Важливо

Рибний конфлікт. Епізод другий

Істину про те, що риба для Світловодська – те саме, що нафта для арабів або газ для росіян, підтвердив резонанс, який викликала наша публікація під назвою «Рибний конфлікт».

Нагадаємо, йшлося у ній про двох підприємців – Олександра Переверзєва і Наталію Стецюк. Перший не один рік судиться з Кіровограддержрибохороною, яка, за його словами, перешкоджає йому вести рибний промисел на орендованих ставках у Кіровоградському районі. Другій – адміністрація торговельної дільниці КП «Комбінат комунальних послуг» (ринок «Світанок»), яка, за її ж ствердженням, незаконно відмовляє в облаштуванні на цій дільниці власного павільйону для реалізації риби, яку постачає для неї Переверзєв. Відтак підприємці-компаньйони вимушені поневірятись із своєю продукцією різними, здебільшого, несанкціонованими місцями торгівлі. А там їх не оминають своєю надто прискіпливою увагою рибінспектори, помщаючись за оту судову тяганину…

Так от, як відгомін публікації про це, нам довелось заслухати і аргументи протилежної сторони. Точніше буде сказати, цих сторін було три: директор «Світанку» Валентина Юрченко, жінки-реалізаторки «світанкового» павільйону «Свіжа риба» і заступник начальника Кіровограддержрибохорони Тетяна Ціленко – кожну з них у тій чи іншій мірі зачепив «Рибний конфлікт». Щоправда, Юрченко заявила, що вона ні на чиїй стороні, вона – за порядок на ринку, який є одним для всіх. Тому спочатку ми разом із нею навідались до того рибного павільйону, де всі дев’ятеро тамтешніх реалізаторок не без різкого обурення заочно накинулись на Стецюк… Їй, сказали вони, треба якихось привілеїв для реалізації своєї риби. Якщо інші у павільйоні продають її приблизно по 20 кілограм у день, то Стецюк, стверджують вони, цього замало – їй треба продавати набагато більше, та ще й за ціною, вищою, ніж у всіх. Так, наприклад, якщо різаний товстолобик, стверджують реалізаторки, у них по 25-30 гривень за кг, то у Стецюк – щонайменше 35.

Тому, підключилася до дискусії Юрченко, Стецюк добивалася у дирекції ринку такої собі преференції торгувати рибою за межами павільйону, тобто, на підступах до нього. Звісно, покупці купували рибу саме у неї, не ускладнюючи себе заходити до павільйону, де марно чекали на них інші продавчині. Через що вони, каже директорка, і висунули їй ультиматум: або вона «заганяє» Стецюк до павільйону – у рівні з усіма умови, або продавчині самі покидають отой павільйон і виходять на вулицю торгувати своєю рибою.

«І що тоді – знову повертатись до тієї стихійної торгівлі «з колін» рибою, якість якої, дійсно, за таких умов неможливо буде перевірити? Пригадуєте, який «шанхай» був тут, аж поки не почалося більш-менш цивілізоване облаштування нашого «Світанку»? Знали б ви, як непросто було зібрати реалізаторів риби під одним дахом – у рибному павільйоні», – говорить Юрченко, одночасно спростовуючи, що у ньому торгує казна-хто і казна-чим. Цей павільйон, каже вона, належить рибоколгоспу ім. Петровського, чиєю рибою й торгують реалізаторки, у яких, у свою чергу, укладено відповідні договори із ним. Відповідні договори реалізаторки уклали і з ринком – платять «за місце» і щороку заповнюють податкову декларацію для сплати податків. А під час нересту або льодоставу – у павільйоні реалізовується риба із ставків, з орендарями яких рибоколгоспом укладено договори на реалізацію риби у його павільйоні.

«І на все це у нас є відповідні документи, – каже директорка. – І як риба з павільйону може бути неперевіреною, коли на ринку працює ветеринарна лабораторія, до обов’язків якої входить регулярно перевіряти якість продуктів харчування, які на ньому реалізуються»

Потім ми торкнулися і торговельного павільйону Стецюк напроти «Свіжої риби», у якому, за ствердженням останньої, адміністрація ринку забороняє їй торгувати рибою. На це, стверджує Юрченко, у бунтівної підприємниці немає прав з двох причин. Перша, це те, що у Стецюк є договір і патент на реалізацію у тому павільйоні товарів промислової групи. «Як ви собі уявляєте, коли в одному і тому ж павільйоні буде вестися торгівля і рибою, і, наприклад, китайськими тапочками?», – запитала директорка, додавши (і це – друга причина), що тодішній директор ККП Олександр Плахотній не дав Стецюк дозвіл на переукладання договору із «Світанком» на реалізацію у тому павільйоні ще й рибного товару. Її заяву він повернув адміністрації ринку не підписаною – мовляв, на розсуд адміністрації. І Юрченко вже у своєму кабінеті, показала нам цю (не підписану) заяву-звернення. (Натомість сама Стецюк показувала таку ж саму заяву, але вже з резолюцією Плахотнього дати дозвіл на таке переобладнання (?), прим. авт.)

«Знаєте, – каже Юрченко, – я, аби на ввіреному мені об’єкті були мир і злагода, запропонувала Наталі перемістити свій павільйон в інший бік ринку – нехай вона торгує собі там, не дратуючи інших реалізаторок. Місце там хороше, прохідне, де не бракуватиме покупців. Можете піти туди і самі переконатись. Так вона відкинула і цю мою компромісну пропозицію, звинувативши мене у тому, що я намагаюсь відтіснити її кудись подалі».

… І ось до кабінету директора увійшла рибоохоронна начальниця Ціленко, яка прибула спеціально з Кіровограда, аби захисти своїх підлеглих від звинувачень з боку напарника Стецюк Переверзєва. Річ у тім, виклала вона рибінспекторську версію конфлікту, що свого часу таке собі об’єднання сільськогосподарського рибного господарства «Кіровоградрибгосп», через якусь там скруту, почало роздавати свої ставки в оренду приватним підприємцям. Чим скористався, зокрема, і Переверзєв. Згодом, зі зміною керівництва, «Кіровоградрибгосп» вирішив повернути свої ставки,не продовживши договорів оренди. З чим категорично не погодився орендар Переверзєв, який продовжив господарювання після закінчення строку оренди. Відтак Кіровограддержрибохорона, реагуючи на звернення до неї «Кіровоградрибгоспу», почала перевіряти діяльність бунтівного орендаря. І було, з-поміж іншого, встановлено, що він здійснював спуск води із ставка, що вже йому не належав, і забирав із нього рибу. Саме за цим заняттям застав Переверзєва рибінспектор Анатолій Левченко. Про що і склав відповідного акта. Натомість Переверзєв з цим категорично не погодився і звернувся до суду. Дійшло до Апеляційного у Дніпропетровську, ухвалу якого від 23 квітня 2013 року прихопила із собою Ціленко. А цей документ, якщо коротко, наголошує, що позивач (Переверзєв) – таки не правий. А щодо тверджень останнього про, буцімто, безпричинні (з помсти) на нього «наїзди» пояснила: перевіркою риботоргівлі займаються три рибінспектори і вони не звітують один перед одним, хто кого перевірив. Тому й може бути, що в одному і тому самому місці в один день може побувати кожен із них по черзі. А оскільки Переверзєв і Стецюк торгують не завжди у дозволених для цього місцях, то й і фіксують однакові порушення і вимагають їхнього усунення. Що аж ніяк не свідчить про «адресне» переслідування, підсумувала Ціленко.

Що ж, надавши слово усім сторонам конфлікту, будемо сподіватися, що ми дотрималися сакрального права кожного на свободу слова. Останнє ж слово, звісно, залишається за судовими інстанціями. А може сторони і без цих інстанцій знайдуть у собі сили порозумітися. Хтозна? Принаймні нам хочеться у це вірити…

Віталій Асауленко, спеціально для Першої електронної газети

Поширити:

Залишити коментар:

коментар