Стародавнє рабство давно в минулому – світ став цивілізованим і тепер за працю людині платять гроші, її особисту волю і право вибору не обмежують, а на тілі не ставлять тавро. Проте, на Кіровоградщині трудове рабство залишилося, хоча нині воно виглядає значно привабливіше, ніж у стародавньому світі.
У давнину розумні рабовласники дбали про своїх рабів. Навіть намагались дати їм більш-менш пристойні умови життя, щоб ті менше хворіли і краще працювали. Сьогоднішні господарі трудових “рабів” змінили хлів на оздоблені пластиком офіси магазинів і фірм. Але суть не змінилась – люди як і раніше працюють задарма, без соціальних пільг та гарантій.
Типову історію розповіла олександрійська продавчиня Ірина, яка вирішила влаштуватися на роботу, скориставшись оголошенням у Центрі зайнятості.
Спокусливе трудове щастя
На “біржі”, як зазвичай називають державну установу по працевлаштуванню, пропонувалась вакансія продавця магазину. “Я пішла працювати у цей магазин, але мені одразу сказав господар – “ми тебе оформимо пізніше”. З розмови з ним я зрозуміла, що тиждень пропрацюю, а потім мене офіційно візьмуть на роботу. Обіцяли 1200 гривень зарплати за місяць”, – розповідає Ірина.
Працювати жінці доводилось з 8 ранку до 9 вечора. Та вона не відмовилася від таких умов, адже чимало знайомих та друзів не мають постійної роботи взагалі. Та й довіра до нового роботодавця була вищою ніж зазвичай, адже колись (ще у дитинстві) вона жила з ним по сусідству – в одному дворі.
Але вже через тиждень – обумовлений випробувальний термін – жінку звинуватили у недостачі і не тільки вказали на двері, але й змушували компенсувати нібито завданий збиток. Підставою для цього став результат “перерахунку” товару, який нічим, крім слів господаря магазину, підтверджений не був.
Магазин відчинявся раніше, ніж продавець приходила на роботу, а зачинявся пізніше – коли вона йшла додому. Це викликало певну підозру в Ірини, яка вважає, що проконтролювати хто, куди та який товар вивозив (у тому числі й господар) – ніхто не може. Спроба домовитися про проведення перерахунку товару спільно з бухгалтером ні до чого не призвела – у господаря на це з’являлося чимало відмовок.
Рабовласники не платять
Жінка вирішила не здаватися. Вона поскаржилась на урядову гарячу лінію. Потім написала заяву до міліції, бо за словами Ірини, “рабовласник” їй почав погрожувати фізичною розправою за скарги.
Після звернення до міліції, погрози припинилися, та головна проблема не вирішилась – жінка знову залишилася без роботи і без зароблених грошей.
Ірина розуміє, що у неї немає ніяких шансів повернути чесно зароблену зарплатню, адже крім усної домовленості, вона не укладала з власником магазину ніяких договорів. Саме через відсутність документального підтвердження працевлаштування в міській раді їй просто поспівчували й одразу дали зрозуміти, що допомогти у відновленні фінансової справедливості не зможуть (хоча потурбувати перевіркою “рабовласника” пообіцяли).
“Коли зі мною трапилась ця історія, мені розповіли декілька схожих фактів саме про цей магазин. Тільки тоді інші продавці або відпрацьовували вказану власником суму, або просто кидали роботу і йшли. Тож магазин працює на таких “рабах”, як я”, – зізнається Ірина. Вона здивована тим, що всі мовчали поки у пастку не потрапила вона.
Насправді такі випадки — прикра реальність не тільки в Олександрії, але й в інших містах і містечках Кіровоградщини, що, до речі, підтверджено офіційною статистикою.
45% “тіньових” грошей
На Кіровоградщині в “тіні” не тільки від податків, але й від оформлення трудових відносин роботодавця з найманим працівником, величезна кількість людей. Це доводить простий розрахунок статистики навіть роздрібного товарообороту області.
Офіційно, один середньостатистичний житель Кіровоградщини витрачає в середньому за рік 6622 гривні на придбання товарів і послуг. А це у свою чергу близько 552 гривні в місяць. Чи можливо це насправді? Ні, звичайно, навіть якщо ми відмінусуємо від цих показників дітей та інших громадян, що не отримують зарплатню.
Рахувати дуже просто: офіційний прожитковий мінімум складає нині 1218 гривень; поділивши його на за статистикою витрачені суми, ми зрозуміємо, що як мінімум 45% грошей існує за межами офіційного обліку й офіційних доходів, що витрачаються жителями Кіровоградщини. Більша частина цих доходів – “чорна” зарплатня чи виплата грошей “у конвертах”, внаслідок неофіційного працевлаштування і “рабовласницьких” умов праці.
В Олександрії з початку року обстежено 733 суб’єкти господарювання. У результаті в 77 підприємців виявлено 94 незареєстрованих працівника. Таким чином, тільки вибіркова перевірка виявила 10,5% незареєстрованого “рабського” ринку праці.
Скільки ж сучасних “рабів” у Кіровоградській області? Цифрові показники загалом досить позитивні. У квітні провели перевірку з питань додержання законодавства про працю, в тому числі з питань оформлення трудових відносин, на 126 підприємствах, установах, організаціях області та у 28 приватних підприємців. За її результатами Територіальна державна інспекція з питань праці в області знайшла лише один факт використання роботодавцями найманої праці без належного оформлення – у ФОП м. Кіровоград. Принаймні, так стверджують в інспекції.
Трудове рабство – свідомий вибір
Чому приховують податки і занижують зарплати підприємці — то вже інша тема для розмови. Але важливо ось що: рабська праця для декого з комерсантів (не переважної більшості) вкоренилась у свідомість дуже міцно. І не тільки тому, що це вихід зі складної економічної ситуації. А тому, що так “працювати” простіше і, головне, вигідніше. Нічого міняти вони не збираються. Свідченням цьому є хоча б те, що спроба журналіста поспілкуватися з роботодавцем Ірини з приводу їхнього конфлікту завершилася категоричною відмовою.
Віктор Голобородько для Першої електронної газети