Важливо

Викладач, яка виховала плеяду свідомих українців. Пам’яті Світлани Барабаш

Вона зробила із переважно російськомовного “КІСМа” український КНТУ. Вона виховала не одне покоління свідомих громадян. Вона показала, що таке жити своєю роботою і як бути не просто викладачем, а рідною людиною. 30 червня видатному педагогу Світлані Барабаш мало виповнитися 75 років. Дев’ять весен тому, 27 квітня, Її життя забрала хвороба.

Учора, 31 травня, Кіровоградський національний технічний університет зібрав своїх студентів, випускників, викладачів, аби під час поетично-музичної композиції “Вишневий сад” згадати Педагога з великої літери, щиру українку, наставника та друга – Світлану Барабаш.

Світлана, Світланка – саме так просила вона називати своїх колег і студентів під час неформального спілкування. Вона не любила зайвого пафосу, адже була не просто викладачем, а близькою подругою кожномук – згадують ті, кому пощастило знати Світлану Барабаш.

“Для рідних людей не буває днів пам’яті. Бо вони з нами завжди, щоденно, ведуть з небес діалог наших душ, даруючи світло і віру”, – продекламувавши вірш Світлани Григорівни, сказала викладач і її послідовниця Вікторія Барабаш.

Окрім педагогіки Світлана Барабаш запам’яталась як поетеса. Декілька віршів зі збірки “Золоті причали” покладено на музику.

“Думаю, “Золоті причали” – був тільки початок. Якби життя Світлани Григорівни обірвалось не так рано, то були би і ще”, – каже випускниця КНТУ Ірина Малик, яка пам’ятає ледь не кожну хвилину проведену поряд зі Світланою Григорівною.

Світлана Барабаш викладала українську літературу в технічному виші. Також Вона виховала цілу плеяду педагогів, видатних людей.

“Сидять економісти. Перший курс. Багато російськомовних. Приходить Світлана Григорівна і ми починаємо розмову про Миколу Вінграновського. Наступна тема – Ліна Костенко. І оці всі ливарники, економісти читають Ліну Костенко. Потім Світлана Григорівна із літературного виру втягувала нас у вир громадської діяльності. Викладачі кафедри українознавства на чолі зі Світланою Григорівною створили середовище, в якому виховувались багато громадських діячів. Це була така собі “лабораторія формування особистості”, – згадує Ірина Малик.

Кафедра українознавства під керуванням Світлани Барабаш була територією мотивації для студентів. Всіх зустрічали чашкою чаю і теплим словом. Світлана Григорівна мала неповторну здібність: говорити простою мовою про важливе. Наприклад, що б не сталося треба тримати рівно спину; і вкарбувати у пам’яті, що у кожного свій шлях до України.

Людина живе доти, доки її пам’ятають. Світлана Барабаш живе у серцях рідних, близьких, просто людей, які Її знали. За що Її так цінують? За любов, за відданість своїй справі, за ті щасливі миті, які вона дарувала. За те, чого навчала. За те, чим ділилась…

Вічна пам’ять.

Довідка:

Барабаш Світлана Григорівна (30.06.1941, смт. Олександрівка – 27.04.2007, м. Кіровоград) — заслужений працівник освіти України, член-кореспондент Міжнародної кадрової академії, доктор філологічних наук (2004), професор, літературознавець, критик, поетеса, член Національної спілки письменників України (2004). Закінчила філологічний факультет Львівського університету ім. І. Франка. Працювала журналістом, вчителем, викладала українську літературу в Донецькому університеті та в Кіровоградському педагогічному інституті. Завідувала кафедрою українознавства Кіровоградського національного технічного університету.

В 1996 з ініціативи Світлани Григорівни в технічному університеті проводилася V Міжнародна українознавча конференція спільно з Інститутом українознавства Міністерства освіти і науки України. Учасниками конференції стали вчені багатьох країн світу. А ще в університеті під керівництвом Світлани Барабаш працював Етнологічний центр під егідою Інституту етнології, мистецтвознавства та фольклористики НАН України. Щорічно колектив очолюваної нею кафедри проводив Всеукраїнські студентські науково-практичні конференції.

Світлана Барабаш відома не лише в регіоні, а й в Україні дослідниця української духовної культури, чиї ґрунтовні праці становлять помітний внесок у розвиток сучасної української гуманітарної науки. Світлана Григорівна створила в області крайовий осередок Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги та міську організацію “Союзу українок”, була членом комісії по присудженню обласної літературної премії ім. Євгена Маланюка, членом обласної ради Конгресу української інтелігенції.

Світлана Барабаш була незмінною ведучою авторської телепередачі “Вітальня Світлани Барабаш”. Як театральний рецензент Світлана Григорівна протягом багатьох років вела телевізійну передачу “Театральне фойє”.

Автор понад 200 наукових праць з історії української літератури, фольклору, питань сучасного літературного процесу та культури. Окремими виданням вийшли праці “Чарівне джерело поезії” (1985), “Серце вільне і пісенне” (1989), “Душа прозріє Всесвітом очей…”, “Поетичний світ Ліни Костенко”, “Ліна Костенко: Філософія поетичного живопису” (2003), Лірика кохання Ліни Костенко: спроба осягнення” (2003), “Поетична історіософія Ліни Костенко: Безсмертя Духу” (2003) інші. Автор збірки поезій “Золоті причали” (1998). Разом з Б.М. Кузиком впорядкувала збірку українських народних пісень “Пісні з маминого голосу” (2003).

Нагороджена медаллю “Петро Могила”, орденом “Княгиня Ольга” Ш ступеня, все життя була відданою патріоткою-просвітянкою.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*