“Вакцина” проти антисемітизму: книга кропивницького історика покликана долати амнезію про трагедію єврейського населення

31 січня у приміщенні бiблiотеки iм. Д. Чижевського відбулася презентація книги кропивницького історика Василя Даценка “За те, що євреї”. Книга є однією з “вакцин”, яка може допомогти уникнути катастрофічних наслідків та помилок минулого, коли у полум’ї маніакальних ідей людей масово знищували через їхню національність, мову, релігію чи колір шкіри. 

За словами Василя Даценка, книга ставить на меті нагадати людям про страшні сторінки історії, коли людей вбивали лише за приналежність до певної нації. Історія має властивість повторюватися і тепер, коли в нашій країні йде війна, людей знову ділять за національністю:

“Книга має посприяти поверненню історичної пам’яті про постраждалих євреїв у страшні роки Другої світової війни. Я хочу, щоб ми подолали так звану “амнезію” про трагедію єврейського населення Кіровоградської області”.

DSC_1271

Автор сподівається, що книга “За те, що євреї” спроможна зупинити негідників, які виношують поганські ідеї про паплюження пам’ятників жертвам Голокосту:

“Може, прочитавши її, або хоча б почувши про неї, якийсь невіглас зупиниться і відмовиться від ідеї мерзенного вчинку споганення антисемітськими надписами обеліски пам’яті безпричинно розстріляних людей, єдиною виною яких було те, що вони народилися євреями”.

Василь Даценко наголошує на тому, що для нього було важливим не просто донести до громадськості сухі цифри нацистських злочинів, а емоційно передати матеріал, щоб у кожну голову вкласти зернятко для роздумів про те, як фанатичні думки можуть затьмарити розум і призвести до катастрофи вселенського масштабу.

“Перед розстрілами нацисти заставляли своїх жертв роздягатися догола. Для них не було різниці, хто стоїть перед ними: чоловік, жінка, маленька дитина чи людина похилого віку. І ось одна жіночка навідріз відмовилася знімати з себе одежу, за що її поліцай жорстоко віддубасив кийком. Але жінка вперто продовжувала стояти на своєму. І ось тоді, до неї підійшов інший есесівець, який лагідним тоном промовив: “Фрау, бітте (“Жіночко, будь ласка” – ред.), роздягніться, вам за це нічого не буде”. Ось тоді наївна єврейка зробила те, що від неї вимагав німець, а він підійшов до неї і холоднокровно вистрелив прямо в голову. Він був таким собі арійцем, який вірив, що зробив свою місію по очищенню світу від унтерменшів”.

DSC_1314

Кропивницький історик Юрій Митрофаненко звертає увагу читачів, що окремим розділом у книзі “За те, що євреї” розповідається про людей – “праведників світу” – які, незважаючи на загрозу бути негайно страченими гітлерівцями, рятували євреїв від знищення, переховуючи їх аж до звільнення області від окупантів:

“Понад 5 тисяч євреїв було розстріляно у Кропивницькому, а по області вбито більше 12 тисяч єврейського населення. Але книга оповідає не тільки про євреїв, вона ще й про українців. Тому заперечувати в Україні Голокост – означає заперечувати подвиг 2,5 тисяч “праведників”, без відваги яких число жертв було б значно більшим”.

DSC_1239

Краєзнавець Федір Шепель розповів історію з власної сім’ї, де його бабуся постраждала через бажання зберегти життя невинній єврейській дівчинці:

“Моя бабуся все життя ходила з обвислою правою рукою, метляючи нею як мотузкою, але причину цього я дізнався зовсім нещодавно. У часи війни моя бабця переховувала серед своїй дітей маленьку єврейську дівчинку. Одного разу німці заявилися до неї в будинок і обшукали кожен куточок скоромного помешкання, але так і не знайшли нікого. Тоді командир гітлерівців спересердя прострелив бабі руку, яку так і не вдалося вилікувати до кінця її життя”.

DSC_1279

Кропивницький географ Андрій Домаранський висловлює думку про те, що однією з найбільших проблем, яка властива Кіровоградській області – це проблема пам’яті, адже у наших жителів вона дуже пошкоджена:

“Значна частина людей не знає про більшість подій, які відбувалися у нашому краї. І зовсім неважливо, мають вони позитивне чи трагічне забарвлення. Важливий крок зробив Василь Даценко, який зміг детально описати події часів Голокосту та з локалізованою точністю вказати їх у своїй книзі. Тепер до справи необхідно взятися географам і перенести існуючі дані на карту, щоб ця інформація не знаходилася в аморфному стані. Включення об’єктів на карту я називаю процесом “надання ніг краєзнавчій літературі”. Коли людина знає, де знаходиться той чи інший об’єкт пам’яті, то тоді мова вже може йти і про відзначення. Зокрема, це стосується тих самих євреїв, у яких після прочитання книжки може виникнути бажання відвідати ці місця і віддати шану загиблим співвітчизникам”.

DSC_1324

Наостанок Юрій Митрофаненко нагадав усім присутнім, що у житті не повинно бути спостерігачів. Кожне зло має бути згаданим та покараним, адже байдужість до ближнього вбиває не гірше свинцевої кулі.

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

3 коментаря до “Вакцина” проти антисемітизму: книга кропивницького історика покликана долати амнезію про трагедію єврейського населення

  1. В.Доценко заслуживает самых добрых слов.Но говоря о Холокосте,нельзя забывать о современной государственной политике памяти,проявляющуюся ,например,в героизации ОУН-УПА.Как это соотносится в жизни нашего общества? Как решал эту проблему для себя автор книги?
    «В этих целях Вятрович отвергает исторические события, которые не соответствуют его повествовательной линии, называя их «советской пропагандой». В 2006 году он написал книгу «Отношение ОУН-УПА к евреям: формирование позиции на фоне катастрофы», в которой попытался реабилитировать участвовавшую в Холокосте ОУН, проигнорировав огромный массив исторической литературы. Западные историки жестко раскритиковали данную работу. Профессор Университета Альберты Джон Пол Химка (John-Paul Himka), в течение 30 лет занимающийся украинской историей и ставший одним из ведущих авторитетов в этой сфере, сказал об этой книге так: «Здесь используется целая серия сомнительных процедур: опровергаются компрометирующие ОУН источники, безо всякой критики принимаются на веру подвергнутые цензуре источники из эмигрантских кругов ОУН и не признается антисемитизм, присутствующий в документах ОУН». «http://geo-politica.info/foreign-policy-opublikoval-material-ob-istoricheskikh-falsifikatsiya-vyatrovicha-i-ego-instituta-nat.html

  2. Автор матеріалу не зауважив(чи не зауважила — вічна проблема сайтів — тотальна анонімність), що під час заходу прозвучало й те, що у нашому місті 70-річчя ОУН якраз відзначалося у приміщенні синагоги. Розбіжностей між цивілізованими українцями і так само цивілізованими євреями немає. І нічого тулити тут ці провокації, які віками розпалювала Росія. Те. що було колись, буде осмислене й оцінене. Дивімось на те, що є сьогодні і буде завтра.

  3. Не совсем понятно,о какой “амнезії про трагедію єврейського народа ” идет речь? В советской время о геноциде помнили,публиковали книги.Сам материал Доценко,вероятно,именно советского происхождения.А вот сегодня вспоминать о холокосте значит оценивать деятельность ОУН-УПА.Причем отрицательно,если следовать архивным материалам.Однако на законодательном уроне упивцыиі признаны героями Украины. Следовательно не амнезия,а сознательное замалчивание отдельных страниц истории-вот проблема современной национальной политики памяти.

Коментарі заборонені.