Важливо

Кіровоградський – єдиний не декомунізований район України

Фото: dniprograd.org

Перейменування міст і сіл в Україні, які мали радянські та комуністичні назви, практично завершилося, пише bbc.com. Лише один район і дві області не змінили своїх назв. Загалом декомунізацію пройшли 1012 міст, селищ і сіл.

Про такі підсумки повідомили ВВС Україна в Українському інституті національної пам’яті.

Залишається не перейменованим один район – Кіровоградський Кіровоградської області, а також дві області – Кіровоградська і Дніпропетровська, оскільки це потребує внесення змін до Конституції, в якій міститься перелік усіх областей України.

156 сепаратистських міст і сіл

Керівник відділу аналізу регіональних особливостей та політики національних меншин Інституту національної пам’яті Богдан Короленко розповів ВВС Україна, що “із 1012 населених пунктів 156 розташовані на тимчасово окупованих територіях”.

Інститут підрахував, у яких областях перейменовано найбільше населених пунктів.

  • Донецька область -109;
  • Харківська область – 103;
  • Дніпропетровська область – 97;
  • Автономна Республіка Крим – 74;
  • Одеська область – 68.
Деякі зі змінених міст на карті України

Остаточна статистика перейменованих вулиць, а також демонтованих пам’ятників і символіки з’явиться у грудні, після того, як місцеві органи влади нададуть Інституту національної пам’яті усю інформацію. Пам’ятники Леніну ще стоять у деяких селах, і поки що сільські ради не виконали законів про декомунізацію.

Не декомунізувалися і деякі підприємства, зокрема, і київський завод “Ленінська кузня”, власником якого є президент Петро Порошенко. За словами Богдана Короленка, ще влітку був оголошений публічний конкурс на найкращу назву, але завод досі не перейменований.

Тест для всіх

Процес декомунізації, кажуть історики, став тестом і для місцевих органів влади, і для суспільства загалом. Богдан Короленко каже про кілька підсумків, про які можна говорити через півтора року після початку декомунізації.

І головні із них – це правовий нігілізм, коли органи влади відмовлялися виконувати закони, а також незнання місцевої історії. Богдан Короленко називає цю проблему як “розірвану тяглість історичного і людського буття”.

“Подекуди люди, не знаючи історії, чинили опір. Ми у своїх зверненнях розповідали про історичні назви, але люди не сприймали цього. Тому ми й отримали десятки Степових, Вишневих, тому є Мирноград, Райдужне, натомість історичні назви не повернулися”, – каже ВВС Україна Богдан Короленко.

Він наводить приклад села Чапаєвка Черкаської області, яка до 1921 року мала назву Богушкова Слобідка. Навіть особисті розмови із сільським головою не допомогли: громада села назвала його Благодатним.

Не менш яскравий приклад – перейменування Комсомольська у Горішні Плавні, коли вся Україна заздрила місцевим жителям, а вони категорично не хотіли нової назви.

Історики розповідають і про випадок у Харківській області, де селу Червоний Прапор з великими труднощами повертали історичну назву Княжа Долина. Спочатку місцеві жителі вирішили перейменувати село на Прапор, але згодом таки погодилися на історичну назву.

Але переважна більшість населених пунктів із 1012-ти все ж повернули свої історичні назви, підсумовує Богдан Короленко.

Кіровоград у Кропивницький перейменувала Верховна Рада після того, як місцева громада не спромоглася цього зробити

В Інституті національної пам’яті кажуть, що подекуди мав місце інформаційний спротив: про те, що декомунізація дорого коштуватиме, що треба терміново вносити зміни до правоустановчих документів, а грошей на це немає тощо.

“Було дуже багато “піни” на цій хвилі, інколи взагалі вигадувалися абсурдні речі. Наприклад, у Кременчуку один із керівників міліції переконував людей, що перейменування вимагатиме зміни автомобільних номерів”, – додає Олександр Зінченко.

Однак історик каже, що загалом процес декомунізації рухається у правильному напрямку, хоч може і не такими темпами, якими б багатьом хотілося.

“Декомунізація – це ж не просто зміна назв. Ідеться про цінності, на яких має будуватися нове українське суспільство. Це зміна свідомості, переосмислення минулого. Ключове у цьому процесі – засудження тоталітаризму. Верховна Рада від імені народу проголосила, що для України жодні тоталітарні практики неприйнятні, незалежно від того, якого вони кольору – червоного чи чорного. І цей діалог про минуле ще триватиме довго”, – вважає історик і публіцист Олександр Зінченко.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*