Важливо

Велика сім’я для дітей-сиріт, або Як живе будинок дитини в Кропивницькому

Велика сім’я для дітей-сиріт, де замість батьків у них вихователі, працює у Кропивницькому. У будинку дитини живуть вихованці від наймолодшого віку до 7-ми років. Також дітки можуть бути тут і тимчасово – це ті, кому потрібне лікування або реабілітація. Директор каже, що заклад добре фінансується, але завжди є необхідні речі, на які не вистачає державних коштів. Тут на допомогу приходять меценати та друзі, завдяки яким дітки, позбавлені батьківської опіки, мають гарні іграшки та красиві речі.

Уже 4 роки Кіровоградський обласний спеціалізований будинку дитини нового типу очолює колишній хірург Петро Пастух. Саме він відповідає за те, аби у діток було все необхідне і заклад був для них хоч і тимчасовою, але дружньою і теплою родиною.

DSC_0999

Кіровоградський обласний спеціалізований будинок дитини нового типу має у своєму складі 2 відділення. У відділенні цілодобового перебування дітей на сьогоднішній день знаходиться 76 вихованців різних вікових категорій – від немовлят до діток 7-ми років. Є діти-сироти, є діти з інвалідністю, які позбавлені батьківського піклування судом. Також є діти, від яких просто відмовилися батьки – їх можуть всиновлювати. Окрім цього,  є діти, які тимчасово перебувають в закладі – це відібрані від батьків, які не можуть утримувати дітей, або які хворі.  Усім цим займається служба у справах дітей. Цей процес координує міська, районні служби і, звичайно, обласна служби.

DSC_0959

Два роки тому відкрилося ще й реабілітаційне відділення для дітей і мам. Тут лікують дітей з інвалідністю з різних сімей і одночасно навчають батьків, як правильно доглядати за дітьми. У закладі можуть взяти дитину на певний період на 24 дні, на місяць – це може бути тричі на рік, вони можуть приїхати тимчасово.

 «Наше завдання турбуватися про дитину, вилікувати її, якщо вона хвора або доліковувати, або постійно підтримувати її здоров’я і реабілітувати. Всім іншим опікується служба в справа дітей, ми їм лише допомагаємо», – говорить директор закладу.

DSC_0955

Як діти сироти потрапляють у будинок дитини?

У будинок дитини потрапляють за направленням служби у справах дітей або Департаменту охорони здоров’я.

«Наприклад, у якомусь районі служба у справах дітей відбирає дитину або мати відмовилася від немовляти ще у пологовому будинку. Служба бере його на облік, і потім така дитина направляється до нас. Вона ще не має статусу, але вона має десь бути. Спочатку такі дітки знаходяться у дитячому або в перинатальному відділенні, потім вони потрапляють до нас, згідно з направленням. Або ж діти враз осиротіли, то через службу вони до нас приходять і, знову ж таки, через службу вони від нас ідуть».

Працівники закладу не мають нікого відношення до усиновлення. Це робота служби – у них на обліку стоять люди, які б хотіли усиновити, або взяти дитину під опіку чи в будинок сімейного типу. Такі люди згодом направляються до будинку дитини, де вони знайомляться і, можливо, своїм майбутнім малям:

«Потенційні батьки не обирають собі дитину самі – служба говорить про те, що, наприклад, молода сім’я хоче 2-х річну дівчинку. І якщо така дівчинка є, і черга підходить до цієї сім’ї, вони приходять до нас разом зі службою. Вони дають нам направлення, ми розглядаємо документи і приводимо їм цю дитину. Якщо ця дитина сподобалася, і вони встановили контакт між собою, люди дають згоду на усиновлення, пишуть заяву в службу і починається процедура усиновлення», – розповідає Петро Пастух.

DSC_0958

Як часто всиновлюють дітей?

За словами директора будинку дитини Пастуха Петра, майже всіх дітей всиновлюють:

«До нас приходить певна кількість дітей за рік, то майже стільки ж і всиновлюється. Але не можна сказати, що це так завжди було і є», – зазначає директор будинку дитини.

Є різні форми виховання дітей на сьогоднішній день. Це усиновлення, коли діти усиновлюються через суд ідуть в сім’ю. Є будинок сімейного типу – діти ідуть під опіку в сім’ю, але вони не усиновлюються. І є прийомна сім’я, коли беруть на виховання різних дітей, які між собою не рідні.

DSC_0969

«Якщо ми, наприклад, маємо у своєму закладі трьох рідних дітей від однієї мами, то під час усиновлення всі ці діти мають піти в одну родину. Якщо люди відмовляються і не хочуть брати трьох дітей, то служба і суд у цьому випадку відмовляє, адже вони мають бути разом. Роз’єднання дозволяється лише в крайніх випадках: коли одна дитина здорова, а інша – з інвалідністю. Але за час моєї роботи (майже 4 роки я працюю тут) в нас був лише один такий випадок».

Батьки не завжди зізнаються усиновленим дітям, що вони не рідні. Тому зазвичай закладу не дозволяють зв’язуватися із колишніми вихованцями. Але деякі батьки все ж дозволяють працівникам служби цікавитися подальшою долею дитини.

DSC_0983

Що відбувається з дітьми, які виростають але їх не всиновлюють?

Діти, які досягають граничного віку (семи років) переводять в інтернат.

«За час своєї роботи ми відправили туди одну дитину. Я говорив, що вони  були роз’єднані: і одна дитина поїхала в родину, а інша була з інвалідністю, вона не усвідомлювала в цілому свого буття, тому з часом її довелось перевести в інтернат. Така статистика – це показник того, як ми координуємо свою роботу, а служба – виконує свою».

DSC_0973

Чи є для дітей певний розпорядок дня?

Будинок дитини трішки схоже на дитячий садочок, але тут замість батьків – у них вихователь, який завжди поряд.

Дітки поділені на 2 групи: старшого віку (від 3 до 6) та малеча (до року, від року до 2 років).

«У кожній групі є свій розпорядок дня: свої години приймання їжі, скільки і де дитина повинна гуляти, і все інше. Що стосується старших діток, то вони в нас взагалі надзвичайно розумні, вони танцюють, співають, знають віршики. Ми працюємо разом із нашими медичними працівниками, лікарями, є навіть невролог, логопед, окрім того, у нас також є 11 вихователів та психолог».

DSC_0978

Також окреме місце в житті діток – це свята. Директор закладу каже, що вони намагаються якомога частіше робити такі події для дітей:

«У нас постійно проводяться акції, свята. Мабуть, за рік ми святкуємо більше свят з нашими дітьми, ніж насправді є в державі. Наприклад, зимові свята: Святий Миколай, Новий рік.  Далі в нас що? Різдво, старий-Новий рік. У нас є колядки є щедрівки. Потім ми готуємося до проводів весни, до Дня захисту дітей, потім ми зустрічаємо наше літо, осінь».

DSC_0971

DSC_0988

Наскільки забезпечені діти у будинку дитини?

Перша інстанція, яка опікується і керує – це Департамент охорони здоров’я Кіровоградської обласної державної адміністрації. Через Департамент охорони здоров’я заклад отримує фінансування.

Петро Пастух запевняє, що заклад повноцінно забезпечений фінансуванням:

«Ми забезпечені на 100% у всьому. Але зважаючи на те, що ми сьогодні живемо в такій державі, яка воює, і, звичайно, не має таких величезних коштів, нам не зовсім вистачає. Але ми виходимо із цієї ситуації – я б не назвав її критичною».

DSC_0993

Проте, за словами директора, є побутові речі, які виходять із вжитку і регулярно потребують заміни. Наприклад, посуд – десь надщербнувся, а десь його “вбила” дитяча необережність:

«Навіть якщо ми купимо 2 комплекти хорошого посуду разом з чашками, то вони все-рівно за півроку вийдуть із лад.  По-перше, це діти. По-друге, це ж потрібно 5 раз його помити, десь воно може там надщербиться. Ще емальованими чайниками ми користуємося. Там десь емаль вдарилась, облупилась і вже не маємо права його використовувати – такі вимоги».

DSC_0976

Поміж тим, є потреба у засобах гігієни:

«У нас ніколи не буває зайвих памперсів, засоби для чищення так само, пральний порошок так само. Тобіж от такі, я б не сказав, що глобальні якісь такі проблеми, але вони такі щоденні», – дода Петро Пастух. 

Хто допомагає будинку дитини?

«У нас є хороші, скажімо так, спонсори і давні друзі – це головне управління МВС Кіровоградської області, головне управління охорони, управління юстиції, благодійний фонд «Імперія добра». Вони  завжди з нами співпрацюють, допомагають у важкі хвилини. Вони нам ніколи не відмовляють».

DSC_0956

У закладі 3 місяці тому закінчився ремонт однієї з груп – і це також допомога спонсорів:

«Нам допомагали матеріально, морально. Купували нам все для ремонту: і шпалери, і лінолеум. Я не хотів би називати, але також до нас звернулася одна чудова людина. Звати її Оксана. Вона створила групу в соціальних мережах, де зібрали кошти для ремонтних робіт. Ми їм вдячні за це. Є люди хороші, які допомагають діткам, які хочуть, щоб дітки процвітали».

DSC_0995

За словами директора, допомога приходить, як правило від просто небайдужих активістів. Офіційно зареєстрованих волонтерських організацій у партнерах закладу немає:

«До нас частіше просто телефонують люди, які хотіли б допомогти, питають, що нам необхідно. Ми виходимо з того, що нам насправді необхідно і на що в нас не вистачає фінансування, тоді просимо: «Якщо у вас є таке бажання, будь ласка!». Деякі люди кажуть: «Ми от вам гроші дамо». Якщо чесно, то я не особливо прихильник коштів і так далі».

Заклад має офіційний фонд, через який також надсилають допомогу:

«Потім ми вже можемо витрачати ці гроші туди, куди необхідно – знову ж таки через казначейство, через Департамент. Всі довідки підписуються, затверджуються».

DSC_0964

Зараз розпочався ремонт це однієї з груп, де на початку наступного року відкриється відділення реабілітації з денним перебуванням:

«Тобто ми будемо брати діточок зранку і віддавати їх увечері – тут ми будемо проводити їм реабілітацію. Це більше всього стосується дітей з синдромом Дауна і ДЦП».

Які вимоги до благодійності?

Допомогу люди приносять у приймальне відділення – туди приходить бухгалтер. Люди дають чек або оцінюють свою благодійну допомогу – це записується, береться на облік, потім використовується.

«Вимоги, звичайно, є. Ми не беремо брудне, порване, яке зовсім не підходить. Якщо це речі, що були у вжитку, то вони повинні бути не вилинялі, чисті, повинні мати хороший вигляд. Ці речі повинні відповідати статусу наших дітей. Якщо це продукти харчування, наприклад, яблука, печиво або цукерки, подарунки до Нового року, до свят, ми само собою купуємо їх. Якщо люди нам приносять, то це повинно бути обов’язково з сертифікатом якості і з певним терміном придатності – щоб нічого не було прострочено. Всі інші речі – новенькі – будь ласка, з етикетками».

DSC_0980

Наостанок директор будинку дитини Петро Пастух каже, що хоч і хочеться, щоб діток-сиріт було якомога менше, без таких закладів, як їхній, поки що не обійтися:

«Хотілося б, щоб таких будиночків було якомога менше і щоб усі наші дітки знайшли сім’ю. Проте без нас ще не можна обійтися. Не в Кропивницькому, а взагалі в Україні, тому що є така проблема як сирітство».

DSC_0967

DSC_0968

DSC_0970

DSC_0981

DSC_0989

DSC_0987

DSC_0972

DSC_0991

DSC_0994

DSC_0985

Поширити:

Залишити коментар:

коментар

Будьте першим, що прокоментував

Залишити коментар

Адреса вашої електронної пошти не буде опублікована.


*