Важливо

Дотепна публіка та російськомовні вивіски – яким для Дмитра Лазуткіна був Кіровоград (ФОТО)

SONY DSC
  • Які самостійні стали поети – самі знаходять дорогу, заселяються в номер, навіть зустрічати їх не треба, – жартуємо ми, йдучи до готелю.

Дмитро Лазуткін – вже другий поет, який приїхав до Кіровограда завдяки проекту «Мережа» з презентацією нової книги. План зустрічі письменника успішно провалився: Дмитро без особливих труднощів знайшов місто, дорогу до готелю, і, вже заселившись у номер, вирішив сповістити нас про свій приїзд.

Після привітання Дмитро одразу ділиться враженнями про свій довгий шлях до нашого міста:

  • Шикарні дороги були, скажу я вам. Інколи так підкидувало: кому треба ті американські гірки, ви проїдьтесь від Сміли до Кіровограда.

Після кількох хвилин нарікань на жахливий стан автошляхів, ми коротко розповідаємо Дмитрові про наші подальші плани – інтерв’ю та презентацію. Ми маємо ще годину зайвого часу, а тому ведемо гостя обідати. А невдовзі у місті починається справжня злива.

  • Взагалі я вперше в Кіровограді. Шкода, що така погода, навіть містом не погуляєш. Не подивишся стандартний набір пам’ятників і фонтанів.

Тут я хаотично починаю згадувати, які це «пам’ятники і фонтани» можна було б показати поету, але нічого особливого пригадати не можу.

  • Ну, в нас є гарна вулиця Дворцова, театр, який не так давно від реставрували. І ще дендропарк.
  • Думаю, що повз дендропарк ми можемо просто проїхатись. З такою погодою – це наш максимум, – зауважує Дмитро.

Дмитро цікавиться тим, як саме сформувалась кіровоградська «Мережа», які заходи відбуваються в місті та чи має Кіровоград фірмову страва. Ми розповідаємо про Мережу, приїзд Жадана та Любки, поетичні заходи, а також трохи про саме місто – про людей, а також перипетії з перейменуванням. Після всіх варіантів – Інгульськ, Єлисаветград, Златопіль, Ексампей, ми згадуємо ще й про те, що колись Кіровоград називали «Маленьким Парижем».

  • Справді? І хто його так називав? А в самому Парижі про це знають? – іронічно запитує Дмитро, після чого розповідає про власні подорожі та улюблені міста. – Взагалі я вважаю, що Київ – це найкраще місто в світі. Серйозно. Там я народився, виріс, навчався. Що може бути краще, ніж столиця?

Поет розповідає про поїздки в Ужгород, Чернівці,  також у Кам’янець-Подільський, де відбувався фестиваль повітряних куль. Дмитро розповідає про своїх друзів-поетів та про те, які цікаві випадки ставались з ним під час подорожей.

Вже за годину має початися презентація, тому, швидко пообідавши, збираємось їхати. Дорогою Дмитро завважує, що більшість вивісок у місті написані російською мовою.

  • Зате напис «Кінотеатр «Зоряний» – українською. Щоправда, сам кінотеатр вже не працює, – додаємо ми.

Потрапивши до «Берлоги», ми одразу беремось за приготування – розпаковуємо книжки,  поки Дмитро дає інтерв’ю «Єлисаветградському книговиру» (це вже традиційне заняття для всіх письменників Мережі», які приїжджають до Кіровограда).

Після спілкування з журналістами, поет повертається до зали та розпочинає презентацію. Він говорить кілька слів про проект «Мережа», який організувала Міжнародна літературна корпорація «Meridian Czernowitz» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Кілька слів про «Червону книгу», після чого поет починає читати вірші. Спершу – сумні, хоч сам письменник і говорить, що більше любить веселу поезію. Вірш «Павлик» про хлопця-революціонера, а також пронизливий «Реквієм на дощі».

  • Так як це презентація поетичної збірки, читати буду багато, але, якщо раптом в когось з’являться якісь питання, ви не соромтесь, запитуйте, – заохочує аудиторію поет.

В одного з глядачів одразу після цих слів назріває питання:

  • З якою тваринкою ви себе асоціюєте? – залою покотився сміх.
  • Після минулої Пасхи я б засоціював себе з поросям, – продовжує створювати відповідну атмосферу Дмитро, – а зараз, мабуть, з ведмежатком. Але, знаєте, не з якимсь російським ведмедем, а з таким милим канадським ведмежам. Десь із Ванкувера, наприклад.
  • Або закарпатським, – підказує хтось із залу.
  • Або з закарпатським, – підтримує думку Дмитро.

Після цього поет читає ще кілька поезій вже з іншої своєї книги – «Добрі пісні про поганих дівчат».

  • В мене є один такий вірш, який вже став піснею. Чимало людей асоціюють мене сама з ним: «пісок і літо дощі та райдуги…»

Поезія поезією, але «болить» усім останній поєдинок Володимира Кличка, який коментував  Дмитро Лазуткін.

  • Ну то як Ви думаєте, чому програв Кличко? – запитує хтось з глядачів.
  • По-моєму, це хочуть знати абсолютно всі. Принаймні мені здається, що там була якась психологічна проблема. Може, він недооцінив суперника, може, ще щось. В будь-якому випадку, мені здається, що Володю ще рано відправляти на пенсію, він ще може «задати жару».

Після ще кількох хвилин обговорення боксу, лунає ще кілька питань і наостанок поет вирішує прочитати ще одну поезію:

  • Не знаю, яку літературну цінність має вірш, який хочу завершити, але в ньому є… Та ні, нічого в ньому немає, – замислено говорить Дмитро та починає читати про українців та їхнє ставлення до Путіна. – …всі знають, що Путін…, – і зал сам вибирає відповідну риму до попереднього рядка.

Залунали гучні оплески – аудиторія не залишилась байдужою.

  • Хоча б заради цього треба ходити на такі презентації, маєте унікальну можливість почути те, що не ввійшло до збірки, – сміється Дмитро. – Ну що ж, думаю, варто завершувати. Проте, якщо хтось хоче придбати книгу, отримати автограф або просто поспілкуватись – я відкритий для цього.

Посмішки та сміх присутніх, а потім автографи, фотосесії та ще питання – про творчість, уподобання та подорожі. Після презентації ми обмінюємось з Дмитром враженнями про захід – вірші, жарти та легку приємну атмосферу. Поет звертає увагу на квитки, що залишились після презентації та забирає кілька штук: «Будуть мені закладки для книжок». Зібравши книги, прямуємо до машини. Дощ припинився, а тому ми вирішуємо усе ж провести мінімальну екскурсію Кіровоградом.

  • Надзвичайний момент після презентації: до мене підійшла якась пара і сказала, що «твоя порядність така спокуслива» – це їхня весільна пісня. От заради таких моментів варто жити. Та й взагалі щось писати, – вже сидячи в авто, розповідає Дмитро.

Повертаючись до вулиці Дворцової, ми їдемо через площу Богдана Хмельницького.

–  Оце пам’ятник Богдану Хмельницькому. Це з набору «пам’ятники, фонтани», – зауважуємо ми.

– Так, гарна у вас вулиця, – говорить Дмитро, розглядаючи будівлі. – Красиві будинки та й пам’ятник двірникові оригінальний.

Дорогою до головної окраси міста – театру Кропивницького, – розповідаємо різноманітні історії про місто.

  • А де ж палац? – запитує Дмитро.
  • Та нема ніякого палацу.
  • Ну то як це, вулиця ж Дворцова.
  • А це як з Високим замком у Львові. Очікуєш замок, видираєшся на гору, а там нічого й немає. Думаю, слід повертатись. Там далі – лише Ковалівський парк, але ніч, болото – це тобі не «Ніч, мандариновий сад, теплі округлі форми».

Після того, як ми дістаємось до автомобіля, знову починається дощ.

  • Це просто була доля – прогулятись по Дворцовій, – відзначаємо ми, після чого проводжаємо гостя до готелю та прощаємось до завтра.

Наступний ранок теж починається в холі готелю «Зірка» – Дмитрові час їхати в наступне місто. Але перед тим є ще кілька годин для сніданку.

  • О, та сьогодні сонячний день, – говорить поет, виходячи з готелю, – аж настрій покращився. До речі, в сумці я знайшов ще дві краватки. Оце був у Кіровограді – і не вдягнув ані краватку, ані метелика. Доведеться забирати з собою в Кременчук.

Дорогою до кав’ярні поет по-новому оцінює місто:

  • А ви подивіться, Кіровоград удень просто прекрасний.
  • Ага, особливо, коли не ллє злива.
  • Ну, що я вам скажу, «Маленький Париж». У Парижі я, звісно, не був, зате був у Марселі. Кіровоград, звісно, не Марсель, але враження залишились по-справжньому приємні.

Сонячний день. Ми прощаємось з поетом та бажаємо йому вдало дістатися Кременчука. А вже за кілька хвилин знов починається дощ.

Більше фото тут.

Вікторія Гапоненко для Першої електронної


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*