Кіровоградський національний технічний університет упродовж цього року не раз ставав генератором інформаційних приводів для ЗМІ. Щоправда, мимоволі.
Звинувачення у корупції, низькій якості підготовки кадрів — найголовніші з них. Щодо першого ректор Михайло Черновол неодноразово озвучував свою точку зору. На глибші речі — причини «браку» вишколу технарів — увагу звертали набагато менше.
Тому Перша електронна вирішила почути про них (і не тільки) безпосередньо від очільника КНТУ. Календарним приводом для інтерв’ю з ним став кінець року, коли прийнято підбивати підсумки.
— Які подарунки-здобутки покладете під новорічну ялинку, пане ректоре?
— Цей рік, може через те, що означений цифрою «13» на кінці (усміхається — авт.), був дуже напруженим, складним і важким. Але в цілому, попри все, для університету він все одно став успішним. Що я маю на увазі. По-перше, — завершення реконструкції площі перед головним корпусом, що тривала два роки. Вона є однією із кращих у Кіровограді, та й пам’ятник студентам по-своєму унікальний (він став частиною комплексу — авт.).
Удвічі приємніше, що зробили все це не за рахунок бюджетних чи університетських, а спонсорських коштів, які дали, в першу чергу, випускники і друзі закладу. Підключилися до нашого «народного будівництва», звичайно ж, і викладачі та студенти.
Ще однією надзвичайно приємною подією року в науковому плані став рекорд: шість захистів докторських дисертацій. Такого в історії Кіровоградщини, не те що нашого ВНЗ, якщо не помиляюся, ще не було. Попередній становив чотири. Прикметно, що чотири із шести докторських — з технічних наук. Решта, по одній дисертації, — економічні та філософські.
Зараз дуже популярні різні рейтинги, якими визначають досягнення ВНЗ. І для нас було досить несподіваним і, звичайно, приємним те, що такий популярний і відомий журнал Forbes Україна визначив наш університет п’ятнадцятим у рейтингу всіх українських вишів за підготовкою керівних кадрів — топ-менеджерів. Попереду нас — лише київські і донецькі виші. Позаду — досить маститі харківські, запорізькі, одеські, львівські, дніпропетровські заклади. Та й у інших рейтингах ми позиціонуємося як досить успішний заклад. Наприклад, у рейтингу ЮНЕСКО ТОП-200 КНТУ кілька років поспіль входить до 50-ки. Це кращий показник з-поміж вишів області. Хоча, звісно, в глобальному сенсі ми не найкращі. Також зрозуміло, що ми — заклад регіонального значення, для Центральної України.
Цього року маємо невеличкий плюс і за показниками вступної кампанії, про що нам закидали опоненти. Відносно 2011-2012 років число студентів зросло. Це тішить, бо їх зменшення — проблема загальноукраїнська. Тому що зменшилося число випускників шкіл. Причина полягає в демографії. Скажімо, за останні 6-7 років зниження кількості студентів становило приблизно 37%. У нас – 24%.
Продовжуємо розвивати й міжнародне співробітництво. Одним із його проявів стає зростання кількості іноземних студентів. За два останні роки число їх подвоїлося — до 150-ти. Найбільше таких студентів — із Китаю, Азербайджану та Росії. А загалом географія наших іноземців становить більше 20-ти країн. Щойно я казав про зменшення студентів-українців. Тож і таким чином ми заповнюємо ці «прогалини». До того ж, це приносить додаткові кошти.
На порядку денному — тісна співпраця із Туркменістаном.
Але наші міжнародні вектори — це не тільки залучення студентів. 100-200 наших підопічних виїжджають за кордон на стажування і практику. Це і США, і Канада. Але в першу чергу — до Західної Європи: Франції, Німеччини, Данії, Чехії та Польщі. Дехто продовжує там навчання. Скажімо, уже маємо семеро випускників, у тому числі й цього року, — українсько-французької магістратури.
Найбільше за кордон їздять наші студенти, які навчаються за сільськогосподарськими спеціальностями. Проходять практику у фермерських господарствах Німеччини, Франції. Працюють наші студенти і в банках, і на промислових підприємствах. Однак найбільше все-таки – в сільському господарстві. Взагалі, що цікаво, ми єдиний із технічних вишів, де навчають агрономії. Перед відкриттям такої спеціальності були сумніви. Та й відкрили її не з першого разу, адже міністерство сільського господарства нас трішки не розуміло в цьому прагненні. Проте, зараз це найпопулярніша спеціальність КНТУ. Тут найбільший конкурс. Нам вже не вистачає ліцензії на цей напрямок, тому будемо її «розширювати» — отримувати на більшу кількість студентів. Вона користується попитом і серед тих, хто хоче отримати другу вищу освіту.
Однією із останніх новацій у нас стало запровадження магістратури, на якій можна отримати освіту тільки на магістерському рівні, за напрямками «адміністративний менеджмент» і «управління фінансово-економічною безпекою». Причому, незалежно від типу попередньої спеціальності: навчатися можуть власники диплому бакалавра хоч педагога, хоч медика, хоч кого.
Крім цього ми серйозно зайнялися запровадженням дистанційної освіти. Правда, ми лише на початку шляху, але успішний серйозний досвід деяких ВНЗ нас переконує в його необхідності.
— Можете скласти рейтинг факультетів і спеціальностей КНТУ за якістю підготовки кадрів?
— Відповідаючи на питання, хочу нагадати наступне. Ось уже сім років якість знань випускників шкіл оцінюють визначають незалежним оцінюванням. Статистика засвідчує тенденцію: хто має найвищі бали за ЗНО — обирає переважно гуманітарні напрями. Тобто, сильніші обирають економічні, юридичні спеціальності, соціологію, політологію тощо. У тому числі — роблять вибір на користь медицини й аграрних наук. Менший, значно вужчий потік слабших вступників йдуть на технічні. Це загальна біда наших технічних закладів. Через неї такими спеціальностями зацікавлюються абітурієнти із рівнем 6,5-7 балів із 12-ти. Ми вже забули, коли на них вступав медаліст! Отож, коли на «вході» отримуємо слабких, до «виходу» дуже важко із них зробити сильних .
Більше того, як свідчать наші опитування, чимала частка із «технарів» навіть не планує працювати за спеціальністю. У цьому плані – просто біда! Але це реалії.
Повертаючись до рейтингу спеціальностей, більш якісніші у нас на «виході» економісти й агрономи. Із близьких до суто технічних — непогані фахівці-програмісти й енергетики. Під технічними я маю на увазі перш за все машинобудування: інженерна механіка, зварювання…
Звідси і дискусії із роботодавцями, їхні скарги. Я вам скажу: колись думав, що така тенденція притаманна лише нашій області. Однак самі ж представники Федерації роботодавців України говорять, що така проблема притаманна всім регіонам. Причому, роботодавців можна умовно поділити на дві частини. Одні мають таку позицію: «Вибачайте! Ми податки платимо, ви, державні виші, з них живете – все, нас більше нічого не цікавить: підготуйте нам якісних фахівців». Інша ж частина розуміє причину проблем.
Я недавно спілкувався із власником Херсонського комбайнового заводу. Так ось він каже, що дають інженерам житло, хай і скромну зарплатню, але далі із ними готові працювати – удосконалювати їхні знання і навички. Там розуміють, що зараз випускають «сирий матеріал», але треба щось робити. А не просто нарікати.
Між іншим, він же сказав таке: «Я розумію, що нинішні випускники слабкі. Але все одно — ваші кращі». Звичайно, нам приємно таке чути.
Крім того, якщо ми «слабачків» будемо відраховувати, далі доведеться скорочувати викладачів. А це – тупик.
Ми готові співпрацювати із роботодавцями, але у конструктивному плані. Хіба нам хочеться, щоб про університет говорили погано? Хіба ми не хочемо в Україні жити краще? Але ж поки що цього не відбувається. Є об’єктивні труднощі, і долати їх треба разом із роботодавцями. Ми готові до цього: обговорювати, готувати цільові кадри тощо.
Ще один момент. Ми жахаємося такої цифри: лише 35% випускників вишів працюють за спеціальністю. А я нагадаю, що в Євросоюзі, куди ми прагнемо, за спеціальністю працюють тільки 25%! Така об’єктивна реальність… Якось я в залі обласної ради (Михайло Черновол є її депутатом) звернувся до колег: «Ми тут усі успішні люди, якщо тут знаходимося. А ну ж бо підніміть руки, хто з вас працює за спеціальністю». Результат – одиниці. Зрештою, вища освіта дає тобі, перш за все, навички самоосвіти. Будь-який виш не навчить усьому, що знадобиться потім у роботі.
Ще один приклад. Я буваю за кордоном. Скажімо, в німецьких вишах немає спеціальності автомобілебудівника. А в магістратурі – є. Я дивувався, як так? «Мерседес», «Ауді» є, а спецілістів не готують?! Немає і спеціальності «сільськогосподарські машини». Виявляється, що 80% освічених європейців мають диплом бакалавра. Для нас такий документ – щось «недороблене», треба обов’язково закінчити «п’ятирічку». А для них це норма. Так ось, здобуває там людина диплом бакалавра-технаря, але про автомобіль він майже нічого як фахівець не знає. Потім його беруть на «Мерседес» і в навчальному центрі його «шліфують».
— Настільки важко вишу нині реагувати на потреби ринку? Настільки тяжко, наприклад, відкрити нову спеціальність?
— Дійсно, це також одна із проблем – нестиковка учасників цього ринку. Був період, коли наш заклад відкривав дуже багато нових спеціальностей. Згодом зрозуміли, що це не зовсім правильний шлях. Адже сьогодні дуже важко спрогнозувати зміни на ринку праці. Більше того — не існує такої методики ні в Міністерстві економіки, яка формує держзамовлення, ні деінде. Скажімо, ми знаємо, що на регіональному рівні дуже потрібні фахівці із переробки. Наші випускники – Березкін, Табалов, Райкович — набудували заводів, зробили цю галузь в області потужною. Тому й відчувається потреба кваліфікованих спеціалістів для їхніх виробництв. І працюємо над цим. А з іншого боку, маємо спеціальність«технологічна переробка», «машини й обладнання харчової переробки»… Гадаєте, хтось на них особливо «рветься»? Отож що маємо: економіка потребує одного, випускники хочуть іншого, а ми – третя сторона – мусимо враховувати і те, і те.
Другий приклад. У нас розвивається урановидобувна промисловість. Будується завод з виробництва ядерного палива. За логікою, слід «кувати» для неї кадри. Та чи підуть випускники шкіл на них – непросте питання.
Тепер щодо відкриття нової спеціальності у ВНЗ — дуже непросто. А головний парадокс у тому, що її ще немає, вона ще не відкрита, а комісія з ліцензування перевірятиме наявність викладачів, матеріально-технічної бази тощо. Отака консервативність системи — ще одна з причин негнучкості освіти відносно ринку праці.
Ще один нюанс. Колись ми сотнями готували спеціалістів з технології машинобудування, ливарного виробництва, обробки тиском тощо. Зараз їх лише одна група. Інколи пропонують її закрити, мовляв, ніхто не йде здобувати цю спеціальність. Закрити легко, але спробуй потім відкрити! Тим більше, коли йдеться про лабораторії, яких немає на інших спеціальностях, і підготовлені викладацькі кадри тощо.
— Чи може стати виходом із описаних ситуацій автономія ВНЗ?
— Це одне із дискусійних питань, через які не приймають новий закон про вищу освіту. Одна із причин, на мою думку, держава все-таки хоче контролювати процеси у навчальних закладах. По-друге, на чому зауважу, — фінансова автономія. Згідно із Бюджетним кодексом кошти, зароблені нами, також вважаються бюджетними, тому розпоряджатися ними ми не можемо. Скажімо, подарував КНТУ якийсь його випускник 100 тис. грн. — а вони автоматично стають не нашими. Якби хоч у цьому нам дали автономність…
Щодо самостійності у відкритті нових спеціальностей, то вважаю, що держава на це ніколи не відважиться.
— Вас нещодавно знову обрали ректором. Що в його планах?
— Продовжити і без того безперервний процес акредитацій і ліцензувань: щороку щось відкриваємо. Також продовжимо і вдосконалимо процес апробації нових спеціальностей на нижчому рівні — молодшого спеціаліста. Для цього маємо «під рукою» у складі КНТУ Кіровоградський машинобудівний та Світловодський політехнічний коледжі. Далі доводимо цю спеціальністьдо рівня бакалавра і магістра.
Із бажаного і планованого — хочемо «запустити» спеціальність «державне управління». Зараз наша молодь іде навчатися на держуправлінців в інші міста. Я вище забув сказати про один із предметів своєї гордості — нині в КНТУ працюють три спеціалізовані ради із захисту дисертацій: одна докторська і одна кандидатська із технічних наук, а також — кандидатська з економічних. Тож цей потенціал цілком можна використати для підготовки фахівців з державного управління.
У планах — розвивати цікавий для молоді напрямок ІТ-технологій: відкриття спеціальності із захисту інформації. А ще – розширення бібліотеки, добудова нового корпусу і ремонт гуртожитків. Щодо останнього, то маємо план вивільнити один із них, адже є вільні місця в решті, і створити на його основі хостел – такий собі недорогий готель. І не тільки для студентів, а й для викладачів, вчителів, тренерів, які приїздитимуть до нас на конференції, семінари, олімпіади тощо. Це при тому, що наші гуртожитки і так найкращі в місті.
Утім, втілення планів залежатиме від пресловутих фінансів і економічної стабільності в державі.
Ігор Крушеніцький, Перша електронна газета