Літня пора – це час відпусток та підзаробітків. Чимало кіровоградців планують відпочивати чи працювати за кордоном. Біля управлінь міграційної служби з’явилися черги. Читач Першої електронної надіслав листа до редакції з розповіддю про те, як він намагався отримати закордонний паспорт.
Не раз доводилось чути від знайомих, що отримання закордонного паспорта, м’яко кажучи, процедура не зовсім легка та приємна. Зізнаюсь, вважав, що вони дещо перебільшують, оскільки людині притаманний суб’єктивізм у власних оцінках та судженнях. Проте буквально через кілька тижнів я вирішив й собі оформити «закордонку», й тим самим отримав нагоду підтвердити чи спростувати слова своїх друзів про установу та працівників, які займаються видачею таких паспортів.
Перш ніж поїхати до управління державної міграційної служби України в області (далі − УДМС), я вирішив пошукати будь-яку інформацію на різноманітних місцевих форумах. Знайшов там доволі багато цікавих речей.
По-перше, люди скаржилися на велетенські черги («Я сьогодні простояв у черзі чотири години…», «Як згадаю, що через декілька днів мушу знову туди йти, впадаю у депресію»). По-друге, нарікали на ціни за послуги, точніше на те, що спочатку в установі називають одну суму, яка нібито повністю оплачує всі послуги за надання закордонного документу, а потім виявляється, що доводиться платити ще («Так скільки платити, 170 грн чи більше?», «Мені все обійшлося у рамках 400 грн»).
Жалілися люди й на саму процедуру оформлення паспорта (черги, збір документації, біганина по кабінетах, що затягується в кого на місяць, в кого на два, кому як пощастить), і навіть на те, що після отримання документу в ньому виявляли помилки.
Вперше прямуючи до УДМС, я побачив розлючену дівчину, яка як раз виходила з управління з купою документів. І хоч, можливо, це було не зовсім доречно у той момент, я наважився підійти до неї, представився і запитав про те, як мені отримати закордонний паспорт. Вона відповіла: «В принципі, я тобі не заздрю, йди туди, там розберешся. Тільки будь уважним, а то зроблять тобі паспорт з помилками в прізвищі і будеш потім як я бігати і не знати, чого просити…».
Отримавши необхідну дозу «позитиву» та напутнє слово від свого співрозмовниці, я зайшов в середину управління, побачив яка там велетенська черга (прийшов о пів на одинадцяту), записав деяку інформацію з куточка споживача і вирішив повернутися наступного дня вже о 9-й, навіть раніше, щоб бути одним з перших у черзі до відкриття.
Наступного дня о 8:45 я підійшов до управління і знову побачив чергу (приблизно з 20 людей). Коли ж наступила 9-та година, і управління почало свою роботу, кожен знав, до якого кабінету йому потрібно, люди швиденько розбіглися по куткам і зайняли черги. Аж дивно, ніхто не сперечався, усі вели себе доволі тихо, ніхто ні на що не нарікав, мовчки, немов у сонному царстві, чекаючи свого часу.
Я підійшов до першого вільного кабінету, в якому дві молоді жінки весело розмовляли між собою, і запитав: «Доброго дня, вибачте, не підкажете, куди треба йти, щоб стати на облік на отримання закордонного паспорта, я вперше тут у вас». Нащо мені відповіли: «Вам треба до першого кабінету».
Я подякував і попрямував до першого кабінету. Коли ж займав там чергу, люди мене запитали, чи я вперше прийшов. Я сказав, що вперше тут, і одна з жінок відповіла: «Тоді тобі, синку, не сюди потрібно, а до 23-го, там тобі пояснять що до чого».
І справді, в 23-му мені пояснили, за який термін можуть зробити паспорт, які документи треба мати при собі, щоб написати заяву, дали квитанцію на оплату, розповіли де заплатити і куди потім з усім цим звертатися. Після оплати точно вже треба було до першого кабінету…
Коли я вийшов у коридор і запитав у тієї ж привітної жінки, яка раніше допомогла мені зорієнтуватися на місцевості, про квитанцію, вона відповіла, щоб не розслаблявся, бо крім неї доведеться платити ще й за якісь бланки, послуги тощо. Тож тепер, як кажуть, справа за мною. Залишилось заплатити за квитанцію і я стану повноправним учасником кожної черги біля кожного кабінету УДМС у Кіровоградській області.
Що ж, мабуть, варто підбити підсумки моїх двохденних пригод:
Позитив:
– Управління починає роботу рівно о 9-й, без запізнень. Працівники відповідають на будь-які запитання (хоч самі, інколи, не знають правильної відповіді, як було у моєму випадку з першим кабінетом);
– відсутність конфліктів у чергах, наші люди культурні і гуманні у ставленні одне до одного;
– наявні кутки споживачів, де описано все, що треба зробити та мати при собі, щоб отримати закордонний паспорт;
– є певний алгоритм, за яким люди проходять процедуру отримання паспарту;
Негатив:
– працівники УДМС не завжди можуть назвати остаточну суму коштів, яку треба заплатити (мені сказали тільки те, що треба оплатити квитанцію, а в куточку споживача описано ряд інших, як виявилося, платних послуг управління);
– великі черги майже до всіх кабінетів;
– працівники управління інколи можуть допускати помилки в ініціалах, тож треба уважно перевіряти свої ПІБ.
В принципі, як для сучасного бюрократичного суспільства процедура отримання закордонного паспорта є не найважчою, проте, щоб все ж таки отримати омріяну перепустку за кордон, треба запастись терпінням (щоб вистояти у всіх чергах), увагою (щоб паспорт був без помилок) і грошима, а також бути готовим до того, що вам доведеться доплачувати окремо за вартість послуг, бланків тощо. Чи доведу я справу до кінця та отримаю паспорт? Мабуть, так, бо вже знаю, чого чекати і намагатимусь безболісно отримати цей документ.
Андрій, м.Кіровоград