При встановленому керівництвом галузі (і не лише освіти – медицини, культури) курсі на оптимізацію Свердлівській початковій школі Світловодського району з її дев’ятьма учнями перших-четвертих класів і п’ятьма дошкільнятами, вимолити право на життя буде ой як не просто.
І то дарма, що півстоліття в ній навчалося не більше двадцяти учнів в одному періоді навчання, саме показник наповнюваності класів зараз має стати вирішальним. Жителі Свердлівки в листі до редакції пишуть: «Наша школа — єдина з початковим ступенем навчання в Світловодському районі. Інші подібні вже позакривали. Влада сьомий рік тримає педагогічний колектив та батьків у напруженні й тривозі, щораз повідомляючи нам в кінці навчального року, що школа підлягає закриттю. Так почався й минулий, і цей рік – райрада, райдержадміністрація, СЕС наполягали на закритті навчального закладу. Всі аргументи й зауваження зводилися до того, що приміщення школи – його загальний стан – не дозволяють організувати тут на належному рівні навчальний процес. І це при тому, що десятиліттями заклад ремонтується за кошти батьків. А оскільки дітей навчається мало, то й роботи проводилися косметичні, першочергові, а на реконструкцію, заміну покрівлі даху, облаштування внутрішнього туалету грошей у батьків немає, адже багато родин є багатодітними і малозабезпеченими. Крім того, ні відділ освіти, ні районна державна адміністрація коштів на ремонт не виділяють. Словом, батьки, громада села зібрали значні кошти, відремонтували будівлю, облаштували внутрішній туалет (його наявність – це найперша «комунальна» вимога Міносвіти), замінили покриття підлоги в коридорі, частково полагодили дах…Але цього року напередодні свята останнього дзвінка районна влада знову відвідала нас і попередила, що роботу навчального закладу буде призупинено на невизначений термін».
— Маємо до влади тільки одне прохання – щоб не заважали школі працювати, – додала до написаного голова батьківського комітету, мама двох малих дітей та ініціатор листа в газету Оксана Ляшенко
Сто тисяч, а розмов на мільйон
Нині на фінансування школи з районного бюджету виділяється 105 тисяч гривень. Середній спортмайданчик зі штучним покриттям коштує в чотири-п’ять разів дорожче. Лікування одного хворого на сухоти в Європі коштує до ста тисяч євро. Між іншим, у випадку із закриттям початкової школи Свердлівки, перше, про що слід подумати, — це здоров’я дітей.
І влада нібито лише про це й думає. Ознайомившись з офіційною підставою для «призупинення» роботи закладу, ви мусите вдячно схилити голову перед чиновниками. Ось вони у відповідь на чергове клопотання батьків про збереження школи пишуть: «Приміщення загальноосвітньої школи I ступеня не відповідає вимогам санітарних норм. Відсутній харчоблок, що не дає можливості забезпечення належного гарячого безкоштовного харчування учнів. Навчальні кабінети обладнані меблями, але потребують оновлення. Спортивної зали в приміщенні школи немає…Комісія дійшла висновку про необхідність тимчасового призупинення закладу…Отримані від економії кошти витратити на ремонт закладу…». Зі змісту витікає, що приміщення збираються підремонтувати, доростити до нього спортзалу та їдальню і урочисто передати селу – нате, вчіться далі й розумнішайте на радість батькам і державі! І багато ми знаємо шкіл в області, котрі після «тимчасового» закриття знову поверталися до роботи, вдруге святкували новосілля?
І кому та хатка заважає?
— Моя донька минулого року пішла в Павлівську школу, закінчивши тут навчання, – розповідає мама сімох дітей Тетяна Погрібна. – Їх возили шкільним автобусом, який, до речі, увесь рік ламався, а останні два місяці – квітень і травень – узагалі перестав їздити!. Тож діти ходили в школу зі Свердлівкидо Павлівки, куди зараз збираються перевести нашу початкову школу, пішки. А деколи й не ходили зовсім, бо дуже втомлювалися під кінець тижня. Моя була така виснажена, що я повезла її до лікаря в Світловодськ. А вона й знепритомніла влікарні. Нам кажуть, що відсутність харчоблоку (їдальня при школі раніше була, та її передали ФАПу – авт.) може стати причиною недоїдання дітей – це неправда. Причиною недоїдання швидше стане щоденне очікування автобуса в Павлівці для поїздки додому. А тут вони на домашніх пиріжках, під нашим наглядом. Першого вересня іде в школу Рувім, ще одна дитина в мене ходить у третій клас місцевої школи. Якщо в такому ранньому віці вони почнуть їздити в інше село по знання, нашій сім’ї буде непросто. Весь розпорядок дня піде шкереберть.
Між іншим, шкереберть піде не тільки життя школяриків, але і їхніх батьків. Куди діватися дошкільнятам, чия підготовка державою покладена на місцеві школи? Відповідь – їх теж доведеться возити в Павлівку. З п’яти років юні мешканці Свердлівки муситимуть звикати до студентського графіку нібито заради покращення санітарних умов та якості освіти.
— Ну про яку якісну освіту ми говоримо, – має свою думку з приводу дивозмін фельдшер ФАПу Надія Хрієнко. — Якщо малу дитину відірвати від домівки, батьків, села, їй буде дуже важко виробити звичку добросовісно готуватися до уроків, систематично відвідувати школу. Я сама за дев’ять кілометрів ходила на уроки в Нову Прагу з рідного села. День-два походиш — та й лишаєшся вдома. Може б вивчилася на директора школи, якби не скоротили школу в нашому селі. І тут автобус, я вам ручаюся, не буде ходити постійно. А якщо котромусь чи котрійсь щось не підійде в чужому селі, воно ходитиме й плакатиме. А мама плакатиме тут – за вісім кілометрів. Ото всіх ощасливлять!
— Так, в нашій школі навчається дітей небагато, — каже депутат сільської ради Олена Дьякова, котра за сумісництвом викладає в свердловській школі англійську. — Але й наступного року до першого класу прийде п’ять-сім чоловік. І через рік. Так навіщо ламати усталену схему. Тим більше, що в самій Павлівці в садочок черга – десь вісімдесят дітей не відвідують виховного закладу, бо їм немає місця. Досвід засвідчує, що не буде ні грошей, ні підвезення. Школи закривають, а покращення ніякого не спостерігається.
— Оця причина — неукомплектованість класів — мені здається такою надуманою, — сумнівається в аргументах влади Надія Хрієнко. — Є двоповерхові школи, де навчається жменька дітей. Їхнє утримання – це величезні гроші. Але з тих сіл походять депутати чи велике начальство, тому збиткових закладів і не чіпають. А тут вся школа, як маленька хатка, а заважає.
Свердлівка Світловодського району витяглася в одну вулицю кілометрів на два вздовж пахучого соснового бору. Якщо швидко їхати (що можна лише уявити, бо якість місцевої дороги ніяк не дозволяє авто рухатися швидше велосипеда), то може скластися враження, ніби сосни й будинки змагаються між собою – котре першим добіжить до кінця села. Десь посередині цієї дистанції, приблизно після дві тисячі першої ями від останньої багатоповерхівки Світловодська розташована Свердлівська загальноосвітня початкова школа. Невдовзі їй має виповнитися п’ятдесят п’ять років – не надто промовиста дата. З точки зору загальноприйнятих ювілейних ста років від відкриття чи заснування – оце іменини. Хоча б шістдесят. Та в тому то й справа, що до гучного банкету Свердлівська «маленька» школа, хоч цього року й відчинила двері перед дітьми, може не дотягнути.
Валерій Скороход