Важливо

Новенці, що розчулили своїм листом всю Україну: “Приємно, що передача дійшла до адресата”

Нещодавно соцмережами розлетілось фото листа від діда Миколи Доренка із смт Нового до військовослужбовця, який передав волонтерам для потреб українських бійців теплу куртку, де і знайшли послання. Лист розчулив не лише АТОвців, а й користувачів соціальних мереж.

Ось лише декілька коментарів з понад 3,5 тисячі дописів під записом. «Коли більшість українців будуть як цей дідусь, то Україна стане вільною і непереможною», «Здоров’я діду Миколі… Нехай береже Господь… Світ не без добрих людей…», «Бережи Господь дідуся. Розчулилася до сліз…».

Читайте також: Дідусь із Кропивницького листом до військового розчулив до сліз всю Україну

“Нова газета” розшукала сім’ю Доренків та дізнався більше про їхню допомогу нашим захисникам.

Микола Доренко та його дружина Тетяна родом із с. Велика Виска на Кіровоградщині. Познайомилися, як вони самі говорять, «як на селі».

«У школу, в один клуб ходили», – зазначає  Микола Олексійович.

Одружилися у далекому 1972 році, мають двох доньок та внука.

Навчалися у місцевій школі, потім Микола Олексійович закінчив Великовисківське училище за спеціальністю муляр, а Тетяна Сергіївна вийшла з Олександрійського училища культури з дипломом режисера-постановника. Далі була служба в армії у прикордонних військах. За своє життя дід Микола змінив чимало професій: був і трактористом у колгоспі, й інструктором у середній школі, і працював на холодильнику у Рибзбуті. Його дружина хоч і мала потяг до культури, але за спеціальністю не працювала.

«Тоді був такий час, що культурі грошей не давали, квартири працівникам  – теж, зарплати були малі, – розповідає жінка. – Пішли туди, де більше платили. Влаштувалися на щойно відкритий ливарний завод. Отримали квартиру та так і прожили увесь вік».

Так вони і пропрацювали поруч один із одним на чавуноливарному заводі у ливарному цеху: він – звальником, вона – кранівницею. Через шкідливість професії рано вийшли на пенсію: у 50 та 45 років відповідно. З того часу більше часу приділяють своїм близьким і собі. Дід Микола затятий рибалка: і влітку, і взимку його можна побачити за улюбленою справою. У молодості («Коли були високі, гарні, кучеряві», – говорить з посмішкою Микола Доренко – Авт.) він своїми силами збудував дачу, де подружжя відпочивало і займалося городництвом.

Щодо відомого листа, то його автором, попри підпис, є Тетяна Доренко, і відправлений він був разом із посилкою ще напередодні першої зими протистояння.

«Я зібрала теплі дідові речі, які були нормальними на вигляд: рибальські штани, валянки, шиті кроликом, і куртку. І записку написала від імені чоловіка, адже це його речі, – зазначає жінка – Приємно, що передача дійшла до адресата, що хлопець таки отримав куртку і вона йому на щось знадобилася. Хотілося б навіть цього хлопця в гості запросити».

Загалом, за словами подружжя, тоді і вони, і односельчани масово допомагали армії, мотивуючи це її скрутним становищем. Речі і продукти збирали в наметі біля селищного ринку, відправляли як адресну, оскільки тоді боронило Україну багато новенців, так і звичайну допомогу бійцям.

І взагалі, допомагали чим могли.

«Передавали і старі совдепівські подушки, покривала, простирадла. Воно хоч і старе, але може і згодилось десь, щоб підстелити. Ще натоплювала смальця і писала на папірцях «Смалець від баби Тані», щоб хлопці знали, що це безпечно їсти, адже пам’ятаєте історію про діда, що приніс хлопцям мед. А там чи на хліб його накладали, чи смажили на ньому щось», – розповідає Тетяна Доренко.

Навіть малий внук, який ще не вмів писати, і той вносив свій вклад у майбутню перемогу – малював для військових малюнки.

Ще подружжя розповіло історію про те, як новенці зустрічали колони наших військовослужбовців, які, бувало, проїжджали через селище.

«Донька, як тільки бачила, що військові приїхали, відразу телефонувала і говорила: «Мамо, став чайник». Ми кип’ятили воду, підігрівали пиріжки, щоб гаряченькі були, і бігом до них. Люди виходили з будинків і несли бійцям хто що мав. Хто біг у магазин, купував чи ковбасу, чи печиво, чи яблука, чи ще щось. Було навіть і таке, що підходили до хлопців і говорили: «Постійте, хлопчики, ще трошки, я зараз із дому вам принесу. Люди розуміли, що захисникам потрібна підтримка. Це зараз все притихло, люди чи видихлися, чи звиклися. А війна триває і досі, страшно, щоб і до нас те жахіття не прийшло», – говорить Тетяна Сергіївна.

У тому, що зараз на Донбасі триває війна, жінка винить Росію.

«Вони давно хотіли розколоти Україну. У часи Радянського Союзу ми були на відпочинку в Абхазії. Яка ж вона тоді була гарна. А зараз я заходила в Інтернет і дивилася, що від того зосталося. У місті Очамчіре, де ми були, зараз руїни, бо туди прийшов «русский мир». Таке буде і в Україні, якщо він прийде до нас».

Наостанок хочеться сказати, що, поки у нас будуть люди, готові думати не лише про себе, а й про ближнього свого, доти Україну не здолає жодний ворог: ні внутрішній, ні зовнішній. Бажаємо сім’ї Доренків та усім читачам чистого неба над головою, достатку та міцного здоров’я.


Comments:

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*