Анатолія Онисимовича Оношенка в Несватковому (Олександрівський район) знають і малі, й дорослі односельці – як доморощеного інженера й механіка, майстра-дивака, а в першу чергу – як чоловіка, в чиєму дворі стоїть власноруч збудований…літак.
Насправді, різного залізяччя в розібраному вигляді – тобто, заготовок до чогось, що одного разу набуде вигляду мотоцикла, мопеда, автомобіля чи трактора – тут більше, ніж на сільській тракторній бригаді. До речі, й трактор теж є. Несватківський Кулібін установив на нього двигун із старої вантажівки ЗІЛ-4, коробку передач з «Побєди», колеса й сам не пам’ятає, із якої техніки (каже, «з чогось сільського»). Тракторець дуже економний – бере шість літрів бензину для обробітку п’ятдесяти сотих городу. Анатолій Онисимович сконструював і тепер чіпляє до нього різні агрегати – для оранки, підгортання картоплі, просапування кукурудзи.
Несватківський Кулібин, м’яко кажучи, не надто говіркий і випитати в нього щось, окрім технічних характеристик його конструкцій, дуже складно. Тож довелося нам задовільнитися скупою інформацією з біографічного минулого винахідника: закінчив школу, на інженера не вчився, зате все життя передплачує спеціальну літературу. Основна професія – кіномеханік, працював (із 1955 року) мотористом, пасічником у місцевому радгоспі. Зронив ще два слова про те, що любить бджолярство й садівництво, отримує задоволення від роботи в полі, а худобу любить аж настільки, що воліє її не заводити – щоб не доводилося вкорочувати життя заради шашлику, солянки чи підливи.
Літак Анатолій Онисимович сховав під брезентом подалі від допитливих очей, але ми помітили. А відтак господар, хоч і в тій же лаконічній манері, але змушений був нам розповісти про те, що з легендарним Ікаром його ріднить все те ж нездоланне прагнення людини піднятися над землею і буденністю. Мовляв, поїздити світом він уже поїздив, а ось відчути себе господарем над машиною в небі – оце враження! Перед тим, як приступити до найскладнішого в своєму житті «домашнього завдання», поїздив на виставки в столицю, прочитав чимало посібників з авіамоделювання, керування літаками.
У сімдесятип’ятирічного авіаконструктора (!) літак важить 230 кілограмів (без пасажира, звісно), розмах крил – 9,6 метра, швидкість – 150 кілометрів на годину, двигун (від снігохода «Буран») – 28 кінських сил. Щоправда, в небо на ньому він ще не піднімався. По-перше, треба дещо вдосконалити, по-друге, потрібен дозвіл на політ на аеродромі, бо в нас, самі знаєте, які дороги. 150 метрів злітної смуги без ріллі і ям у сільській окрузі йому не знайти. Дай, Боже, йому успішного злету й м’якої посадки!
Валерій Скороход
Фото Івана Корзуна.