Важливо

Я жила як тибетський монах один день

Photo by Prasanth Inturi from Pexels

Дзинь-дзинь-дзинь, час підійматись, четверта ранку.

Мій телефон взяв на себе роботу декількох колоколів, що у такій ранній час пробуджує монахів, сигналізуючи, що треба йти на молитви до головної зали.

Відсутність – карається (у кожному монастирі по-різному), розмови та позіхання теж (наглядач б’є намистом по плечах, або тягне за вуха).

У моєму домі є кімната, де багато рослин, великі вікна та повна відсутність відвідувачів. О четвертій ранку я попрямувала саме туди. На вулиці ще темно, а мене чекає три години молитви. Я поклала подушку під свою п’яту точку та відчула себе з’їхавшою з глузду. Навіщо воно мені потрібно? Потім я нагадала собі, що монахи одні з найщасливіших людей і починала “молитись”.

Я не релігійний тип, можу назвати себе агностиком, але я вже давно помітила на собі позитивний ефект афірмацій (ними я замінила молитви ченців). Тому, по суті, я просто сиділа і говорила “я найрозумніша та найгарніша дівчина у цьому світі, я гідна поваги, я є любов…” Звучить смішно, але начитавшись багато мотиваційної літератури та психології,  я зрозуміла, що це реально може вплинути, якщо робити це правильно. Тобто вірити у правдивість своїх афірмацій. Це приходить з часом.

Під час ранкових молитв, монахам подають традиційний тибетський чай (чайні листки, масло яку, вода, сіль, коров’яче масло або молоко) та фале (тибетський хліб з муки та води). Я замінила це зеленим чаєм та лавашем.

Я вирішила піти на цей експеримент тому, що, по-перше, мене давно цікавив такий спосіб життя, по-друге – буддизм та медитація звучать заманливо: свідоме споживання їжі, свідомий кожний крок життя, відмова від зацикленості на матеріальних речах, позитивний вплив медитації на мозок. Їх філософія більшою мірою підтверджувалась книжками про емоційний інтелект, які я читала.

Я настільки сильно хотіла спати, що мене навіть нудило від лавашу з чаєм, але я намагалась контролювати себе і близько шостої вже більш-менш була сконцентрованою тільки на афірмаціях.

О сьомій  монахи повертаються до своєї кімнати на сніданок та незабаром йдуть до келії вчителя на уроки буддійської філософії. Я замінила їх книжкою Тхіть Ньять Ханя (буддійський монах) “Спокій у кожному кроці”. Книжка вчить техніці свідомого дихання та медитації, як жити цим моментом.

О дев’ятій монахи збираються у головній залі для другого заходу молитви. Коли я не висапаюсь, я завжди роздратована, тому цей час я витратила на медитацію, що допоможе мені опанувати свої емоції.

Вдих-видих

Вдих-видих

Як же все бісить

Вдих-видих

І так мені сидіти ще годину

Вдих-видих

Вдих-видих

Вдих-видих

Вдих-видих

Тиша

Після цього у мене близько години вільного часу. Я пішла на прогулянку із собакою та мріяла зайти у соціальні мережі, але це було б якось не по монахійскі, тому я стрималась.

Під час обіду монахи вживають їжу та сидять групами з трьох і більше людей обговорюючи теми з їх ранкових уроків. Їх вчення допомагає їм відпустити своє “его”, тому обговорюючи всі теми вони не засуджують іншого та випромінюють щастя.

Я їла фалафель, намагаючись не переїдати та втирала мамі все, що прочитала. Мама сказала окей і що я мало з’їла: “воно прийде до тебе вночі”.

Післяобідній час – найтихіший час у монастирі. Монахи у цей час дрімають. З приємним передчуттям, я направилась до свого ліжка, сподіваючись, що зараз добре висплюсь. Але мій брат-сусід-геймер вирішив пограти на комп’ютері, розмовляючи по скайпу зі своїми друзями. Я усіма силами намагалась не матюкатись та концентрувалась на своєму диханні, все ж таки заснула. Але чому ніхто не поважає монаха у хаті???

Дзинь-дзинь-дзинь. Мені хотілось застрелитись, ненавиджу будильник.

Ой, я ж монах. Вдих-видих. Життя прекрасне.

Час вечірньої молитви-медитації. Цього разу я відчувала себе чудово. Я не хотіла спати і зуміла відчути повний спокій. В мене є досвід медитування, але я ще ніколи не робила це так багато, як цього дня. Це передвечірнє медитування – вдарило у саму точку. Можливо, це найоптимальніший час особисто для мене.

Приблизно о п’ятій ченці легко перекушують, потім приймають участь у двогодинних дебатах стосовно буддійської філософії… Мене ніхто не хотів слухати, тому я вирішила просто далі читати книгу.

Як починає смеркатись, ченці йдуть читати та запам’ятовувати старовинні буддійські манускрипти. Мій мозок відмовився це все робити. Тому я трохи відійшла від відчуженості та дивилась документальний фільм про… здогадайтесь, буддизм.

День монаха завершується опівночі. Я втомлена завалилась спати.

Я не уявляю як так можна жити кожен день. Скоріш за все, це залежить від особистого бажання та звички. Колись я вважала, що щось подібне – це круто. Проживши так один день, я більше так не думала. Мені не сподобалось, що практично все, що у тебе в житті відбувається – медитація та буддійська філософія. Фактично ти проживаєш один і той самий день. Так, ти відмовляєшся від всього матеріалістичного, але разом з цим і з усім, що може стати бурхливими спогадами. “Життя – це страждання”. Так, якщо ти не навчишся відпускати людей, деякі речі та своє его (“я”). Але для цього не обов’язково бути монахом.

Також мені не вистачало чогось для тіла. Деякі монастирі практикують йогу. Можливо, просто я не вдало створила розклад, але частіше вона була відсутня в різних описах життів у монастирях.

Я однозначно продовжу практикувати медитацію та впроваджу деякі принципи буддизму у своє життя. Я завжди чула історії про монахів, які виходять у світ та залишаються незворушними та спокійними в оточенні суспільства. Хочу, щоб у мені це теж було. Ченці написали багато книг про співчуття і любов, що дійсно допомагають нам, звичайним людям, у житті. Щось вони ж собі намедитовують. За один день я такого не досягну, але я рада, що спробувала.

І я більше нікого в житті не поставлю будильник на четверту ранку.

Поширити:

Залишити коментар:

коментар