Нещодавно прес-служба головного управління державної фіскальної служби в області повідомила, що з нинішнього року набрали чинності зміни, внесені до Податкового кодексу України та деяких законів України, якими посилено контроль за обігом підакцизних товарів і процедурою документального оформлення операцій із ввезення/вивезення спирту та лікеро-горілчаних виробів з території акцизних складів.
Прихильники “підвищення акцизів” переконані, що у такий спосіб бюджет цього року додатково отримає майже півтора мільярда гривень. Кірім того, в Україні стануть менше пити.
Опоненти ж прогнозують, що активізується самогоноварння, що будуть і гнати, і переганяти… Адже ні для кого не секрет, що самогоноваріння – явище в Україні надзвичайно розповсюджене, особливо у сільській місцевості, де селяни варять домашню горілку, найбільше – для власних потреб, бо “казьонка” не по кишені. Не зупиняє і те, що виробництво і збут самогону нині карається, а міліція звітує про вилучення десятків літрів оковитої.
З історії боротьби з самогоноварінням відомо, що протягом 1923—1924 рр. працівники міліції України провели 198 136 обшуків, затримали 68 397 самогонників, відібрали 82 570 апаратів, зафіксували 32 731 випадок самогоноваріння. З самогонщиків тільки за 1924 рік було стягнуто 630 446 рублів 66 коп. штрафу. І ось що цікаво. З0 січня 1923 р. уряд Радянської України прийняв таку ухвалу:”Штрафні суми, що справляються в судовім та адміністративнім порядку за незаконне приготування, зберігання та збут спиртного питва та спиртовмісних речовин розподіляються в такий лад: 50% йде на преміювання співробітників міліції, 25 % – на винагородження інших осіб, що допомагали виявленню місць виробництва, зберігання та збуту зазначеного питва та речовин, 25 % – у прибуток місцевих виконкомів”. А тодішній офіційний “Бюллетень НКВД СССР” констатував: “Якщо врахувати, що зарплата міліціонера в середньому дорівнює 20 рублям щомісячно, то на зарплату всім співробітникам видається на рік близько 1 560 000 рублів. Таким чином, міліція лише самогонними штрафами окупає біля 40 % утримання міліцейського складу”. Чи не тому, наприклад, у Харківській губернії за вересень 1923-го — травень 1924 р. міліція затримала 2911 самогонщиків і усього… 414 бандитів. Але здолати самогоноваріння не вдавалося.
Ось що писала українська газета “Комуніст”, що виходила у тодішній столиці республіки Харкові про наш край:”Окремі наші села особливо відзначаються пияцтвом. Ось для прикладу велике село Аджамка Олександрійського повіту, за 20 верст від Єлисаветграда. Там самогон варять усі кому не ліньки, варять відкрито, нікого не соромлячись. Майже з кожної хати вранці віє дим із труб, з дверей, із сараїв. Специфічний запах розповсюджується вулицями. Це варка самогону поодинці і колективно. Самогонні апарати серед білого дня з великою пошаною переносять з одного двору до іншого для прокату. Аджамська самогонка славиться на всю округу прозорістю і міцністю. Аджамка є постачальником самогону на ст. Знам’янка і Єлисаветград. Аджамські власті бездіють… Перед різдвяним постом 4 грудня Аджамка на заговіння віддалася загальній пиятиці. П’яні були всі — і старі, й діти. Хвацькі пісні цілий день неслися селом”.
А президія Олександрійського повітового виконкому 26 лютого 1923 року ухвалила: “Вважаючи боротьбу з самогоноварінням у даний час однією з найбільш ударних робіт, запропонувати начальникові міліції негайно звільнити і в місті, і у волостях міліціонерів, яких помічено у систематичній пиятиці. Просити прокуратуру виробити тверду інструкцію про відбирання і зберігання самогону: відiбраний самогон має знищуватися лише у місті і допроваджуватися у запечатаному вигляді під відповідальність голволвиконкому і волнаглядача. Тягар відповідальності за самогоніння покласти на інститут відповідачів і десятихатників, яких призначати з куркульського елементу”.
Ймовірно, ці події було покладено в основу художнього фільм “Зелений фургон”, де боротьбу з самогоноварінням у селі Северинка веде прибулий з губернського центру юний начальник міліції Володя Патрикеєв (Д.Харатьян), а допомагає йому у цьому місцевий міліціонер Грищенко (Б.Брондуков).
Василь Даценко, історик-краєзнавець, для Першої електронної газети