони за 20 кілометрів від Ізюма (фактично серед поля), сплять у спальниках прямо у траншеях, тут же готують їсти. Використовувати намети їм не можна – хороша ціль для розстрілу. До речі, чергують кіровоградці на блокпостах з колегами з Тернопільщини.
«Напевно, війна так швидко не закінчиться», – висловив припущення один з правоохоронців, і розповів, що бойовики у місцевого населення забрали баштові крани, риють глибокі окопи, а свої укріплення обкладають бетонними плитами. «Тому ці лігва сепаратистів навіть гранатометами знищити непросто, – сказав він. – Нашим же набагато важче, адже навіть саперних лопаток не вистачає, щоб викопати собі якийсь захист…». Але чоловіки на незручності не нарікають, а всіма підручними інструментами укріплюють блокпости, ретельно контролюють навколишню територію.
Серед правоохоронців є й працівники з Олександрівського районного відділу внутрішніх справ – Сергій Добровольський, Руслан Зайцев. Служить тут й 24-річний міліціонер з Олександрії Олександр Петрук (уродженець Олександрівського району), якому довелося швидко опанувати спеціальність кулеметника.
Одними з перших на захист Вітчизни стали десантники з Кіровограда, які нині служать у всіх гарячих точках Донеччини. Серед сотень військових 7 уродженців Олександрівського району: Олег Візіренко з Триліс, Іван Іщенко з Ставидел, Сергій Лисенко та Сергій Панченко з Олександрівки, брати Олександр та Сергій Ярові з Голикового, Павло Візіренко з Бовтишки.
Кажуть, сепаратисти особливо бояться кіровоградських десантників. Можливо… Але з гостями з Олександрівського району вони були привітні, щирі й відкриті. Від сонця у них засмагли обличчя, посвітлішали брови та вії. Чоловіки жартували, сміялися, ніби всього за декілька десятків кілометрів не лунають вибухи та постріли.
Розповідаючи про мешканців Ізюма, підполковник Сергій Сєнчев неодноразово повторював, що вони щиро підтримують наших військових: приносять воду і взагалі допомагають, чим можуть. Він також зазначив, що серед них є й незначна частина тих, хто все ж підтримує сепаратистів.
Правоохоронці з Кіровоградщини стараються спілкуватися з рідними щодня телефоном, запевняють, що в них все добре. А сім’ї вірять, що їхні сини, брати, чоловіки, батьки скоро повернуться додому живими й здоровими.
Від жителів Олександрівського району, які щиро вболівають за хлопців з Кіровоградщини, делегати передали майже 2,5 тонни гуманітарної допомоги: крупи, локшину, картоплю, цибулю, часник, цукор, воду, сало, тушонку, олію, цукерки, миючі засоби та багато чого іншого. Все це для них зібрала громада району. Разом з продуктами харчування керівники району привезли також 12 бронежилетів, 21 камуфляжний костюм та стільки ж пар берців, придбаних на зібрані кошти.
Та ще у більшому, на жаль, вони відчувають потребу. Нашим захисникам потрібні тепловізори, прилади нічного бачення, біноклі, ліхтарі, газові таганки на дві конфорки, балони з газом, дощовики, бронежилети підвищеного рівня захисту, однотонні светри і футболки сірого, чорного та темнозеленого кольорів, шкарпетки, з продуктів харчування – м’ясні та рибні консерви у металевих коробках, томатна паста. Так що кожен, у кого є бажання і можливість, може також підтримати військових.
П.С. Окремо хочеться відзначити водія, який доставив гуманітарну допомогу з Олександрівки в Ізюм, дбав про безпеку пасажирів та збереження вантажу – колишнього міліціонера Олександра Дмітрієва. Порадували членів делегації і лояльне ставлення державтоінспекторів: дізнавшись, що в автомобілі допомога для українських військових, вони щиро бажали щасливої дороги.
Галина Шевченко, з Ізюма для Першої електронної газети
Фото автора.