Важливо

Кропивничани поклали квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку

Володимир Дедей
Пишу про те, що справді хвилює містян.
Контакт: Facebook

Сьогодні, 22 травня, у Кропивницькому відбулося покладання квітів до пам’ятника Тарасу Шевченку з нагоди 157-річниці перепоховання його на Чернечій горі у Каневі.

Про це повідомляє Перша електронна газета.

У цей пам’ятний день біля монумента Кобзарю зібралося близько сотні містян. До урочистостей долучилися представники міської влади, активісти, науковці, школярі та просто небайдужі кропивничани.

“Чому цей день такий важливий для нас і чому Шевченка перепоховали саме в Україні? Адже можна було бути похованим у Петербурзі чи, наприклад, як Гоголь – у Москві, – говорить голова обласної організації “Просвіта” Олександр Ратушняк. – Та тому, що Шевченко все життя прагнув цієї України. Він вказував на її самобутність, а цього не могла дозволити спочатку російська, а потім і радянська імперії. У радянські часи за таке покладання квітів 22 травня можна було вилетіти з університету чи зазнати інших утисків. Маємо пам’ятати, що саме від Шевченка починали “косити” інтелігенцію і українську культуру, але він не зламався. Тарас проріс і почав будити українську націю, а його антиколоніальні рядки актуальні і досі. Він чітко окреслив себе як український антиколоніальний мислитель – за це і отримав заслання у Казахстан.

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

13

14

15

16

17

18

Помер 47-річний український поет у Санкт-Петербурзі, там його (на Смоленському кладовищі) спочатку і поховали, пише Укрінформ. Але і друзі Тараса Григоровича, і численні шанувальники його творчості знали про палке бажання поета бути похованим згідно з його «Заповітом», написаним ще в 1845 році, на рідній землі – «Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій…».

Після того, як п’ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу в квітні того ж року, було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева. Труну спочатку привезли до Києва, де з небіжчиком могли попрощатися усі охочі (особливо багато було тоді молоді). З Києва 8 (20 травня) 1861 року останки Кобзаря на пароплаві «Кременчук» перевезли до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 10 (22 травня), після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.

Церемонія перепоховання великого Кобзаря перетворилася на справжнє, хоч і сумне, свято. Після церковної панахиди протоієрей виступив із прощальним словом, назвавши спочилого не тільки братом во Христі, але й справжнім і щирим батьком всього українського люду, а також першим, хто заступився за рідне слово українського народу. Потім труну винесли з церкви, поставили на козацький віз, накрили червоною китайкою, а замість волів впрягся люд. «І повезли, як слід, діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому», – згадує сучасник. Везли хлопці і чоловіки, а потім навіть і дівчата – декілька верст. Дорогу, якою рухалася траурна процесія, устелили зеленим віттям, і вона була схожа на зелений килим. Попереду несли Кобзарів портрет, аби весь стрічний люд бачив того, про кого лише чув.

Над домовиною Шевченка на місці поховання змурували цегляне склепіння, насипали два яруси землі й обклали камінням так, щоб надати могилі вигляду степової могили. Згодом на могилі встановили дубовий хрест. Такою могила була до 80-х років ХІХ століття. На народні пожертви 1884 року на могилі Шевченка встановлено чавунний хрест, впорядковано земляний насип, могилу обкладено дерном, недалеко збудовано хату для доглядача. У 1889 році влаштовано перший музей Шевченка. У 1925 році на місці поховання Тараса Григоровича було утворено Канівський державний музей-заповідник «Могила Т.Г. Шевченка», а величний бронзовий монумент поетові споруджено у 1939 році. Народ здавна називає Чернечу гору Тарасовою.

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*